Лола Астра - Безмірна залежність

мене в ці дні і допомогла прийняти рішення: я не буду вітати Іллю з днем народження, але і блокувати його теж не буду. Нехай все йде само собою, і якщо до Нового року мій біль не вщухне, я напишу йому. Можливо, і він багато чого обміркує до того моменту. І я писала, писала без зупинки, а коли настав день його народження, я стала спокійнішою, тому що до цього часу звільнила свою душу від нескінченного плину думок.

Так, його день народження настав тоді, коли мої рани вже трохи затягнулися. Цього дня я вирішила, що нізащо не повинна залишатися наодинці з собою, тому ввечері ми з мамою пішли до театру. Але вистава мене не втішила. Я думала, що зможу відволіктися, але смуток все ж повернувся. Було б дивно, якби цього не сталося в такий день. Але я його пережила і не привітала Іллю. Відтепер я зобов'язана була почати нове життя.

«Сьогодні у Іллі день народження. Я його не привітала. Але я бажаю йому щастя. Сподіваюся, що одного разу вся ситуація з ним проясниться, і я дізнаюся істину, а поки Ілля — це той чоловік, який завдав мені пекельного болю. Ще ніколи я так не страждала. Ніколи. Прощавай, Ілля, ти сам захотів таку кінцівку. Це не моя провина, хоч ти і намагався мене звинуватити. Будь щасливий. HappyBirthday!

20.10.2017, 23:06»

Я боялася реакції Іллі на те, що я його не привітала. Іноді він міг бути агресивним і грубим. Він міг написати мені купу неприємних слів, знову звинуватити мене в тому, що я все знищила. Але цього не сталося.

Я прокинулася наступного ранку і не побачила гнівних повідомлень. І мені стало набагато легше. Я почала дихати. Зникла тяжкість у грудях. Чи надовго?

«Сьогодні у мене чудовий настрій! І я знаю, що так буде тепер завжди! Біль минув, і я готова рухатися далі. В душі немає ані краплі образи на Іллю, є бажання, щоб він був щасливий. Немає бажання квапити події, нехай все йде своєю чергою. Моя душа сповнена натхнення. Я не зламалася. Я все ще люблю цей світ, адже він прекрасний.

23.10.2017, 22:27»

Минали дні. Ні, все-таки не завжди я відчувала цілковитий спокій, іноді тужила за Іллею, іноді мені ставало його шкода. Я чомусь дуже глибоко останнім часом почала відчувати його самотність. Можливо, лист, який я писала йому всі ці дні, дав мені якесь розуміння його способу життя. Я описувала в ньому, яким бачу Іллю: і переді мною був чоловік нещасливий, самотній, що потребує тепла, але абсолютно не здатний взяти на себе відповідальність. Він був великою дитиною. Чи готова була я взяти на себе таку ношу: постійно доглядати за ним, терпіти його дитячі витівки, нести відповідальність в сім'ї за двох? Чи могла я, якщо сама була такою ж? Що я зробила для Іллі? Я теж красиво говорила, і я теж нічого не робила. Можливо, ми зустрілися, щоб я, нарешті, замислилась над своєю поведінкою, власними недоліками?

Іноді подібні думки мене засмучували: коли я розуміла, що теж недосконала. Але хіба тоді, у вже такому далекому серпні, я не намагалася з усіх сил? Хіба він не припинив остаточно мене поважати і цінувати саме в серпні?

Ось що дивно, — коли Ілля мовчав, я починала його виправдовувати.

Тиждень минув спокійно, на вихідних ми з батьками поїхали в гості до тітки. Я дуже чекала на зустріч із нею, мені здавалося, що вона відповість на всі мої запитання, і мені стане легше. Але минав час, а всі навколо поводилися зі мною так, ніби нічого не сталося, ніби в моєму житті все прекрасно. Ілля згадувався, як минуле, забуте, відживше своє. Напевно, тому він вирішив про себе нагадати.

Була одинадцята вечора, ми дивилися фігурне катання. Звук в моєму телефоні був вимкнений, але моя рука раптом до нього потягнулася.

«Дякую».

Одне повідомлення від Іллі і смайлик. Одне слово, і в ньому все.

— А за що він дякує? — запитала мама.

— Це ж очевидно. За те, що не привітала його з днем народження, — це було зрозуміло, я дуже добре його знала.

— Ти задоволена? Адже ми цього хотіли, він біситься, думає про тебе.

— Не знаю, — відповіла я. Коли Ілля мовчав, я думала, що він може обмірковувати свою поведінку, тужити за мною, сумувати. Але коли він писав, це було більш схоже на гру з його боку, тому що його слова не несли в собі каяття. Тому я була засмучена. Серце шалено калатало.

— Ти ж не думаєш, що він насправді засмучений? — запитала тітка, і це запитання повернуло мене до реальності.

— Ні, звичайно. Ясна річ, що відповідати я не буду.

Приблизно через півгодини Ілля, гадаючи, що я сплю, скинув мені три виклики, а я додивилася фігурне катання і лягла спати, просячи Господа допомогти мені прийняти правильне рішення.

Вночі мені наснилося, що я відповіла Іллі, і він додав мене в чорний список. Це і було рішення: я повинна була мовчати. Коли я поверталася в поїзді додому, довго задавалася запитанням: як так відбувається, що такий близький і рідний Ілля перетворився на людину, яку я боюся? Події літа, такі солодкі і пристрасні, були тепер такі далекі. Ілля став чужим. Особливо, коли він поводив себе так, як учора. Він не готовий серйозно обговорювати наші з ним проблеми, стосунки, але при цьому не відпускає мене, як дитина не випускає з рук іграшку.

«Ілля написав мені 28 числа, в суботу. Всього одне слово — «Дякую». А через півгодини скинув три виклики. І все це вночі, коли я сплю, щоб я не змогла відповісти. Так і закінчується наше так зване кохання. Мені шкода, що все так вийшло, але серце вже не стискається від болю. Будуть ще болючі моменти, бажання написати йому, все кинути, прибігти і припасти