Люсі Мод Монтгомері - Енн із Інглсайду
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
34
Рілла сиділа на інглсайдськім ганку, поклавши одну ногу на іншу — о, які ж то в неї були пухкенькі засмаглі колінця! — і тяжко смутилася. Той, хто спитає, для чого смутитися милій крихітці, яку обожнює вся сім’я, певно, забув власне дитинство, коли турботи, що здавалися дорослим пустими й незначущими, перетворювалися на похмурі, страшні трагедії. Рілла перебувала в безодні розпуки, бо ж Сьюзен намірялася пекти свій «золотаво-срібний» торт до благодійної вечері на підтримку місцевого сиротинцю, і саме вона, Рілла, муситиме по обіді віднести його до церкви.
Не питайте, чому Рілла воліла радше померти, ніж віднести торт через усе село до пресвітеріанської церкви Глена Святої Марії. У дитячих голівках часто зринають дивні уявлення, і Рілла втовкмачила собі, що нести торт будь-куди — принизливо й соромно. Можливо, це сталося тому, що якось, коли їй було ще тільки п’ять років, вона зустріла стару Тіллі Пейк, яка несла вулицею торт, а назирці за нею бігли всі гленські хлопчиська й гулюкали їй у спину. Тіллі Пейк мешкала в рибальському селищі й була дуже брудною старою баберою.
«Тіллі-тулла,
Баба торт проковтнула,
Живіт їй роздуло»,
— гугнявили хлопчаки.
Ні, Рілла не могла опинитися на тому самому щаблі, що й Тіллі Пейк! У голові їй міцно засіла думка, буцім негоже дамі носити вулицями торти. Ось чому вона так невтішно журилася й гарненький ротик її, де бракувало одного зуба, не сяяв звичною безтурботною усмішкою. Замість наслухати думки нарцисів чи шепотітися із золотавими трояндами, Рілла сиділа згорьована. Навіть її велетенські горіхові очі, що майже заплющувались, коли вона сміялася, вже не були глибокими озерами принади, а сумовито поблякли й затуманилися. «Твоїх очей торкнулися феї», — сказала їй колись тітонька Кітті Мак-Алістер. Тато стверджував, що вона з’явилася на світ чарівницею й усміхнулася лікареві Паркеру вже через півгодини після народження. Рілла досі вміла висловлюватись очима краще, ніж язиком, бо сильно шепелявила — та згодом вона переросте цю ваду. Росла вона швидко. Торік тато робив позначку біля трояндового куща, цьогоріч — біля флокса, а наступного року робитиме біля алтеї, і тоді Рілла піде до школи. Вона була невимовно щаслива й цілком удоволена собою аж до нинішньої страшної заяви Сьюзен. Бігме, казала Рілла, звертаючи обурений погляд до неба, Сьюзен геть не має сорому. Щоправда, вона сказала «не має шорому», та ясно-синє небо дивилося на неї так, наче все розуміло.
Мама й тато зранку поїхали до Шарлоттауна, а старші діти пішли до школи, тож Рілла та Сьюзен були в Інглсайді самі. Зазвичай Рілла тішилася з такої вимушеної самотності. Вона не вміла нудитися й залюбки сиділа на ґанку чи на своїм власнім моховитім камені в Долині Райдуг, з уявними одним-двома кошенятами, і снувала фантазії про все, що бачила — про закуток галявини, який був королівством веселих метеликів, про маки, що ніби пливли вздовж саду, про пухнасту хмару, що самотою линула в небі, про великих джмелів, що гули над настурціями, про жимолость, яка майже торкалася жовтим пальцем її рудаво-каштанових кучерів, про вітер, що віяв… куди він віяв? — про Півника Робіна, що повернувся в Інглсайд і тепер бундючно походжав уздовж поруччя тераси, дивуючись, чом це Рілла не бавиться з ним. Але Рілла могла думати хіба про страхітливо неминучий факт: вона повинна віднести торт — торт! — через усе село до церкви на вечерю в підтримку незнаного їй сиротинцю. Вона ледь уявляла, що той сиротинець розташовано в Лобриджі й що там живуть бідолашні діти, які не мають ні тат, ні мам. Ріллі було їх дуже-дуже шкода. Та навіть задля найсирітнішої із сиріт вона не могла з’явитися на людях, несучи торт.
Можливо, якщо пуститься дощ, їй не велять нікуди йти? У небі не було ані хмарки, проте Рілла молитовно склала долоні з чарівними ямочками там, де починався кожен пальчик, і дуже серйозно проказала:
— Дорогий Боже, будь лашка, жроби шильний дощ. Штрашенно шильний. Або… — вона подумала про іншу рятівну можливість, — нехай Шьюжен шпалить торт, жовшім шпалить на попіл.
На жаль, до обіду торт уже був готовий — розкішний торт із начинкою та глазур’ю, улюблений Ріллин торт. «Золотаво-срібний» — це звучало так пишно, але Рілла відчувала, що більше не зможе з’їсти ні крихти такого торта.
І все ж… чи то не грім долинає з-над пагорбів поза гаванню? Можливо, Бог почув її молитву й доки їй буде час іти, ще станеться землетрус? Чи, може, їй бодай закрутить у животі? Ні. Рілла здригнулася. Це означатиме рицину. Краще вже землетрус!
За обідом ніхто не помітив, що Рілла, сидячи на своїм власнім стільці з лукавим каченям на спинці, була незвично тихенька. Егоїшти! Якби мама була вдома, вона помітила б це. Мама бачила, як їй було погано того жахливого дня, коли в «Ентерпрайз» надрукували татів портрет. Рілла гірко ридала в ліжку, і мама прийшла й з’ясувала, що, на її думку, у газетах друкують тільки портрети вбивць. Тоді мама швидко втішила її. Але ж… хіба приємно буде мамі бачити, як її донька несе торт до церкви, наче стара Тіллі Пейк?
Рілла мляво їла свою порцію, хоча Сьюзен дала їй святкову блакитну тарілочку в трояндові пуп’янки, яку витягали з буфета лише по неділях — дарунок на день народження від тітоньки Рейчел Лінд. Трояндові пуп’янки! Коли на вас чекає така ганьба! А проте… фруктові тістечка, які Сьюзен спекла на десерт, були таки дуже смачні.
— Шьюжен, а чому Нен і Ді не можуть віднешти торт пішля школи? — благально спитала Рілла.
— Ді запрошено в гості до Джессі Різ, а Нен, як не гуляти, то й п’яти болять, — мовила Сьюзен, гадаючи, що жартує. — Та й пізно вже буде. Дами з комітету просили принести частування до третьої, щоб вони встигли накрити столи й самі повечеряти вдома. І чого це ти не хочеш піти, Булочко? Тобі ж завжди було так цікаво ходити на пошту.
Рілла справді була «булочкою», проте не любила, коли її так називали.
— Я не хочу кривдити швої почуття, — стримано пояснила вона.
Сьюзен засміялася. Рілла часом казала таке, на що сміялася вся сім’я, хоч їй і невтямки було, чому так, адже вона казала все цілком серйозно. Тільки мама не сміялася ніколи — навіть тоді, коли почула, що Рілла вважає тата вбивцею.
— Це ж для вечері, де збиратимуть гроші для бідних сиріт, що не мають ні тат, ні мам, —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Енн із Інглсайду», після закриття браузера.