Шарль де Костер - Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

На суходолі вони проповідували наче в військовому таборі — з усіх боків їх оточували вози. На річках і в гаванях проповідників охороняли озброєні люди в сторожових човнах.

У таборах мушкетери та аркебузьєри стояли на сторожі, щоб ворог не заскочив їх зненацька.

Ось так слово свободи ширилось по всіх куточках рідної землі.

11

Приїхавши в Брюгге, Уленшпігель і Ламме залишили свій візок у найближчому заїзді і, замість піти до якогось шинку, пішли до Храму Спасителя, бо в гаманцях у них уже не бряжчали весело грошики.

На кафедрі несамовито горлав брудний, нахабний, злостивий чернець-мінорит[136] — отець Корнеліс Адріансен.

Навколо товпились молоденькі, гарненькі святенниці. Отець Корнеліс говорив про страсті Христові. Дійшовши до того місця у святому Євангелії, де іудеї кричали Пілатові: «Розіпни, розіпни його, у нас є закон, і за тим законом він повинен умерти!» — отець Корнеліс вигукнув:

— Ви чули, браття і сестри: коли наш Господь Бог Ісус Христос зазнав жахливої й ганебної смерті, то це тому, що завжди були закони, які карали єретиків. Отже, він був справедливо засуджений, бо переступив закон. А тепер нечестиві єретики мають за ніщо едикти й укази. О Господи Ісусе! За що ж такі прокляття посилаєш ти на землю нашу? Пречиста Матір Божа! Що б сказав імператор Карл, якби був ще живий і якби побачив ганебний вчинок дворян-змовників, що насмілились подати петицію правительці проти інквізиції і проти указів, що ведуть тільки до блага, що добре обмірковані й видані після довгих та розважливих роздумів, на згубу і знищення всіх сект і єресей. І вони хочуть скасувати ці укази, що людям потрібніші, ніж хліб і сир. В яку ж гидку, брудну, смердючу безодню хочуть вони тепер зіпхнути нас? Лютер, паскудний Лютер, цей скажений бугай, тріумфує в Саксонії, Брауншвейгу, Люнебурзі, Мекленбурзі[137]. Бренціус[138], це лайно Бренціус, що живився в Німеччині жолудями, яких і свині не схотіли б їсти, Бренціус тепер верховодить у Вюртемберзі. Божевільний Сервет[139], у якого лише чверть клепок у голові, тринітарій Сервет панує тепер у Померанії, Данії, Щвеції і сміє виригати блюзнірства на святу, єдиносущну і всемогутню Трійцю. Еге ж. Та мені казали, що його живцем спалив Кальвін[140]. Хоч одне добре діло зробив цей смердючий Кальвін, від якого тхне потом, еге ж, отой Кальвін з довгою, як бурдюк, наче з сиру зробленою пикою, з якої стирчать великі, як лопати, зуби. Еге ж, вовки жеруть один одного, еге ж, отой бугай Лютер, скажений бугай, підняв німецьких князів на анабаптиста Мюнцера[141], що був, як кажуть, добрим чоловіком і жив по Святому письму. А тепер по всій Німеччині чутно ревіння цього бугая. Еге ж!

Так, а що ми бачимо у Фландрії, Гельдерні, у Фрісландії, Голландії, Зеландії? Адаміти[142] гасають голяка по вулицях, еге ж, люди добрі, голісінькі по вулицях, без сорому показуючи своє грішне тіло перехожим. Та це, може, тільки один, скажете ви, еге ж, нехай, та цей один вартий сотні, а сотня варта одного. І він був спалений, скажете ви, спалений живцем, на прохання кальвіністів і лютеран? Авжеж! Ці вовки жеруть один одного. Я вам кажу.

Еге ж, то що ж ми бачимо у Фландрії, Гельдерні, Фрісландії, Голландії, Зеландії? Безбожників, котрі вчать, що всяке рабство противне слову Божому. Брешуть вони, смердючі єретики! Треба підкорятися святій матері нашій — церкві римській. А там, у цьому проклятому місті Антверпені, — у цьому кублищі всілякої єретичної сволоти з усього світу, сміють базікати, наче ми готуємо святі облатки на собачому салі! Один голодранець на розі вулиці, сидячи на нічній посудині, варнякає: «Нема ні Бога, ні життя вічного, ні воскресіння мертвих, ні мук вічних». А другий говорить плаксивим голосом, що можна хрестити без солі, без єлею, без плювання, без заклинань, без свічок. Третій — що нема чистилища. Люди добрі! Чистилища нема! Ах! Краще вже увійти в гріх зі своєю матір’ю, сестрою, дочкою, тільки не сумніватися, що є чистилище!

Еге ж, а вони ще задирають носи перед інквізитором, святим мужем, еге ж. В Белем, що недалечко звідсіль, притирилось аж чотири тисячі кальвіністів, озброєних до зубів, з прапорами й барабанами. Еге ж. Хіба не чуєте, як аж сюди смердить від їхньої кухні? Вони захопили церкву святої Катерини, щоб її зганьбити, опоганити, опаскудити своїми триклятими проповідями.

Що за злочинна, ганебна терпимість! Тисячу вам чортів пекельних, недолугі католики! Чому ви також не берете зброї в руки? Адже ж у вас, як і в проклятих кальвіністів, є панцири, списи, алебарди, шпаги, мечі, арбалети, ножі, киї, фальконети, кулеврини[143].

Вони миролюбні, скажете ви. Вони тільки хочуть вільно і спокійно слухати слово Боже. Мені це однаково. Геть із Брюгге! Лупцюйте їх, бийте, виганяйте з церкви, щоб аж пір’я летіло! Чого ж ви не йдете? Пху! Ви, як боягузливі кури, труситесь на своїй купі гною. Я вже бачу, прийде час, коли ті нечестиві кальвіністи забарабанять на животах ваших жінок і дочок, а ви нічого їм не зробите, тюхтії, ганчірки нікчемні! Краще не ходіть туди, не ходіть!.. а то ще в бійці загидите свої штани! Ганьба жителям Брюгге! Ганьба католикам! Та хіба ж ви католики? Ви нікчемні боягузи. Встидайтеся! Ви качки й гуси, ви індики нерозумні, от ви хто!

Хіба у вас нема чудових проповідників? То чого ж ви ходите стовпищами слухати брехню, яку єретики вибльовують? Може, для того, щоб ваші дівчиська бігали ночами на їхні проповіді, еге ж, щоб потім через дев’ять місяців наповнити місто маленькими гезами? Там було їх четверо, еге ж, четверо нікчемних лайдаків, які проповідували на міському цвинтарі. Один із тих нікчем, худий, блідий, бридкий поганець, насунув на голову брудного капелюха, так що й вух не видно було. Хіба ж хто з вас бачив у цих проповідників вуха? З каптана стриміли голісінькі руки, отже, він не мав навіть і сорочки на тілі. Я добре його роздивився, хоч він і намагався загорнутися в бруднющий плащ. Роздивився також, як у його дірявих штанцях, прозорих, наче вежа антверпенського собору, теліпалися його дзвони і калаталося його природне било. Другий із цих паскуд проповідував у самому камзолі, босоніж. І в цього ніхто вух не бачив. Коли він раптом зупинився посеред свого казаннячка, то хлопчаки й дівчатка почали гукати: «Ну, ну! Він не знає уроку!» Третій із цих поганців