Девід Герберт Лоуренс - Коханець леді Чатерлей

з неї тонку батистову нічну сорочку. І вона ледь золотава залишилася з голими плечима і довгуватими персами. Йому подобалося легко розгойдувати їй груди, наче дзвони.

— Ти також скинь піжаму, — сказала вона.

— Ех! Ні!

— Так! Так! — командувала вона.

І він скинув стару бавовняну піжамну сорочку і стягнув штани. Окрім рук, зап'ястів, обличчя й шиї, він був білий наче молоко і мав красиве тонке мускулисте тіло. Знову він видався їй таким пронизливо красивим, як тоді, того дня, коли вона побачила, як він миється.

Золоте сонячне проміння торкнулося закритих білих фіранок. Вона відчувала, що воно прагне прорватися до середини.

— О! Встань, відкрий фіранки! Так гарно співають пташки! Впусти сонце, — сказала вона.

Повернувшись спиною, він вислизнув з ліжка, голий, білий і тонкий, трохи сутулячись, підійшов до вікна, відкрив фіранки і визирнув на мить у вікно. Його спина була біла й красива, а маленькі сідниці — прекрасними вишуканою, тонкою чоловічою красою, спина засмагла й тонка, однак сильна.

В його стрункому, однак міцному тілі, вчувалася не зовнішня, а внутрішня сила.

— Але ж ти прекрасний! — сказала вона. — Такий чистий і гарний! Іди до мене! — вона простягла руки вперед.

Він соромився повертатися до неї через свою підняту голизну. Схопив з підлоги сорочку й прикрився.

— Ні! — сказала вона, простягнувши свої прекрасні тонкі руки й відкривши дзвони грудей. — Дай мені тебе бачити!

Він випустив сорочку і тихо дивився на неї. Сонце послало промінь у низьке вікно й освітило його стегна, тонкий живіт і фалос, що тьмяно й гаряче піднімався з невеликої хмарки золотисто-червоного волосся. Вона була вражена й злякана.

— Як дивно! — повільно промовила. — Як дивно він там стоїть! Такий великий! Такий темний і впертий! Він завжди такий?

Чоловік глянув на своє струнке біле тіло і засміявся. На тонких грудях волосся було темним, майже чорним. Та в підніжжі живота, звідки піднімався товстий, вигнутий фалос, воно кучерявилося золотаво-червоною хмаркою.

— Такий гордий! — вона пробурмотіла ніяково. — І такий величний! Тепер я знаю, чому чоловіки такі зарозумілі. Та він справді милий! Наче інша істота! Трохи страшнуватий! Та справді милий! І він іде до мене! — вона закусила нижню губу від страху й збудження.

Чоловік мовчки глянув униз на свій незмінно напружений фалос.

— Еге ж, — нарешті сказав він тихо. — Ах, мій хлопчику! Тобі добре. Так, маєш підняти голову. Ти сам по собі, га? І ні на кого не зважаєш! Гордуєш ти мною, Джоне Томасе. Ти мій пан? Ах, так, ти твердіший за мене, і ти менше говориш. Джон Томас! Хочеш її?! Хочеш свою леді Джейн? Що, знову опускаєшся? Так? А — ти смієшся? Тоді штрикни її. Давай, штрикни леді Джейн! Скажи їй: підніми голову з-над воріт, щоб славний король міг увійти. Ай, ти смієшся! Поцьки — ось чого ти хочеш! Скажи леді Джейн, що ти хочеш її, Джоне Томасе, що ти хочеш поцьки леді Джейн!

— О, не насміхайся з нього, — сказала Коні і на колінах підповзла до нього по ліжку, обхопила руками його тонкі білі стегна, притягла до себе, так що її груди захиталися, загойдалися, торкаючись кінчика напруженого фалоса й відчуваючи його вологість. Вона міцно тримала чоловіка.

— Лягай! — сказав він. — Лягай! Дай мені зайти.

Тепер він поспішав.

А по тому, коли вони завмерли, жінка знову захотіла розкрити чоловіка, подивитися на таємницю фалоса.

— А тепер він крихітний і м'який, як маленький пуп'янок життя! — сказала вона, беручи його в руку. — Хіба не красивий! Такий самостійний! Такий дивний! Такий невинний! І так глибоко в мене заходить! Ніколи не ображай його, знаєш. Він і мій так само. Він не тільки твій. Він — мій! Такий милий і невинний! — вона не випускала його з рук.

Він засміявся.

— «Благословен зв'язок, що зв'язує в любові братській», — сказав він.

— Звичайно! — сказала вона. — Навіть коли він маленький і м'який, я відчуваю, як прикипіло до нього моє серце. І яке гарне тут волоссячко! Зовсім, зовсім інше!

— Це не моє волосся, а Джона Томаса! — сказав він.

— Джон Томас! Джон Томас! — і вона швидко поцілувала м'який пеніс, який знову починав надиматися.

— Ай! — сказав чоловік і майже болісно витягнув тіло. — Корінь цього джентльмена у моїй душі! І часом я не знаю, що з ним робити. У нього власна воля, і йому важко вгодити. Однак я не дам його вбити.

— Не дивно, люди завжди його боялися! — сказала вона. — Він таки страшнуватий.

Трепет пройшов тілом чоловіка, і потік свідомості знову змінив свій напрямок, повернувши наниз. І він був безсилий, а пеніс м'якими хвилями наповнювався, напинався, піднімався, ставав твердим, стояв твердий і пихатий у своєму живому зрості. Спостерігаючи за ним, жінка так само ледь тліла.

— От! Бери його! Він — твій! — сказав чоловік.

І вона затремтіла, і її власний розум розтанув. Коли він зайшов у неї, її омили гострі м'які хвилі невимовної насолоди, почалася дивна мерехтлива вібрація, яка ширилася й ширилася, доки її остаточно не відкинуло геть з останнім сліпим спалахом завершення.

Він почув далекі гудки Стекс Ґейта, що означало сьому годину. Був ранок понеділка. Він зіщулився і, щоб не чути їх, затис її грудьми обидва вуха.

Вона ж навіть не чула гудків. Лежала абсолютно непорушна, її душа розчинилася до прозорості.

— Тобі пора вставати, правда? — пробурмотів він.

— Котра година? — почувся безбарвний голос.

— О сьомій сурмачі просурмили гріх.

— Думаю, мені пора.

Як завжди, вона опиралася зовнішньому примусу.

Він сів і тупо дивився у вікно.

— Ти мене справді любиш, правда? — запитала спокійно.

Він глянув на неї вниз.

— Ти знаш, що знаш. Нашо воно тобі? — він сказав тихо, дражливо.

— Я хочу, щоб ти тримав мене, не дозволяв мені піти, — сказала вона.

Його очі, здавалося, наповнювалися теплою, м'якою темрявою, в якій не було місця думці.

— Коли? Зараз?

— Ні, у своєму серці. Тоді я захочу вернутися і жити з тобою завжди, скоро.

Він сидів на ліжку, опустивши голову, нездатний думати.

— Ти цього хочеш? — запитала вона.

— Еге ж! — відповів він.

Тоді такими самими очима, затемненими іншим полум'ям свідомості, майже сонно, він глянув на неї.

— Не питай мене зара, — сказав він. — Дай мені час. Я люблю тебе. Я люблю тебе, коли лежу на тобі. Жінка — чудова штука, коли заходиш в неї глибоко, коли дійти до її утроби. Я люблю тебе, твої ноги, і твій стан, і твою жіночність. Я люблю твою ніжність. Я люблю тебе своїм тілом і своїм серцем. Та не питай мене зара. Не примушуй мене відповідати