Yuleesi - Стражі Дзеркала , Yuleesi

Розділ 18. В гостях у феї

Ранок наступного дня настав для Стражниць в  обід.

У всякому разі, Рубі, прокинувшись від сонячного променя на обличчі, виразно чула тихе сопіння дівчат із сусідньої кімнати. Адайн не було і близько, лише розбурхане ліжко свідчило про те, що мале шило, щойно переночувавши, кудись помчало.

Ернандес звелася на ноги, скривившись, як середа на п’ятницю. Спину ламало, голова розколювалася – давно Рубі не спала так довго.

Але почувалася дівчина бадьоро, а прийнявши душ, ледве стрималася, щоб не заспівати якоїсь пісеньки – настрій був чудовим, самопочуття також, от лише трохи хотілося їсти.

Сьогодні останній день їхнього перебування в Уордорфі. Десь по обіді вони вирушать далі до столиці. Але у Рубі залишилася ще одна важлива справа на сьогодні, отож дівчина рішуче покрокувала у сусідню кімнату – будити сплячих красунь.

…Ні, вона і не сподівалася, що буде легко. Просто хотіла вийти звідти без травм. Проте, щойно увійшовши в сонне царство, дівчина зрозуміла, що навряд чи їй це вдасться. Клубок із ковдр, подушок і двох Стражниць на великому ліжку свідчив про те, що пробудження буде нелегким.

-Підйом, сплюхи! – Рубі шарпнула важкі штори, пропускаючи трохи сонця в кімнату.

-Йди до дідька! – доброзичливо пролунало з ліжка.

-І я вас люблю, – пирхнула Рубі. – Давайте. Нас сьогодні чекають великі звершення!

-До біса звершення, я сплю, – пробубоніла крізь сон Емілія, загортаючись у ковдру.

-Життя проспиш, – буркнула Ернандес, гепаючись на ліжко.

-І хвала небесам за це, – сонно огризнулася Ем, не розплющуючи очей.

Катрін навіть не ворухнулася.

-Сестричко, прокидайся, – Рубі спробувала розтрясти Катрін.

Та видала щось середнє між гарчанням і лайкою, махнула кулачком, мало не поціливши Рубі в носа, і розвернулася на інший бік.

Ернандес хихикнула – з дитинства вона набридала сестрі, бо прокидалася першою, і їй ставало нудно. Щоразу дівчина бачила ідентичну картину – Катрін боролася до останнього, не даючи сестрі можливості висмикнути її з дрімоти, махаючи руками, ногами, лаючись і гарчачи. І завжди Рубі вдавалося таки розбуркати Катрін, в хід ішло все, що під руку потрапить: подушки, іграшки, будильник, вікно, яке потрібно дуже голосно відчиняти, штори, що розліталися врізнобіч, увімкнене світло… А одного пам’ятного ранку в складному процесі пробудження брав участь іграшковий чайник, з якого Рубі налила сестрі у вухо води. Остання лаяла її до хрипоти, але ж подіяло!

-Спробуєш іще раз утнути щось таке, – нерозбірливо пролунало з подушок, – і я тебе на віки-вічні віддам Севену. Хай він із тобою мучиться!..

-Теж мені, налякала, – пирхнула Рубі. – Катрін, прокидайся, бо мені нудно.

-То йди нудитися кудись в інше місце, – миролюбно порадила Страж Лімер. – Я хочу спати.

-Я також, між іншим, – подала голос Ем, загортаючись у ковдру.

-А ну вас лісом! – роздратувалася Рубі. – Я йду. Смію попередити, що мала зараза вже кудись утекла, тому шукайте її самі. 

З цими словами Рубі подалася на кухню пошукати собі їжі. Будинок був тихим, лише крізь вікно долинала чиясь пісня. Ернандес визирнула назовні – по невеликому саду бродила Іза з оберемком квітів.

Усміхнувшись собі під ніс, Рубі попрямувала до кухні.

Там затишно тріскотів вогонь у каміні, а на невеликому столику стояла таця, накрита накрохмаленим рушником. Поруч лежав аркуш паперу. Стражниця розгорнула його.

 

Ми прихопили Адайн, щоб ви могли повноцінно відпочити, і пішли трохи пройтися. Плануємо повернутися десь о четвертій.

Використайте цей день із користю.

 

Хосе  

 

Рубі усміхнулася і поклала записку на місце.

-Час поїсти, – пробурмотіла дівчина, зісмикуючи рушника з таці та накидаючись на охолоджену варену курячу грудинку, нарізану невеликими шматочками, яку заїдала виноградом і білим хлібом.

Нашвидкуруч поснідавши, вона взулася, прихопила свій захалявний ніж і вийшла назустріч вітру і сонцю, причинивши за собою двері.

 

День був чудовим. Світило сонце, повівав свіжий вітерець. Навколо снували люди, хто заклопотаний, хто, навпаки, розслаблений і спокійний.

Рубі йшла вперед, вдихаючи м’яке повітря, і думала, як чудово хоч на день стати просто дівчиною, яка йде містечком і не замислюється про те, що от-от когось, можливо, доведеться вбити. Навіть не зважаючи на те, які дивні погляди кидали на неї жінки та дівчата в довгих сукнях і спідницях – Рубі в темних джинсах справді виділялася серед них.

Містечко справді вражало. За такий короткий час, воно зуміло втриматись і розвинутись. Нехай не без допомоги цієї… Фає… Але ж виросло! Серед лісу абсолютно сучасне містечко, хоч і з трохи застарілими поглядами на роль жінки у суспільстві.

Рубі усміхнулася власним думкам. Що сказала б мама, якби почула її судження на цю тему? Мама… Серце знову озвалося старим болем.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍