Яра Крихта - Споріднені душі: Розірваний зв'язок, Яра Крихта

Мія на мить затримала дихання, вона мовчки кивнула, легенько торкаючись кінчиками пальців його шиї. Айдас не чекав більше ні секунди. Він притиснув дівчину до себе ще сильніше, і, не зволікаючи, поцілував – жадібно, наче вони не бачилися цілу вічність.

Айдас повільно опустив її, дозволивши ногам торкнутися землі, але не обірвав поцілунок. 

По всій кімнаті, то тут, то там, стояли його подаровані квіти – висушені й збережені з такою турботою. 

– Ти зберегла їх усі, – сказав тихо в її вуста. – Квіти від мене. 

– Так, – Мія була задоволена собою, – оу, – зиркнула на годинник, – уже так пізно. Тобі, мабуть, вже час? 

В її голосі лунав легкий акцент тривоги, але Айдас спробував усміхнутися, щоб приховати свою внутрішню невизначеність.

– Я не заважатиму, якщо ще трошки побуду тут? Я допоможу прибрати посуд. Можна?

– Так, можеш допомогти, – відповіла, злегка відводячи погляд. – Але я збиратимуся спати. Мусимо попрощатися.

Слова Мії пронеслися крізь нього, як холодний вітер. Натяк піти був очевидним.

Айдасу стало незатишно, немов невидима стіна знову відділяла їх. Він знав, що потрібно підшукати готель, але думка про те, що весь світ проганяє його, таки давила на голову. Відверто зізнатися їй, що не хоче повертатися додому, теж не хотілося.

Тим часом він допомагав віднести посуд на кухню, його руки безуспішно намагалися відволіктися від думок. Згодом Айдас поставив той нещасний стілець на місце, так і завмер, задумавшись. Вже хотів знайти своє пальто…

– Або ти можеш лишитися? Я знаю, що ти втомився, ми довго їхали за кермом. Я хвилююся, аби що не сталося – ніч і авто… Ти знесилений, хоча й стараєшся бути на ногах… 

Кивнув. 

Досі засмучений своїм невизначеним станом в світі. 

– Було би чудово. Я дійсно втомлений. Дякую.

– Я постелю тобі тут, біля камину. 

– Дякую… Ти чудова.

– Припини, все гаразд. Вибач, що одразу не запропонувала, останні кілька днів ти жвавіший, ніж коли я тебе побачила тиждень тому майже непритомного… 

– Ти дійсно чудова.

Мія широко всміхнулася і пішла діставати з полиці в шафі постіль для Айдаса. Згодом вона готова була побажати хороших снів та піти на другий поверх, щоб також підготуватися до сну, і Айдас якось відволікся і не встиг поцілувати її. 

Прозвучали тільки побажання солодких снів, коли вона вже підіймалася сходами. 

І це мучило Айдаса хвилин так п'ятнадцять. Він сидів на краю дивану, дивлячись на легеньке полум'я в камині. Вже без сорочки та босий – лише в штанях.

Айдас не витримав гнітючої тиші, що заповнила кімнату після того, як Мія піднялася. 

Він сумував за Мією і йому бракувало одного поцілунку, щоб заспокоїтися. 

Зібравшись з думками, чоловік підвівся з дивана і рішуче попрямував до сходів. Ноги, здавалося, рухалися самі по собі, ведучи його нагору. 

І несподівано він зіткнувся з нею в темному коридорі. 

Вона завмерла, прикриваючись рушником після ванни. В її очах відбивалося здивування.

– Айдасе… – Мія витягнула руку, вказуючи пальцем на сходи, натякаючи, що він мусить зараз же повернутися вниз. – Ти не повинен був підніматися… Дай мені хвилину одягнутися. 

Аромат духмяного трав’яного шампуню та парфумованого мила запаморочив голову чоловіку. Відчуття було настільки сильним, що він не зміг стриматися.

– Я лише на мить… лише один поцілунок перед сном, – прошепотів, роблячи крок до неї.

Його губи зустрілися з її. Мія, здивована, почала відступати назад, але тієї миті, коли її спина вдарилася об стіну, Айдас також зробив крок уперед, притискаючи її до холодної поверхні.

Цей короткий поцілунок, що спочатку здавався мимовільним, раптово перетворився на щось більше. Айдас поглибив його, його губи стали спраглими, повними бажання. 

Мокрий рушник, що обгортав тіло Мії, відчувався до голого торсу Айдаса таким холодним, поки руки дівчини невпевнено хапалися за краї тканини, намагаючись утримати його, не дозволяючи впасти та випадково оголити її.

Айдас відчував, як її язик стикається з його, ніжно та впевнено, і все довкола зникло. Його руки опустилися на її стегна, притискаючи до себе ще міцніше.

Ще мить – і це могло стати… занадто. 

Айдас загорівся, це охопило його майже до запаморочення. І раптом він збагнув, що Мія не втримала рушник. В напівтемряві коридору Айдас однаково не насмілився опускати погляд, але відчув, як її тіло притислося до його торсу. Дівчина запищала в його губи, розриваючи поцілунок. 

Чоловік награно затулив долонею очі:

– Не хвилюйся, я нічого не побачу.

– Ти! – вона звучала збито, її дихання було важким, голос сердитим. – Обережніше! 

Він повільно опустив долоню з перед очей, поглянувши на Мію… розпалену, що панічно прикривалася рушником, який встигла підняти з підлоги. 

– Я був обережним. Це ж ти впустила рушник. Я не здирав його з тебе. А міг би.