Арія Вест - Корона Медіаносу. Балада про тигрів, собак та щурів, Арія Вест

Глава 17. Поява двох мисливців на порозі відьомського будиночка

Принцеса спала міцно, майже зовсім не прокидаючись. Їй нічого не снилося, лиш тільки десь в середині ночі здалося, наче у будиночку звучав якийсь дивний примарний голос. Він промовляв щось на кшталт «Принцесо! Принцесо, я прийду за тобою і уб’ю тебе, принцесо! Уб’ю!!»

Очевидно, будь-кого іншого подібний шепіт в темряві ночі злякав би до чортиків, та принцеса не те, що кричати не стала, вона просто продовжила спати далі.

Навіть якщо у цьому будиночку і водиться якийсь дух, якщо вже він мав на меті на неї напасти, то точно зробив би це ще тоді, коли вони тільки увійшли. Ну, або під час вечері. Все-таки, перш ніж лягти спати, вони щонайменше годину поралися по хазяйству. У духа було безліч шансів. Тож яка імовірність, що він раптом захоче напасти посеред ночі? Авжеж, ніякої.

Принцеса могла дозволити собі подібну халатність до власної безпеки зокрема й тому, що цілковито покладалася на власну чуйку. Будучи наполовину перевертнем, наполовину заклинателем, вона могла відчувати присутність сильної нечисті, як би та не маскувалася.

От тільки… увійшовши в будиночок відьми, вона нічого такого не відчула. А це значить тільки одне. Сили духа настільки мізерні, що вона просто-напросто їх не помітила. В такому разі, що ж зможе вдіяти їй такий дух?

Тому й погрози його звучали наче пісня з уст комара, літаючого під вухом: «Я обкусаю тебе цілком! І на ранок ти помреш від моєї отрути!!!»

 

Прокинулася Релі від наполегливого стукоту у двері. Вставати не хотілося страшно. Хто б міг подумати, що поряд із до біса таємничим незнайомцем спатиметься ось так добре???

Нарешті принцеса розплющила очі й помітила, що поруч із нею нікого немає. Ковдра акуратно складена біля її ніг, будинок підметений, а на столі уже розкладений посуд й столові прибори. На дошці якась подрібнена зелень, у каміні немає дров. Але і сокири теж немає. Релі чітко пам’ятала, що вона стояла поруч із каміном.

Отже, її таємничий незнайомець встав рано-раненько й відправився колоти дрова.

І знову пролунав наполегливий стукіт у двері. Більше того, він ставав уже відверто агресивним, тож Релі, злякавшись, що той, хто стукає, просто-напросто знесе нещасні двері, поспішила взутися й зіскочити з ліжка.

А відчинивши двері, тут же прийшла в шок.

― …

Перед нею стояли не хто інші, як уже знайомі їй юні мисливці. Зліва кучерява Лея, цього разу одягнена у лляну сорочку і шкіряні штани, а справа Ноа, у шкіряній безрукавці поверх коричневої сорочки. Обидва зі своєю звичною зброєю і фізіономіями, що явно цеглини просять.

― Ви? ― так і зірвалося з уст де Вантелл, котра ще не до кінця прокинулась.

Вочевидь, слова її прозвучали дещо грубо, бо раптом Ноа абсолютно безпардонно прослизнув повз Релі у будинок. Лея проскочила за ним слідом, і вони тут же взялися роздратовано озиратися довкола.

Кучерява першою не втрималася від уїдливого коментаря, поки Ноа уже брав до рук банку з замаринованими очима і бридливо розглядав її:

― І це тут ти живеш? Ми як тільки почули про відьомський будинок, так одразу…

Але не договорила, бо Ноа видав звуки, близькі до блювоти, коли уздрів законсервоване немовля косулі у одній з крупніших банок.

― А де відьма? ― запитав Ноа, хапаючись рукою за шию у бажанні стримати блювоту.

Релі знизила плечима:

― Утекла.

Лея та Ноа поглянули на неї такими поглядами, мовби відьму відлякала не магія, а сама фізіономія принцеси.

― Взагалі, ― проголосила Лея, продовживши озиратися хатинкою так, мовби то було найгірше місце, де вона коли-небудь бувала, і взагалі, яка ж то хатинка, то справжнє пристанище безхатьків, цілковите болото! Та, стримавши всю свою огиду, Лея наважилась продовжити далі із якомога більш стриманим тоном: ― Ми сюди прийшли не просто так…

Але тут же й затнулася, бо очі її потрапили на ліжко в кінці хатини, дві подушки, дві ковдри на ньому і… чиїсь явно чоловічі чоботи поруч із ним. Різко озирнувшись на Релі, Лея второпала, що на її ногах уже є взуття, а значить…

― Хто тут ночував із тобою???

Щойно вона це прокричала, Ноа швидко простежив за всім, куди вона дивилась, і собі закричав:

― Що? Хто тут був???

Релі так і закортіло провалитися крізь землю. Ці двоє… вони дивували її чим раз, то більше!

Мало того, що завалилися в хату ось так без згоди, так ще й їх обходить, хто тут ночував!

І дійсно, чого ж це їх так обходить?

Але в ту ж мить прозвучав скрип дверей, і в будиночок хтось увійшов. Щойно прозвучав голос Вея, Релі так і похолола:

― Я.

― …

― …

Обличчя обох юних мисливців змінилися із набурмосених і лютих на буквально ледь живі. Збліднувши до кольору білої крейди, обоє так і заклякли на місці.

Та Вей, особливо не здивувавшись, спокійно поклав на підлогу поруч із каміном в’язку дров. А тоді так різко кинув сокиру, що Релі тільки й спромоглася, що простежити за траєкторією її польоту. В одну мить сокира опинилася в руці Ноа. Та обличчя його, як і Леї, залишалось все таким же закляклим, мовби перед ними зараз стояв не Вей, а, скажімо, сам Сатана.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍