Деніел Кіз - П'ята Саллі

— Дякую, хлопці. Як чудово, що в мене є друзі. Не знаю, як би я пережила минулі півроку без вас обох.

Коли вони пішли, Саллі сіла в крісло напроти Мерфі та довго пожирала його очима.

— Про що ти думаєш, Мерфі?

— Він намагається вирішити, чи погоджуватися нам на злиття, чи ні, — сказала я.

— Звідки ти знаєш, про що він думає?

— Я — «слідопитка», пам’ятаєш?

— Мерфі — не одна з наших особистостей.

— А міг би й бути.

– І що б це мало означати? — не вгавала вона.

— Гляньмо правді у вічі, — сказала я. — Ми всі почалися з того, що ти вдавала, ніби ми справжні. Тоді ми всі ожили одноосібно. Роджер каже, в інших людей із множинністю є особистості різного віку, расової належності та навіть іншої статі. Ти б могла уявити, що Мерфі справжній, і тоді тільки на цю ніч ти мала б чоловіка, з яким навіть Джинкс нічого не змогла б зробити.

Саллі замислилась над цим. Ідея її захопила. Все, що мені треба було зробити, це кинути насіння. Знаю, я шибайголова, але завжди хотіла, щоб Мерфі також був справжньою людиною, навіть якщо це тільки на одну ніч. Завтра я втрачу свою особистість. Сьогодні в Мерфі був останній шанс віднайти свою.

Саллі уявила, ніби Мерфі живий. Заговорила до нього, запропонувала випити. Погладила його по голові.

— Потанцюймо, Мерфі.

Вона увімкнула музику, взяла його в руки та почала рухатися в повільному мрійливому танці кімнатою, як у старих фільмах, як Дональд О’Коннор[111] танцював зі шваброю, а Костелло[112] — з жінкою-манекеном. Але Саллі уявляла, що Мерфі був справжнім чоловіком, який її кохав.

Тоді я почула у Саллі в голові голос. Це було моторошно, бо хоча я й спровокувала її на все це, та не знала, як воно cпрацює. В нього був м’який низький голос, дуже сексуальний, з ірландським акцентом.

— Я спостерігав за тобою з вітрини, — промовив він, — і так довго жадав тебе.

Його обличчя пом’якшало. Сині очі з ніжністю шукали її. Саллі хотіла, щоб він пригорнув її, і вдавала, що її начебто пестить коханець-демон.

— У тебе є ім’я?

— Просто Мерфі. Містер Ґрінберґ кличе мене тільки так.

— Ти не стомлюєшся отак стояти весь час у проході з підведеною рукою?

— Це моя робота. Немає сенсу скаржитись.

— Але це, мабуть, нудно. Ні з ким поговорити, ні з ким побути.

Він знизав плечима.

– Інколи мені складає компанію Деррі, доки ти спиш. Ми довго й гарно розмовляємо про життя, політику та проблеми, які з’являються у всіх тих людей у твоїй голові.

— Зараз у моїй голові ти, Мерфі.

— Лише цієї ночі, — сказав він. — Я не схожий на інших. Я не був із тобою з дитинства.

Саллі знала, що він із коханням у погляді спостерігав, як вона роздягається, й відчула, що він найлюблячіший, добрий, чуттєвий чоловік, якого вона будь-коли зустрічала, — чоловік, якого вона шукала все своє життя. Вона роздягнула його та поклала в ліжко. Він ніжно торкався її, гладив шкіру, цілував очі, шию, груди, проводив по тілу тендітними, наче павутина, пальцями.

— Я не можу… — сказав він. — Ти знаєш, я не можу…

Вона поцілувала його.

— Це не має значення, Мерфі. Я робила це все своє життя у фантазіях та снах. Не має значення, яка та любов, коли я у твоїх руках.

Коли все закінчилося, він подякував їй за те, що оживила його, навіть якщо це було лишень на одну ніч.

— Це не обов’язково має обмежитися однією ніччю, — сказала вона. — Я можу заховати тебе, а ти приходитимеш, коли мені буде самотньо або сумно.

«Ні, Саллі. Тобі не можна більше так думати».

Вона сіла на ліжку та роззирнулась навколо. То був знайомий голос.

«Ти зруйнуєш все, чого ви досягли з доктором Ешем. Знову берешся за давню звичку, намагаєшся вирішити свої проблеми, створюючи людей у своїй голові».

«Ти — Помічник?»

«Так, але я прийшов сюди не картати тебе. Я прийшов приготувати тебе до злиття з Деррі».

«Деррі також розмовляє з Мерфі».

«Але Мерфі не одна із твоїх особистостей. І він поверне все на початок, якщо ти зробиш його справжнім. Ти знову почнеш розщеплюватися на більше частин, а далі ще більше й більше. Ти не можеш обмежити кількість людей, яких можеш зібрати у себе всередині. Хіба що зміниш своє сприйняття реальності».

«Що таке реальність?»

«Ми не починатимемо цієї дискусії. Будучи Нолою, ти завжди вміло вправлялася зі словами. Але вона дозволила словам панувати в її житті. Тепер ми мусимо використати їх, щоб розплутати цю павутину, а не більше заплутати її».

«Що я маю зробити?»

«Відпусти Мерфі. Дай йому бути тим, ким він і є — манекеном у вітрині».

Саллі кивнула та засумувала, знаючи, що більше ніколи не зможе застосовувати свою силу, щоб створювати людей.

Вона підвелася, одягнула його в уніформу полісмена та вмостила в крісло.

— Вибач. Не можна було робити з тебе справжню людину, — сказала вона.

Після того як вона заснула, вийшла я та увімкнула телевізор. Спочатку на екрані була тільки випробувальна таблиця, та згодом з’явився Помічник, і ми поговорили.

«Ти жінка чи чоловік?»

«Трохи те, трохи інше».

«Як це так?»

«У кожному з нас є всього потрохи».

«Ніколи не знала».

«Що ти вирішила, Деррі?»

Я засовалася на кріслі, дивлячись на Мерфі з його легкою усмішкою та кашкетом, що затуляв одне око. Я поправила головний убір, тому що так він нагадував мені Фреда, і це мене рознервувало.

«То як?»

«Я не знаю. Мені страшно. Я не хочу помирати».

«Ти ж знаєш, це не смерть. Ти розумієш, що доктор Еш сказав, — це означає, що ти станеш частиною Саллі».

«Та все одно це ніби смерть, бо я не знаю, як воно буде. Не знаю, чи буду при свідомості, чи спатиму, чи мріятиму. Чи це в мене будуть думки, чи я просто зникну й нічого не знатиму. Я більше не можу зв’язатися з Нолою та Беллою, щоб запитати їх, як воно, й, хоча бачу їхні риси в Саллі, це ніби щось на кшталт впізнавати характерні особливості батьків у їхніх дітей, коли батьки вже померли».

«Я буду з тобою, Деррі, триматиму за руку та вказуватиму шлях. Замість того щоб вважати це смертю, думай, що це воскресіння».

«Я це вже якось чула».

«Але не від мене. Я на твоєму боці».

«На моєму чи на боці