Володимир Миколайович Владко - Твори в п'яти томах. Том II

Геолог промовчав: його цікавило й бентежило зараз зовсім інше. А Дорбатай, нарешті, опустив довгі сухі руки й запитливо глянув на Сколота:

— Я чекаю твоєї доброзичливої відповіді, о вождь!

— Розповідай, — коротко мовив Сколот, не дивлячис на віщуна. Мабуть, він теж відчував, що старий віщун затіяв цю гру недаремно. Ніби випадково, погляд вождя впав на Варкана. Молодий скіф виразно затиснув у міцній руці держак меча-акінака. Так, Варкан був теж напоготові.

Вже дещо спокійніше Сколот перевів погляд на Дорбатая:

— Розповідай, що сказали тобі боги.

Старий віщун сперся на посох. Він стояв так, ніби звертався і до Сколота, і до всіх присутніх скіфів. Зрозуміло було, що він має намір розповідати головне тим десяткам і сотням людей, що запрудили майданчик і оточували його з усіх боків. Сухі пальці віщуна міцно стискали посох, рипучий голос лунав жорстоко і непримиренно, не приховуючи вже люті. Він почав:

— Мудрий Ормад розповів сьогодні про те, як відважний сколотський народ переміг могутнє перське військо та як тікав з наших земель гордий цар Дарій. Я знаю цю подію, що її зберегли нам на повчання віки. І я стверджую: сколоти перемогли, бо з ними було завжди благословіння богів. І боги говорили з мудрим вождем Іданфірсом, і вчили його, і він переміг Дарія. А що сталося з родичем Іданфірса, Анахарсісом? Чи пам’ятаєте ви це, сколоти? Що сталося з людиною, яка забула богів, відступилася від них?.. Я нагадую вам, нащадки сколотів, про ганебну долю Анахарсіса — і хай кожен а вас пам’ятає, що чекає людину, яка забуває богів!

— Справжня релігійна пропаганда, — насмішкувато зауважив Артем, слухаючи переклад Дмитра Борисовича зі слів Варкана.

— Анахарсіс, родич Іданфірса, — він далі Дорбатай — був мудрою людиною, але він бажав стати ще мудрішою, щоб перевершити всіх. І тому Анахарсіс поїхав до інших країн, бо йому здавалося, що, побувавши там, він оволодіє мудрістю чужинців і тоді стане наймудрішим з людей. Він об’їхав чимало країн і вирішив, нарешті, повертатися додому. Але повертався він уже не таким, яким залишив рідний край. Він забув про сколотських богів, захопився іншою вірою. Він повернувся додому і почав молитися чужій богині — що могло бути гіршим за це?.. Анахарсіс навчив цьому й інших сколотів. Він ішов до лісу, одягав чуже, грецьке вбрання, грав на літаврах і молився чужій богині. А разом з ним молилися тій чужій богині й інші сколоти, яких він злочинно повів за собою. Що ж зробив мудрий вождь Савлій, коли довідався про таку ганьбу? Він пішов з воїнами в ліс, побачив, що відступники моляться чужій богині, і власноручно вбив їх! Бо на це благословили його грізні боги сколотського народу. Ось що зробив мужній Савлій, який був хоробрим воїном і мудрим сколотським вождем, благословенним богами!

Голос Дорбатая лунав переможно — і останні слова він кинув відверто у бік Сколота.

— І сталося це так тому, що вождь Савлій був мудрий. Він знав, що щастя і багатство сколотське — в руках богів. І не можна ображати богів, не можна відступатися від них і нехтувати законами богів. Чи пам’ятають про це нащадки сколотів тепер? Чи пам’ятає це й сам наш мудрий вождь Сколот? Мабуть, пам’ятає, бо інакше не може бути…

— Але про що ж нагадали тобі боги, о Дорбатаю? — незадоволено вимовив Сколот, який явно відчував, що розповідь старого підступного віщуна спрямована проти нього.

— Зараз мудрий Сколот почує й про це, — спокійно відповів Дорбатай. — Були колись тяжкі роки для сколотського народу. Річки висохли і не давали риби, листя на деревах посохло ще влітку від спеки, і звірі повтікали невідомо куди, і сколотам не було чого полювати… Був такий час! І коні здихали цілими табунами від невідомої страшної хвороби. І не допомагали ніякі молитви, тому що боги відвернули своє вухо від сколотів і не прислухалися більше до їхніх молінь. Був такий час… Сухі вітри віяли день і ніч, і гарячий їх подув спустошив країну. І тільки сам вождь Скіл та його наближені жили безтурботно, не звертаючи уваги на те, що сколотськии народ бідував, і не злічити було вже мертвих, бо було їх як піску в річці і щодня ставало ще більше. А Скіл не був природним сколотом, бо матір’ю його була істрянка, і вона навчила його грецьких звичаїв та грецької мови. Тому Скіл не любив священних сколотських звичаїв, а схилявся до греків, до їхніх богів та їхньої розпусти. Воїни сколотські, і мисливці сколотські, і віщуни сколотські не знали цього — і боги карали їх за це!

Голос Дорбатая знизився і зазвучав загрозливо:

— Та Скілу було всього цього замало. Він бажав знищити цілком сколотські звичаї і завести замість них чужі, грецькі. Він наблизив до себе грецьких купців, він потай ходив із ними в грецькому одязі до грецького міста Борисфенеса, поринав там у розпусті, вчився грецьких звичаїв і молився грецьким богам… Все це робив Скіл, бо він був відступником, а наближені його приховували ті ганебні вчинки вождя від народу сколотів. А потім Скіл, остаточно забувши сором, вирішив навіть присвятити себе грецькому богу Вакху і побудував собі для того в грецькому місті великий дім. Сколоти не знали й цього… Але сколотські боги проявили милість і застерегли відступника Скіла, даючи йому можливість розкаятися й виправити помилки. Вони вдарили в той великий дім вогняною стрілою блискавки! І дім Скіла загорівся від того, і вночі видно було як удень, і сам Скіл ледве встиг вибігти з палаючого дому на вулицю… та сколоти знов-таки нічого не знали про те, бо все це відбувалося в грецькому місті, а наближені Скіла мовчали про його вчинки! І навіть після того попередження богів Скіл все одно не хотів прислухатися до велінь неба. Він все-таки присвятив себе Вакхові, хай буде прокляте його погане ім’я! І ніхто з сколотів знов-таки не знав про це нічого, і всі терпіли лихо і нещастя, які насилали на їхню землю розгнівані боги… І так тривало, аж доки вся та ганьба не виявилася в розмові між сколотськими віщунами і грецькими купцями, які приїхали до сколотів. І от як це сталося. Сколоти докоряли грекам:

“Як можете ви, греки, поклонятися поганому богові Вакху, п’яниці і розпусникові, їм я якого гидко згадувати? Хіба це бог?.. Ви вірите, що Вакх втілюється в вас, коли ви п’яні. Ми, сколоти, не визнаємо таких поганих богів, бо