Бенно Фелькнер - Долина Гнівного потоку, Бенно Фелькнер

на підлозі. Музика якраз замовкла, багато гостей посхоплювалися з місць і підійшли ближче. Пастор теж підвівся і непевною ходою рушив до дверей, де вже зібрався цілий натовп.

Жаба попав у біду. Якийсь довготелесий, кістлявий шукач душив його за шию, а решта п’ятеро чи шестеро намагалися визволити старого. Вони лаялися, стогнали, кричали і в п’яній нестямі шарпали й молотили один одного. Мигтіли руки, ноги й голови. Жаба вже аж посинів і тільки хрипів. Тієї хвилини Біллі підвівся з-за столу з рулеткою і, як мавпа, хилитаючись на кривих ногах, майже нечутно рушив до заводіяк. У нього руки свербіли й самому встряти в бійку, обличчя його хижо скривилося.

Він схопив кістлявого шукача одною рукою за барки, а другою за штани і вмить відірвав од жертви. Аж тепер, тримаючи перед собою напасника, що пручався й вимахував руками, Біллі побачив, кого той душив. Дехто в танцювальній залі почав уже сміятися з усього того, але Біллі розлютився.

— Що? — гаркнув він. — То ти он кого схопив за шию! Хотів задушити мого приятеля?

Дужий, як бугай, він підняв копача і так гепнув ним об підлогу, що той тільки застогнав та й витягся. В обох залах запала тиша. Біллі нахилився над шукачем, поторсав його, почекав, але той не ворушився. Тоді він знову взяв його лівою рукою за барки, потяг до низького вікна, наполовину відчиненого і, мов лантух, викинув надвір. Шибка розсипалась на друзки, тріснула рама.

Біллі вже годі було стримати. Він обернувся спиною до вікна і виставив уперед голову, озираючи всіх налитими кров’ю очима. В повітрі запахло бурею, всі завмерли. Тільки банківник коло рулетки хутенько згріб усі гроші до шпарки в столі.

Тоді Док проштовхався крізь натовп і дав знак чоловікові біля музичної скриньки. Той негайно крутнув корбу. За Доком, наче у нього в кільватері, задріботів Пастор і схопив його за поли. Док сердито обернувся і крізь зуби вилаяв його:

— Одчепися! Сядь каменем! Не бачиш, яке тут осине гніздо?

Але Пастор щось п’яно белькотів і навіть хотів пролізти наперед. Може, саме це й зняло напруження в залі. Тим часом Жаба підвівся, хапнув повітря, побачив Біллі і, простягши руки, поточився до нього.

— Хай живе мій приятель! Вгору його! Аж до неба! — закричав він.

Біллі схопив його в обійми.

Глядачі підкинули вгору не тільки Біллі, а й Жабу, навіть узяли його на плечі. Той тішився, як дитина.

— Сьогодні всі хай п’ють на мій кошт! — вереснув він. — Несіть мене до Доротеї!

Горлаючи й на всі лади вихваляючи Жабу, гості понесли його до прилавка. Там він, не злазячи додолу, висмикнув сорочку з штанів, розстебнув черес і кинув його на прилавок. Гості знову радісно закричали, заспівали йому хвалу.

— Все на мій рахунок, Доро! — звелів Жаба й переможно підняв руку.

Поки його несли до столу, Доротея зважила золото й записала суму. Гримнула музика, банківник знову пустив рулетку. На його знак хирлявий клерк, що сховався тим часом за дужого негра в кутку біля прилавка, виклав нову купу грошей. Люди з танцювальної зали посунули до грального столу.

Юрба підхопила й Гая Джілберта. Опинившись коло дверей гральної зали, він заглянув, чи немає там брата. Той уже півгодини мирно сидів собі, схиливши голову на стіл, і хропів. Юрба заступала його від Гая. Притулившись до одвірка, Гай через голови роззирався по залі.

Док підійшов до Біллі, однак той не дав йому й слова сказати.

— Можу я в цьому кублі взяти наборг чи ні? — крикнув він. — Ви з мене видурили всі грошики своєю пекельною цяцькою, а я не хочу, щоб мене Жаба напував! Я заплачу, як вернеться Боєр.

Док і взнаки не дав, що тієї миті з п’яної балачки зробив собі висновок, куди веде ниточка. Он звідки в Біллі гроші.

— Тут нікому не дають наборг, Біллі, ти сам добре знаєш, — спокійно сказав він.

Біллі поїдав Дока очима. Він перекривив його й люто замахав довгими руками:

— Тоді я ставлю останні свої гроші, і банк буде мій!

Він оглянувся по залі, шукаючи жертви, й наглядів Пастора.

— Іди сюди, апостоле гнидявий! — крикнув він. — Іди хоч раз зроби добре діло!

Пастор непевною ходою наблизився й підняв руки. Біллі однією рукою вхопив Пастора, а другу засунув у кишеню і витяг жмут дрібних банкнот, пом’ятих і заяложених.

— Ось на, постав за мене! — погрозливо сказав він. — І якщо не виграєш, то теж полетиш у вікно.

Пастор спробував випручатися.

— Не хочу, то диявольська гра! — заверещав він.

Та Біллі затис йому гроші в руці й підштовхнув до рулетки.

— Став! Я саме й хочу, щоб ти відібрав у диявола гроші!

Пастор розгнівався, почав відбиватися й шпурнув гроші геть. Жмут упав на рулетку, якраз на тринадцятий номер. Біллі здивовано глипнув на стіл, відпустив Пастора, що заходився обтріпуватись, а сам вищирив зуби й почав стежити за кулькою. Вона покотилася по колу й зупинилась у невеличкій заглибині.

— Тринадцять, червоне! — оголосив банківник. — Повний виграш.

Біллі спершу аж рота роззявив, та потім засміявся, ніби інакше й бути не могло, і почав вихваляти себе на всі лади, неслухняними руками запихаючи виграш у кишеню. Свою ставку він лишив на номері. Рулетка крутнулася знову.

Біллі нарешті впорався з грішми і вже обернувся до Пастора, коли це банківник знову сказав:

— Тринадцять, червоне. Повний.

Біллі вдруге виграв. Тепер уже гості почали товпитись до столу, витягаючи шиї, і Біллі довелося розштовхувати їх ліктями. Далі він уже стежив за кулькою, як кіт за мишею, але цього разу програв. Та Біллі й так був задоволений; знизав плечима і, мабуть, хотів знову щось сказати Пасторові, бо відіпхнув шукачів, що заступили йому залу, і оглянувся навколо. Док,