Андраш Беркеші - Списоносці

Кравець зробив усе, щоб замаскувати мою сутулуватість. Ця метаморфоза впала в око багатьом моїм знайомим, і висновок їх був для мене приємний.

Незабаром я знову зустрівся з Мітько. Про своє завербування Сас, як доповідав мені агент, не згадував. Однак я зрадів, почувши, що виконроб дуже спритно прощупує зв'язки Мітько.

— Пане директор, — доповідав Мітько, — цей Сас так хитро випитує мене, що мені доводиться зважувати кожне слово.

— Слухайте, любий! На мою думку, Саса вже час звести з Кочмарошем. Це тим більш доцільно, що вас через якийсь тиждень доведеться зняти з лінії.

— Я цього не схвалюю, — сказав Мітько замислившись. — Адже Кочмарош наступного тижня виїжджає за кордон з партійним дорученням.

— І ви про це тільки тепер мені кажете?

— Дозвольте доповісти, пане підполковник, що саме в цій справі я й просив сьогодні вас зустрітися зі мною. В наступний вівторок Кочмарош передасть мене новій людині. Не думаю, щоб для Кочмароша моє знайомство з Сасом було радістю.

— І все ж я вважаю, що їх треба звести, бо якщо арештуємо Кочмароша, ви не повинні давати свідчення про нього. Це зробить Сас.

Мітько витяг з кишені складаний ножик і, замислившись, почав стругати сірника.

— А що якби я розповів Сасу про Кочмароша? — запропонував Мітько. — Мовляв, коли зі мною щось трапиться, то нехай Сас звертається до слюсаря.

— Почекайте-но… Це непогано! Ви маєте рацію… Сасу можна сказати і про те, що ротатор ви принесли від Кочмароша.

— Це я скажу. Але цієї ночі я знову переніс ротатор до Кочмароша, бо слюсар незадоволений тим, що машина вже багато днів не працює. Тепер, якщо ми зробимо на квартирі Кочмароша трус, він не зможе викрутитись.

Ми домовилися з Мітько, що він сьогодні ж розкаже все Сасу, а наступного вівторка зустрінеться з тією новою людиною, з якою його познайомить Кочмарош… Слюсаря ми вирішили накрити ще до переходу кордону, після чого діяти відповідно до зізнань Кочмароша, Але тут вже буде необхідна допомога Титуса.

Мене дуже цікавило, що доповість Сас. Другого дня, в п'ятницю, ми зустрілись.

Виконроб з байдужим виглядом доповів про настрої на фабриці. Це був звичайний рапорт. Робітники, мовляв, незадоволені низькою платнею. Багато водички, але конкретного, корисного — нічого. Про Мітько він не сказав жодного слова, ніби того й на світі не було.

Я стежив за робітником і вирішив: він, очевидно, ще не встиг побалакати з Мітько. Тим часом Сас узяв у руки складаний кишеньковий ножик з кістяною рукояткою і почав його байдуже розглядати. Той ідіот Мітько залишив ножик на столі. «Невже пізнає ножик Мітько?»— промайнула в мене тривожна думка. Мабуть, Сас не пізнав, бо інакше обов'язково почав би за асоціацією розповідати про Мітько. Тоді він уже не мав би сумніву в тому, що Мітько працює на мене.

— Дайте сюди ножика, бо ще поріжетесь, — сказав я, зображуючи на обличчі усмішку.

Будь ласка, — Сас подав мені ножик. — Правда, він дуже поганенький для того, — додав виконроб.

Я сховав ножика в кишеню і підвівся з крісла.

— Одним словом, ви думаєте, що на фабриці діють комуністичні гуртки?

— Я певен, що вони є, — сказав Сас рішуче. — Але мені ще не пощастило встановити з ними зв'язок. Трохи почекайте, пане директор, я обіцяю зробити все, щоб виявити їх. Повірте, я бажаю спокутувати свою провину. З того часу я багато думав і прийшов до висновку, що тодішня моя поведінка була справді злочинною. — Слова хлопця звучали щиро, і я повірив йому. — Крім того. — додав він, — я хотів би віддячити панові директору за ласку…

— Яку ласку ви маєте на увазі?

— Адже ви знову взяли на роботу мою сестру!

— Скажіть-но, Сас, чому ваша сестра не виходить заміж?

— Мабуть, дуже перебірлива, — відповів хлопець. — Був у неї один жених, але вона й чути про нього не хотіла.

Я почав докладно розпитувати Саса про сестру, намагаючись бути обережним, щоб він не догадався, чому я цим цікавлюсь.

— Вероніка, — розповідав Сас, — романтична натура. Багато читає і мріє. Коли я за це докоряю їй, вона каже, що мрії — дріжджі життя. В мріях народжуються великі діла. Якби людина не мріяла про хороше, не було б цього хорошого і в житті.

— Ну, — сказав я замислено, — ваша сестриця має цілковиту рацію.

— Ні! — рішуче заперечив Сас. — Життя — це тяжка боротьба, а не пусті мрії.

Відтоді я ще більше покохав Вероніку. Як тільки Сас пішов, я сів на лавочці в саду і почав теж мріяти. Я уявляв Вероніку в елегантній сукні своєю супутницею в закордонних подорожах. Париж, Рим, Берлін, Венеція… Так, так, оця мрійлива Вероніка буде моєю. Я її виховаю, перероблю на свій лад і смак. Для цього в мене вистачить терпіння і грошей. Адже дорогоцінності, які я забрав у Гастінгса, вже десять років лежать у схованці. Досі я їх не чіпав. Але тепер пожертвую їх Вероніці. Я зроблю з неї блискучу світську даму.

В неділю я відвідав Титуса і розповів йому все. Але про Вероніку змовчав.

Мій друг був слабий. Лікарі визнали, що в нього хворі легені. Титус мав виїхати у санаторій, можливо навіть в Італію. Він змарнів, в очах був якийсь гарячковий блиск.

— Ти, Акоше, добрий боєць, — сказав Титус з вдячною усмішкою. — От коли б таких хоч кілька сотень!

— Спасибі, любий Титусе, — промовив я. — Мені дуже приємно, що ти це визнаєш. Але коли вже я, нарешті, почую слова подяки від офіціальних осіб?

— Незабаром стануться зміни у внутрішній політиці. Не втрачай надії.

Потім ми почали обговорювати свої справи.

— На мою думку, ти повинен діяти заодно з Казмері, — зауважив Титус. — Але в рапорті я напишу, що ініціатор справи ти. Найкраще було б затримати спочатку Кочмароша, а вже згодом через нього накрити решту. Будь ласка, налий мені трохи