Тетяна Гуркало - Бар "На перехресті", Тетяна Гуркало

Тож усіх усе влаштовувало. Один тільки Берендей завжди був чимось незадоволений і придумував плани про вирубку саду. Через що тепер і бігав жваво від Дружка, на чолі з вартою, озброєною сокирами.

— Та вбийте цього пса! — грізно наказував Берендей, який би й сам давно спробував, але це саме його сокиру страшенний пес встиг зжерти ще на першому колі забігу.

Вартові оглядалися, милувалися набором ікол у трьох пащах і розумно вдавали, що не почули царський наказ.

— Відчепись ти від мене, чудовисько триголове! — вимагав від пса Берендей.

— Гав! — охоче відповідало чудовисько, але відчеплятись не поспішало.

На третьому колі Берендей помітив якихось дивних особистостей, що граками сиділи на деревах і проводжали забіг поглядами.

На четвертому колі Берендей знову побачив цих особистостей, але в іншому місці — вони в мальовничих позах завмерли навколо розлапистого куща, абияк замаскувавшись гілками, що стирчали на всі боки, і явно не хотіли привертати до себе уваги. Насамперед собачої, а вже там, як вийде.

— Зрозуміло, — пробурмотів Берендей, у голові якого дозрів геніальний план — різко кудись звернути і загубитися, а пес нехай і далі ганяє варту, їм корисно, ряхи наїли такі, що в шоломи не поміщаються.

План він виконав за першої ж нагоди — звернув і кинувся під вербу, чиї гілки звисали до самої землі. Не зумівши швидко зупинитися, та ще й об щось спіткнувшись, пролетів під деревом і з розмаху шльопнувся пузом у воду, одразу ж її нахлебтавшись.

А Берендей був людиною вдачливою, що б він там про себе не думав. Тому й сьорбнув живої води, а не мертвої. Та ще й у потрібній дозі — якраз стільки, щоб вилікуватися від усіх болячок, убити всіх шкідливих мікробів в організмі та загалом омолодити організм, а не загнутися через спробу оживити і так живе.

Вибравшись на берег, Берендей тяжко зітхнув і сів під вербою. Настрій у нього несподівано покращав. Чи далася взнаки пробіжка, чи вилікувана виразка шлунка. Царю взагалі хотілося сидіти, милуватися сонечком і нікуди не ходити. А ще в його голові визрів страшний план — терміново одружити сина на першій-ліпшій розумній дівчині, хай вона навіть буде дочкою козопаса, і передати йому, точніше їй, царство. А потім сидіти собі спокійно на ганку, читати розумні книги і голосно сміятися, коли новоспечена сім'я намагатиметься вирішити проблему ходоків по садах.

— Так і зроблю, — вирішив Берендей і почав спостерігати за тим, як кілька разів зустрінута незвичайна компанія набирає воду в баклажки, а втомлений пес, виваливши з пащ язики, повільно йде в їхній бік, явно бажаючи голосно гавкнути і подивитися що буде.

***

Жителі цього царства дуже дивні люди. Такий висновок, як не дивно, зробив Фініст. Решта промовчала, хоча теж вважала, що бігати по колу від собаки не дуже розумно. Коли типи з сокирами промчали повз пригодників утретє, вовк Варен тихо вилаявся і голосно сказав:

— Більше на дерева не ліземо. Так ми втрачаємо надто багато часу.

Аллочка спробувала з ним посперечатися і довести, що якщо швидше залазити та спускатися, втрата часу різко скоротиться. Але чоловік тільки махнув у її бік рукою, викликавши цим сердитий погляд і хапання за револьвер, і пішов далі. Ельфійка попихкала трохи, але відставати від усіх і перевіряти свою теорію не стала. Натомість вона подумала і до чогось додумалася. Щоправда, поділитися цією світлою думкою не встигла — типи з сокирами завершили четверте коло і наближалися до компанії.

— У кущі! — видихнув Варен і перший, упавши на карачки, спритно заповз під розлогий чагарник.

Луї смикнув до себе застиглу Міррет, яка слабо розуміла, як якісь кущі можуть захистити від триголового, страшного, ікластого собаки, і завів дівчину за розлогий бузок, що оточив якесь нещасливе деревце. Інші розбіглися на всі боки самі і завмерли, прикрившись гілочками.

Інтуїція чи щось інше вовка не підвели — ні пес, ні люди на них не звернули уваги. Так і пробігли далі, мабуть, вирішивши протоптати кругову стежку. Для різноманітності, мабуть.

А потім пригодникам ще й пощастило, вони самі не розуміючи як одразу ж вийшли до ставків.

— Бігом набираємо воду і шукаємо яблука! — наказав Варен і, подаючи приклад, кинувся до найближчого озера.

— Мені набрати нема в що, — поскаржилася Аллочка.

А Мірет кинула на землю безрозмірну сумку і почала там щось шукати. Як виявилося, окрім купи потрібних речей, у сумці ще валялися й порожні пластикові пляшки, кілька фляг з невідомим вмістом, який був одразу ж вилитий без жодної жалості, цілих три термоси та пляшка від вина, до якої додавалася коркова пробка. Загалом тари всім вистачило, навіть Боді, якому жива і мертва вода були не потрібні.

— Продам її комусь і куплю собі Харлей, — сказала Дженні, з любов'ю розладаючи фляги по кишенях. — Головне не переплутати, де яка. А якщо в мене ще й омолоджуючі яблука будуть…

— У господарстві все стане в нагоді, — розсіяно підтримав її Луї, який думав про те, що тітка живій і мертвій воді точно зрадіє. Це ж які хвороби зцілити можна буде. Жаль тільки, що не здогадався захопити з собою бочку, а краще дві, обидві на п'ятдесят літрів.

— А я Бабі Язі віддам, — поділився потаємним Фініст. — А то в неї запаси закінчуються, а добрі молодці, яких треба оживити — ні. Вона моїй Васі недавно скаржилася і не знала кого послати, щоб дійшов і приніс. Ось.

— Гав! — явно підтримав цю ідею пес, який стояв за спиною Фініста.

— Ік… — невпевнено озвався добрий молодець.

Аллочка сама не зрозуміла як, але практично миттєво опинилася на спині вовка, причому із заплющеними очима та гострим бажанням заверещати.

Дженні, яка вже бачила себе на найкрутішому мотоциклі з існуючих, інстинктивно потяглася до найближчого дерева, щоб відламати гілку та захистити свою власність від мерзенних посягань. Собаки вона боялася менше, ніж можливості залишитися без мотоцикла.

Ельф став нишпорити долонею за плечем, навіть не відразу зрозумівши, що шукає там лук зі стрілами, яким востаннє користувався, коли ще Аллочки на світі не було.