Луїза Мей Олкотт - Маленькі чоловіки

Томмі не вродили. Спочатку вирости їм завадила посуха, бо Томмі їх не поливав, а потім хлопчик узагалі кинув напризволяще, бо чомусь сам себе запевнив, що вони виростуть і без його допомоги. Нещасні боби довго боролися з жуками й бур’янами, але врешті-решт вибилися з сил і загинули.

Тоді Томмі пересадив на свою грядку весь реп’ях, який тільки зміг знайти, старанно доглядав за ним і виростив – для Тобі, який дуже любив ці колючі ласощі й із задоволенням з’їв увесь урожай. Хлопці довго сміялися над реп’яшником Томмі, але він запевняв, що йому набагато приємніше працювати для Тобі, ніж для самого себе, й оголосив, що на наступний рік віддасть всю свою землю черв’якам, равликам і реп’яхам, щоб не тільки в ослика, але і у черепах Демі, й у сови Нета була їхня улюблена їжа. Це було дуже в дусі доброго, безтурботного Томмі!

Демі все літо постачав свою бабусю салатом, а восени послав дідусю кошик ріпи, до того вичищеної, що вона стала схожою на великі білі яйця. Його бабуся була в захваті від салату, а дідусь часто казав таке:

Ощадливий Лукулл їв смажену ріпу вдома у сабінян.

Любителю античних вчень ці підношення від маленького онука здавалися цілком прийнятними, понад те – приємними… та класичними.

На грядці Дейзі росли тільки квіти. Вони дуже гарно цвіли все літо – яскраві, красиві й запашні. Вона любила свою охайну діляночку й годинами не виходила звідти, доглядаючи за трояндами, братками, запашним горошком і резедою так само дбайливо й ніжно, як за своїми ляльками. За кожної нагоди вона посилала маленькі букетики в місто, а в Пламфілді всі вази були в її розпорядженні.

Дейзі придумувала різні фантастичні історії про свої квіти й часто розповідала їх дітям. На фіалках вона показувала, як мачуха, вся в пурпурі та золоті, сидить на зеленому стільці, у двох її дітей у яскраво-жовтих сукнях теж є своє місце, натомість пасинки, що в темному одязі, мусили сидіти разом на одному стільчику, а бідний маленький тато в червоному ковпачку, ледь виднівся з серцевини квітки.

Вона запевняла, що канаркова трава схожа на маленьких канарок, які розмахують своїми крильцями, й описувала це так жваво, що слухачам починало здаватися, ніби пташки зараз полетять. Вона робила з білого та яскраво-червоного маку чарівних лялечок в гофрованих платтячках, зелених трав’яних поясах і дивовижних капелюшках на зелених голівках.

Потім вона садила цих лялечок в човники зі стручків і вітрилами, зробленими з пелюсток троянд, і пускала їх плавати тихим прудиком. Переконавшись, що на світі немає ельфів, Дейзі стала робити їх сама й дуже любила своїх маленьких друзів.

Нен посіяла лікарські трави, за якими доглядала з надзвичайною любов’ю й турботою. У вересні в неї було багато справ. Вона зрізала, сушила й зв’язувала в пучки лікарські рослини та записувала в зошит, в яких випадках та які з них слід застосовувати. Вона зробила безліч дослідів і, звичайно, нерідко помилялася. Тепер вона хотіла бути акуратною, щоб ще раз не нашкодити кошеняті Дейзі, давши йому полину замість м’яти.

Дік, Доллі й Роб метушилися на своїх грядках більше за всіх інших разом узятих. Перші двоє посадили петрушку й моркву та з нетерпінням чекали, коли можна буде висмикнути та зірвати ці вітамінні рослини. Дік навіть спробував витягти потайки морквину, але потім знову посадив її, переконавшись, що Сайлес мав рацію, коли сказав, що ще рано.

У Роба виросли чотири маленькі гарбузи й один величезний – і всі подумали, що він незвичайний. І справді, на ньому могли поміститися дві маленькі дитини. Гарбуз, здавалося, забрав собі все, що було поживного на грядці, а також все сонячне світло.

Роббі так ним пишався, що водив до нього екскурсії, а коли почалися морози, закривав його на ніч старою ковдрою й підтикав з усіх боків, ніби гарбуз був маленькою дитиною. В той день, коли гарбуз зрізали, він не дозволив нікому до нього доторкнутися й мало не потягнув спину, поки віз його на тачці в комору. А Дік і Доллі бігли попереду, щоб розчищати дорогу. Мама обіцяла Робу зробити з цього гарбуза пиріжки на День подяки й натякнула, що в неї є план, який покриє славою і цей чудовий гарбуз, і його власника.

Бідний Біллі посадив огірки, але, на жаль, сам їх виполов, а лободу залишив. Ця помилка засмутила його хвилин на десять, але потім він забув про неї й посіяв жменю блискучих ґудзиків, очевидно, переплутавши їх з монетами, бо думав, що їх число збільшиться до осені, й у нього буде стільки ж грошей, скільки в Томмі.

Ніхто не зупиняв його, і хлопчик робив зі своєю грядкою все, що хотів, тож скоро вона мала такий вигляд, ніби перенесла кілька маленьких землетрусів. Коли ж настав день жнив, у Біллі не виявилося б нічого, крім каменів і бур’яну, якби добра стара Ейзі не повісила пів дюжини апельсинів на сухий кущ, який він встромив посередині грядки. Біллі був у захваті, й ніхто не зіпсував йому задоволення поясненням цього дива.

Надутому Качану, з його динями й кавунами, довелося винести чимало випробувань. Оскільки йому страшенно хотілося швидше їх спробувати, він влаштував собі бенкет і нишком з’їв зелену диню. Після цього так захворів, що здавалося сумнівним, чи з’їсть він коли-небудь ще хоч шматочок. Однак він все-таки одужав і, коли достигла його перша диня, всіх нею пригостив, а сам навіть не спробував.

Дині й кавуни встигли рано, бо він зробив у своїй грядці скат на південь, тож овочі набралися сонця й мали бути дуже смачними. Три найкращі кавуни Надутий Качан залишив на грядці й оголосив, що продасть їх одному з сусідів.

Це було дуже неприємно хлопчикам, які розраховували з’їсти їх самі, й вони висловили своє незадоволення вельми оригінальним способом. Коли одного разу вранці Надутий Качан відправився поглянути на свої кавуни, він з жахом побачив, що на зеленій шкірці кожного з них вирізано слово «свиня». Розлютившись, хлопчик побіг скаржитися пані Баер. Вона вислухала його, погорювала разом із ним, а потім сказала:

– Якщо ти хочеш, щоб сміялися не над тобою, а над тими, хто це зробив, то я допоможу тобі. Але тільки ти повинен будеш розпрощатися з думкою про їхній продаж.

– Добре, нехай так. Побити їх всіх я не можу, але неодмінно хочу хоч чимось відплатити за образу, – пробурчав Надутий Качан, який ніяк не міг заспокоїтися.

Пані Джо добре знала жартівників на