Анджей Сапковський - Відьмак. Кров Ельфів

— Ага, — пирхнула вона. — І князь розсилає виклики на війну виключно як жартики? Військо від нудьги марширує дорогами? Не крути, Ярре. Ти буваєш у містечку й у замку, ти напевно щось знаєш!

— Чому ти не запитаєш про те в пані Йеннефер?

— Пані Йеннефер має важливіші справи, — пхикнула Цірі, але відразу схаменулася, мило посміхнулася і затріпотіла віями. — Ох, Ярре, скажи мені, прошу! Ти такий мудрий! Умієш говорити так красиво й учено, я могла б тебе годинами слухати! Прошу, Ярре!

Хлопець почервонів, а погляд його став масним і розосередженим. Цірі крадькома зітхнула.

— Гм-м… — Ярре потоптався на місці, непевно поворушив руками, мабуть, не знаючи, що з ними робити. — Що я можу тобі сказати? Авжеж, люди в місті пліткують, вони збуджені подіями в Дол Анґра… Але війни не буде. Напевне. Можеш мені вірити.

— Певне, що можу, — пирхнула вона. — Але я воліла би знати, на що спирається та твоя упевненість. У раді князя, як я знаю, ти не засідаєш. А якщо вчора зробили тебе воєводою, то похвалися. Я тебе привітаю.

— Я вивчаю історичні трактати, — почервонів Ярре, — а з них можна довідатися більше, ніж якби я сидів у раді. Читав я «Історію воєн», написану фельдмаршалом Пелліграмом, «Стратегію» герцога де Руйтера, «Переваги реданських елеарів[17]» Бронібора… А в теперішній політичній ситуації я розуміюся настільки, щоб зуміти робити висновки через аналогії. Ти знаєш, що таке аналогія?

— Авжеж, — збрехала Цірі, висмикуючи стебло трави з пряжки чобота.

— Якщо історію колишніх воєн, — хлопець задивився на стелю, — накласти на теперішню політичну географію, можна легко оцінити, що дрібні прикордонні інциденти, як отой у Дол Анґра, випадкові й незначні. Ти ж, як адептка магії, розбираєшся у політичній географії?

Цірі не відповідала, замислено перекидала пергаменти, що лежали на столі, перегорнула кілька сторінок великої, оправленої у шкіру книги.

— Облиш, не торкайся, — занепокоївся Ярре. — Це надзвичайно цінний, унікальний твір.

— Я його не з’їм.

— У тебе руки брудні.

— Чистіші за твої. Слухай, є тут у тебе якісь мапи?

— Маю, але сховані вони у скрині, — швидко промовив хлопець, але, побачивши гримасу Цірі, зітхнув, зіпхнув зі скрині сувої пергаментів і почав гребтися усередині.

Цірі, крутячись на стільці й бовтаючи ногами, гортала книжку. З-поміж сторінок раптом вислизнула окрема картка з малюнком, на якому було зображено жінку із волоссям, закрученим у спіральні локони, абсолютно голу, сплетену в обіймах із абсолютно голим бородатим чоловіком. Висунувши язика, дівчинка довго крутила гравюру, не в силах зрозуміти, де верх, а де низ. Нарешті помітила найістотнішу деталь малюнка й розреготалася. Ярре, підходячи з чималим рулоном під пахвою, сильно почервонів, мовчки вирвав у неї гравюру і сховав під паперами, що вкривали стіл.

— Незвичайно цінний і унікальний твір, — закепкувала вона. — Це такі аналогії ти вивчаєш? Є там ще такі малюночки? Цікаво, книжка має назву «Лікування й оздоровлення». Хотіла б я знати, які то хвороби лікуються таким чином.

— Ти вмієш читати Перші Руни? — здивувався хлопець, покашлюючи заклопотано. — Я не знав…

— Ти ще багато чого не знаєш, — задерла вона носа. — Що ти собі думаєш? Я не якась там адептка, щоб курей щупати. Я… чародійка. Ну, покажи нарешті ту мапу!

Вони присіли удвох на підлозі, притримуючи руками й колінами жорсткий аркуш, який уперто намагався знову згорнутися у рулон. Цірі притиснула нарешті одну зі сторін ніжкою стільця, а Ярре притиснув другу важкою книжкою, що звалася «Життя й учинки великого короля Радовіта».

— Гм-м… Але ж невиразна та мапа! Зовсім не можу з тим визначитися… Де ми? Де Елландер?

— Тут, — вказав він пальцем. — Тут Темерія, оцей шматок. Тут Визіма, столиця нашого короля Фольтеста. Тут, у долині Понтера лежить князівство Елландер. А отут… Тут наш храм.

— А це що за озеро? Тут у нас немає жодних озер.

— Це не озеро. Це пляма від чорнила…

— Ага. А тут… Тут — Цінтра. Так?

— Так. На південь від Заріччя і Соддену. Туди, оно, тече ріка Яруга, що впадає у море власне в Цінтрі. Той край, не знаю, чи знаєш, зараз під пануванням нільфгардців…

— Знаю, — відрізала вона, стискаючи кулаки. — Дуже добре знаю. А де отой весь Нільфгард? Не бачу тут такої країни. Не умістився він на цій твоїй мапі, чи що? Дай більшу!

— Гм-м… — Ярре почухав бородавку на підборідді. — Таких мап немає… Але я знаю, що Нільфгард десь далі, у південному напрямку… О, більш-менш сюди. Мабуть.

— Аж так далеко? — здивувалася Цірі, дивлячись на місце на підлозі, на яке він вказав. — Аж звідти вони прийшли? А дорогою здобули інші країни?

— Так, це правда. Вони підкорили Метінну, Маехт, Назаїр, Еббінґ, усі королівства на південь від гір Амелл. Королівства ті, як і Цінтру й Верхній Содден, нільфгардці називають зараз провінціями. Але Нижній Содден, Верден і Брюґґе їм не вдалося завоювати. Тут, над Яругою, війська Чотирьох Королівств затримали їх, перемігши в битві…

— Знаю, вчила те на історії. — Цірі ляснула по карті розкритою долонею. — Ну, Ярре, кажи про війну. Ми сидимо навколішки на політичній географії. Роби висновки, через аналогії чи через що захочеш. Я уся — слух.

Хлопець відкашлявся, почервонів, після чого взявся тлумачити, вказуючи на відповідні райони мапи кінчиком гусячого пера.

— Зараз кордоном між нами й захопленим Нільфгардом Півднем є, як бачиш, річка Яруґа. Це перешкода практично неподоланна. Вона майже ніколи не замерзає, а в дощову пору може нести стільки води, що річище її більше милі завширшки. На довгому відрізку, от тут, вона тече між урвистими, недоступними берегами, серед скель Магакаму…

— Країни ґномів і гномів?

— Так. А потім Яругу можна форсувати тільки тут, у нижній течії, у Соддені, і тут, у середній її частині, у долині Дол Анґра…

— І, власне, в Дол Анґра був той інци… інцидент?

— Зачекай. Я тобі, власне, тлумачу, що річку Яругу жодна армія зараз форсувати не в змозі. Обидві доступні долини, ті, якими з давнини марширували армії, мають сильні гарнізони й захист, як у нас, так і в Нільфгарді. Глянь на мапу. Дивися, скільки тут фортець. Зауваж, отут Верден, отут Брюґґе, тут острови Скелліґе…

— А тут, що тут? Оця велика біла пляма?

Ярре присунувся ближче, вона відчула тепло його коліна.

— Ліс Брокілон, — сказав він. — Це заборонена територія. Королівство лісових дріад. Брокілон також охороняє наш фланг. Дріади не пропустять нікого. Нільфгардців — також…

— Гм-м… — Цірі схилилася над мапою. — Отут Едірн… І місто Венґерберг… Ярре! Зараз же припини!

Хлопець різко відвів губи від її волосся, почервонівши, наче