Артур Конан Дойль - Спогади про Шерлока Холмса, Артур Конан Дойль

бачу, має відповідь на все. А чи спитали ви її, кого вона зустріла на Чарльз-стріт, коли виходила з міністерства?

- Нікого, крім констебля.

- Так, допитали ви її ретельно. А що зробили ви ще?

- Стежили всі ці дев’ять тижнів за клерком Ґоро, але марно. Проти нього немає жодного доказу.

- Щось іще?

- Це все - ні слідів, ні доказів.

- Чи замислювались ви над тим, чому задзеленчав дзвінок?

- Правду кажучи, ніяк не доберу. Хто б той злочинець не був, але в нього залізні нерви - отак узяти й самому здійняти тривогу!

- Так, справді дивна річ. Дякую вам за все, що ви мені розповіли. Якщо я знайду цю людину, то повідомлю вас. Ходімо, Ватсоне.

- Куди тепер? - спитав я, коли ми вийшли надвір.

- Тепер ходімо й поговорімо з лордом Голдгерстом, членом кабінету міністрів і майбутнім прем’єром Англії.

Нам пощастило застати лорда Голдгерста в службовому кабінеті на Давнінґ-стріт; Холмс передав свою візитну картку, і нас негайно провели до нього. Державний діяч прийняв нас із вишуканою ввічливістю, якою завжди відзначався, і запросив сісти в розкішні крісла обабіч каміна. Високий, худорлявий, з виразними рисами натхненного обличчя і рано посивілим кучерявим волоссям, він стояв перед нами на килимі, мов живий образ такої рідкісної нині справжньої шляхетності.

- Мені добре відоме ваше ім’я, містере Холмсе,- усміхнувшись, мовив він.- І я, звичайно, не вдаватиму, що не знаю про мету ваших відвідин. Лише одна пригода, що сталася в цій установі, могла привернути вашу увагу. Дозвольте спитати, в чиїх інтересах ви дієте?

- Містера Персі Фелпса,- відповів Холмс.

- О, мій нещасний небіж! Ви розумієте, що через наші родинні зв’язки мені набагато важче захистити його. Побоююсь, що ця пригода згубно позначиться на його кар’єрі.

- А якщо документ буде знайдено?

- Тоді, безперечно, все буде по-іншому.

- У мене є кілька запитань до вас, лорде Голдгерсте.

- Я залюбки надам вам будь-які відомості.

- Ви дали вказівку переписати документ у цьому кабінеті?

- Так.

- Отже, вас навряд чи могли підслухати?

- Це неможливо.

- Чи говорили ви кому-небудь про свій намір зняти копію з договору?

- Нікому.

- Ви певні?

- Цілковито.

- Але якщо ні ви, ні містер Фелпс нікому нічого не казали, і ніхто нічого не знав про цю справу, то виходить, що злодій випадково опинився в кімнаті. Він побачив документ і скористався цією щасливою нагодою.

Державний діяч усміхнувся.

- Тут я вже нічого не можу вдіяти,- сказав він.

Холмс із хвилину помовчав.

- Є ще одна дуже важлива обставина, яку я хотів би обговорити з вами,- мовив він.- Як я розумію, ви побоюєтесь найсерйозніших наслідків, якщо подробиці договору стануть комусь відомі.

Обличчям державного діяча ковзнула тінь.

- Так, наслідки будуть найсерйозніші.

- Є вже якісь ознаки цих наслідків?

- Поки що ні.

- Якби договір потрапив, скажімо, до французького чи російського міністерства закордонних справ, ви довідалися б про те?

- Мав би,- скривившись, відповів лорд Голдгерст.

- Але минуло вже десять тижнів, а поки що нічого не чути. Отже, є підстави вважати, що договір з якоїсь причини ще не потрапив до того, хто в ньому зацікавлений.

Лорд Голдгерст знизав плечима.

- Навряд чи варто припускати, містере Холмсе, що злодій украв договір, аби повісити його в рямцях на стіну.

- Може, він чекає, що йому запропонують кращу ціну.

- Якщо він чекатиме далі, то не дістане нічого. За кілька місяців цей договір ні для кого вже не буде таємницею.

- Це найважливіше,- погодився Холмс.- Звичайно, можна ще припустити, що злодій несподівано захворів...

- На нервову гарячку, наприклад? - спитав державний діяч, гостро глянувши на нього.

- Я цього не казав,- незворушно відповів Холмс.- А тепер, лорде Голдгерсте, на все добре вам, бо ми й так уже змарнували забагато вашого дорогоцінного часу.

- Бажаю вам успіхів у вашому розслідуванні, хоч би хто виявився злочинцем,- відповів лорд, і ми, вклонившись, пішли.

- Чудова людина,- мовив Холмс, коли ми опинилися на Вайт- холі.- Але й він знає, що таке життєва боротьба. Він зовсім небагатий, а доводиться робити такі витрати. Ви помітили, звичайно, що черевики його побували в шевця? Проте я більш не стану, Ватсоне, відволікати вас від ваших обов’язків. Сьогодні мені більше нема чого робити, хіба піти й дізнатися, хто відгукнувся на моє оголошення про кеб. Буду вам вельми вдячний, якщо завтра ви поїдете зі мною до Вокінґа тим самим потягом, що й сьогодні.

 

 

* * *

 

Ми зустрілися вранці, як і домовились, і вирушили разом до Вокінґа. Холмс сказав, що відповідей на оголошення не було, і в тій справі нічого нового не з’ясувалося. Коли він це говорив, обличчя його стало зовсім байдужим, мов у індіанця, і я не розумів, задоволений він станом розсліду чи ні. Потім він, пам’ятаю, завів розмову про систему вимірів Бертільйона й захоплено відгукувався про цього французького вченого.

Нашого клієнта ще й досі доглядала його вірна няня, але схоже було, що йому вже набагато краще. Коли ми увійшли, він легко підвівся з канапи й привітав нас.

- Що нового? - нетерпляче спитав він.

- Поки що нічого, як я й сподівався,- відповів Холмс.- Я зустрівся з Форбсом, бачив вашого дядька й почав розшук одразу в двох напрямках, які, можливо, до чого-небудь і приведуть.

- То ви ще не охололи до цієї справи?

- Аж ніяк.

- Хай Бог благословить вас за ці слова! - вигукнула міс Гаррісон.- Якщо ми будемо мужні й терплячі, правда неодмінно відкриється.

- А в нас новин більше, ніж у вас,- мовив Фелпс, знову сідаючи на канапу.

- Я цього й сподівався.

- Так, уночі тут сталася одна пригода і, здається, вельми серйозна.- Сказавши це, він помітно спохмурнів, і в очах його промайнув страх.- Знаєте,- провадив він далі,- я вже починаю підозрювати, що став мимовільною жертвою