Зінаїда Костянтинівна Шишова - Велике плавання

Дипломатичні переговори при португальському дворі затягнулися на три з половиною місяці. Папа за цей час встиг видати останню демаркаційну буллу[101], яка остаточно закріпляла права З'єднаного королівства на землі, що лежать на захід від острова Ферро, а всі наші сімнадцять кораблів були цілком підготовані до відплиття.

Я, звичайно, мало розуміюсь на придворних хитрощах і все сказане вище повідомляю зі слів синьйора Маріо, який був такий добрий, що взявся мені розтлумачити всі тонкощі іспанської і португальської політики.

Він пояснив мені також, чому бідний люд у приморських містах недоброзичливо поставився до адмірала і всього його почту, хоч пан мій, перебуваючи в чудовому настрої, ласкаво ставився навіть до останнього жебрака.

Річ у тому, що наші оповіді про золото величезні закупки товарів для експедиції призвели до того, що гроші в З'єднаному королівстві почали знецінюватися. Люди, що надіялись за океаном відшукати скільки завгодно золота, безтурботно пропивали і проїдали всі свої гроші, викликаючи ненависть і обурення тих, кому ці гроші діставалися з великими труднощами.

Королева, певно, без будь-яких зусиль розвіяла хмари, що нависли над головою адмірала, але все-таки заздрощі одних і злість інших часто позбавляли його спокою.

Оскільки в адмірала було багато ворогів, йому доводилося всі приготування до експедиції перевіряти особисто. Це вимагало багато часу і здоров'я.

Його знову почало мучити безсоння і нестерпний головний біль, і тому часто вночі, замість спати, ми блукали вулицями міста.

Як не схожі були ці блукання на наші прогулянки по Генуї з синьйором Томазо! Тоді як добрий господар мій весь свій вільний час намагався віддати на те, щоб просвітлити мій розум, пан адмірал ніколи не удостоював мене такої честі.

Звичайною фразою в його устах було: «Ти ще молодий і дурний і не зрозумієш цього» або «Але не тобі, синові звичайного селянина, міркувати про це!» І подумати тільки, це говорив син бідного шерстобита!

Уночі на п'ятнадцяте вересня ми, повертаючись у палац адмірала, помітили на сходах людську постать, що здаля нагадувала купу лахміття. Підійшовши ближче, ми розпізнали молоду жінку циганку, яка спала, поклавши голову на мармуровий східець.

Розбуджена звуками наших кроків, нещасна схопилася на ноги і хотіла втекти, бо циганів у Кастілії зараз переслідують так само, як маврів і євреїв.

Вражений, мабуть, вродливим обличчям жінки, пан зупинив її, поспитав дещо і кинув їй срібну монету.

У пориві вдячності циганка, схопивши руку адмірала, вкрила її поцілунками і раптом, голосно вигукнувши, вказала йому на лінії, що зорали його долоню.

— Ти будеш славетний і багатий! — вигукнула вона й, обережно озирнувшись навсібіч, додала: — Ти великодушний і щедрий, пане. І ось дивись, морена[102] тобі пророкує корону. Пообіцяй же ніколи не виганяти із своїх володінь бідних циганів, які винні лише в тому, що вони більше люблять танцювати і співати, ніж молитися в задушливих храмах.

— Обіцяю це тобі! — поважно сказав пан. — І, якщо твоє пророкування здійсниться, я відшукаю тебе, хоч би де ти перебувала, і нагороджу по-царськи.

Вранці наступного дня адмірал покликав мене до своєї кімнати.

— Чи ти чув пророцтво циганки? — спитав він.

Я хотів було відповісти, що не слід надавати ваги словам морени, бо мало яка ворожбитка не обіцяє всіляких благ людині, аби виманити гроші, але обачливо промовчав.

— Я давно вже хочу скласти свій гороскоп[103], — вів далі пан. — Всі дуже вихваляють новонаверненого мавра Альхісідека з вулиці Покаянних. Сьогодні ж піди до кварталу новонавернених, розшукай його дім і довідайся, коли він зможе мене прийняти і скільки йому потрібно буде заплатити за складання гороскопа.

Надвечір, виконавши всю свою домашню роботу, я подався в маврітанський квартал і без особливих труднощів розшукав будинок Альхісідека, про якого казав пан.

Маленька босонога дівчинка відчинила двері на мій стукіт і ввела мене в прохолодну патіо[104].

Я підвівся з місця, побачивши благовидого діда з довгою бородою, що увійшов до патіо слідом за молоденькою служницею.

— Мир тобі, благородний старче, — сказав я, низько вклоняючись йому.

— І тобі мир, юначе, — відповів він, — якщо тільки ти прийшов з добрими намірами. Що шукаєш ти в будинку Альхісідека?

Поспіхом я виклав йому панове доручення.

— Ти помилився, юначе, — спохмурнівши, сказав мавр. — Альхісідек не займається чаклунськими науками і не складає гороскопів. Якщо тебе підіслала свята інквізиція, то ти помилився, якщо ж ти прийшов через незнання, то не марнуй часу.

Побачивши, що мені тут нема чого робити, я попрощався з мавром і пішов собі геть.

Заклопотано, схиливши голову, брів я вулицею. Невдача засмутила мене. Пан мій, адмірал, не любить, коли порушуються його плани. І зараз, замість поспішати з приготуваннями, він, без сумніву, вживе всіх заходів, аби довідатися про свою долю.

Несподівано чиясь тінь перетнула мені шлях, і я мало не зіткнувся з високим дідом у білому одязі. Жваві чорні очі зацікавлено дивились на мене з-під сивих брів.

Вибачившись, я хотів іти