Володимир Парал - Війна з багатоликим звіром

Рогана закликали до максимальної ощадливості, розробки нових нем’ясних і малокалорійних продуктів у дусі нинішньої тенденції до побіління, а також з огляду на експортні плани. Роганів проект було схвалено й на нього виділено 10 000 крон з тим, щоб допрацювати «Лісові ритми» й домогтися найвищої оцінки на наступній міжнародній виставці харчових продуктів у Кодані.

— Все закінчилось якнайкраще, ми одержали десять тисяч на м’ясо й овочі! — повідомив Еда Роган Тіну, повернувшись із наради, і послав її за пляшкою червоного вина. — Під дичину воно йде краще, ніж біле.

«Павутиння» потроху вкривалося порохом, бо Еда Роган щодня з самого ранку розважався різними сортами дичини (найбільше йому подобалося червонясто-гніде м’ясо дикого кабана). Білий халат просяк кров’ю, головний інженер нагадував м’ясника з гастроному, а його кабінет — різницю. Еда Роган невтомно нарізав м’ясо різницьким ножем, притрушував перцем і поглинав сирим, тоді брався до сирої ж селезінки чи печінки й запивав усе це червоним вином. Він із насолодою борсався в кривавому тісті, напахченому гострими приправами, коли ж йому вдавався черговий «Лісовий ритм», він спершу куштував його, тоді кликав Тіну й удвох із нею жадібно зжирав усе.

Ввечері в комунальній квартирі він на привітання інших лише хитав головою, вдаючи з себе важкохворого, й «знесилено» падав у крісло.

Я чую — за моєю спиною біляки тупо стрибають з гирями, й дивуюся, як це їм ще не набридло. Павла й Міхал докірливо мовчать, я до них теж більше не озиваюсь. Вони дратують мене. Коли згасає телеекран, я відчуваю під столом дотик гарячої Леониної ноги. Нас обох бере нетерплячка.

Через день, одразу ж по обіді, ми з Леоною сходимось у нашому бурому раю, скидаємо на підлогу одяг — для більшого комфорту. Голу шкіру пестить сухий жар електрокаміна, а хіть нестерпно розпирає зсередини.

Потім ми відпочиваємо у ванні з гарячою водою, їмо консервовані абрикоси.

— Я кохаю тебе, — говорить Леона, яку в такі хвилини тягне на лірику.

— Не бреши.

— Ну добре, я брешу, але коли тобі так дуже хочеться знати, то це не гірше, ніж казати нудну правду.

— З’їж краще абрикоску, — кажу я їй, аби припинити балачку. Консервованих абрикосів тут удосталь.

Раптом чую гупання в двері, та таке лунке й настирливе — не інакше прийшли інспектори ТСЗ або господарі квартири. Підходжу до дверей — Тіна.

— Відчини, Едо! Це дуже важливо.

Я відчинив, і вони миттю вдерлися: спершу Тібор Трнка, за ним Польда Штрунц з Арсеном Краліком, ота навіжена Мія Робова, нарешті Тіна з Рітою. Чоловіки мали в руках радіоантени, жінки — велосипедні ланцюги.

— У вас тут так тепло! Може, дозволите й нам погрітись? — провокував нас Тібор. — Чи виженете назад на холод?

— Хіба ми схожі на нечем? — відповів Еда, обмотуючись рушником. Бліда як мертв’як Леона горнулась у плед і цокотіла від переляку зубами.

— Сідайте й пригощайтесь чим бог послав, — посміхнувся Еда, намагаючись тримати всіх у межах товариської бесіди, а потім невимушено обернувся до Леони: — Люба, запропонуй нашим гостям абрикоси.

Члени Тіборової банди зручно розміщувались серед лахміття на підлозі, однак не випускали з рук своєї жахливої зброї. Лише Польда Штрунц відклав антену й глитав компот просто з банки.

— Дев’яту квартиру ми вже ревізували, — мовив Тібор.

— А тутешня комірчина повна абрикос! — нагадав Польда.

— Ми вам залишимо цю квартиру, — вів далі Тібор, — якщо ви допоможете нам в одній справі.

— Що ти маєш на увазі? — спитав Еда.

— Ви такі ж гніді, як і ми, тож наші інтереси співпадають, — пояснив ватажок. — Ви можете стати членами нашої групи. Однак лише умовно, щось на зразок кандидатів.

— А що від нас вимагатиметься? — поцікавився Еда.

— Я поясню вам усе трохи згодом. Разом з вами нас буде восьмеро, а це вже сила. Ми повинні захопити ввесь будинок, ви нам допоможете. Але якщо хтось надумає зрадити…

Тібор ляснув антеною по підлозі, відразу ж за ним (безумовно, вони тренувались) те саме зробили всі члени банди. Звук був моторошний.

ДИХАННЯ Є ГОЛОВНОЮ МУЗИКОЮ нашого існування і разом із серцебиттям свідчить про самопочуття, впливає на зовнішній вигляд і на взаємини з іншими людьми. Для дихальної аутосугестії пропонуємо таку формулу:

«Я дихаю абсолютно вільно… правильно… дихаю невимушено… легко й вільно… я покладаюся на власне дихання… навіть лінощі не завадять моєму диханню».

Прислухайтесь до відчуття, яке викликає у вас дихання, й спробуйте впіймати й визначити ту насолоду, яку приносить плавний рух грудної клітки, легенів, що наповнюються повітрям, полегкість видиху… Ви зрозумієте, що ця насолода справді додає сил.

АТ-7: ВИВІЛЬНЕНЕ ДИХАННЯ (слід проводити в добре провітреному приміщенні).

Приберіть одну з поз АТ, розслабте м’язи (АТ-4) й доможіться глибокого спокою (АТ-6). Дихайте у звичайному ритмі. Головне полягає в тому, щоб зосередити увагу на своєму диханні. Прислухайтесь до дихальної насолоди. При цьому — жодного насильства, ніякої манірності й неприродності. За добу ваше дихання саме трохи уповільниться й поглибиться, стане правильнішим. М’язи ще більше розслабляться, й може статися, що відчуєте приємне тепло. Вам вільно дихатиметься. Серце перейде на спокійний ритм. Відчуття спокою, свіжості й вивільнення зростатиме.

Ця вправа допоможе вам, зокрема, в конфліктних ситуаціях: а найкраще — перед ними. За допомогою АТ ви зможете створити панцир, що охоронятиме ваше дихання від зловмисних, раптових зовнішніх впливів, і буде щитом вашої чуттєвої врівноваженості. Вивільнене дихання стане основою вашого життя й потужною опорою спокою та впевненості.

АТ-8: СОННЕ ДИХАННЯ означає межу вивільнення, безумовне панування природного спокійного ритму. Сонного дихання можна досягти завдяки вивільненню дихання, а вже потім — просто «пливучи» на