Джеймс Дашнер - Випробування вогнем

дедалі більше сили. Можливо, то через спеку, а може, просто процес одужання не закінчився. Хай там як, а дуже хотілося спати.

Без подушки, без простирадла Томас згорнувся калачиком, де й сидів, підклавши під голову руки. Поруч, не промовивши жодного слова і навіть не торкнувшись його, вляглася Бренда. Томас не був певен, що колись зможе зрозуміти цю дівчину.

Глибоко зітхнувши, він заплющив очі й поринув у сон, що потягнув його за собою в темні глибини. Звуки довкола притихли, повітря аж наче загусло. Томаса огорнув спокій, а за ним і сон.

Сонце ще палахкотіло над обрієм, коли раптом у голові пролунав голос, збудивши Томаса.

Дівочий голос.

Тереза.

Після стількох днів мовчання Тереза нарешті телепатично заговорила до Томаса — і слова полилися потоком.

«Томе, навіть не думай говорити до мене, просто слухай. Завтра на тебе чекає щось жахливе. Щось дуже-дуже погане. Буде боляче і страшно. Але ти вір мені. Хай що станеться, хай що ти побачиш, почуєш чи подумаєш — вір мені. Спілкуватися з тобою я не зможу».

Вона зробила паузу; приголомшений, Томас намагався зрозуміти, що має на увазі Тереза, і запам’ятати її слова, та не встиг і слова вимовити, як вона заговорила знову.

«Мені пора. На деякий час я зникну».

Ще пауза.

«Поки ми знову не зможемо бути разом».

Не встиг Томас дібрати слів для відповіді, як її голос затих, її присутність уже не відчувалася, знову полишивши по собі порожнечу.

Розділ 43

Ще довго Томас не міг заснути.

Він не мав сумнівів: то була Тереза. Жодних сумнівів. Як і раніше, коли вони розмовляли, він відчув її присутність, її емоції. Нехай і на короткий час, але Тереза повернулася. І знову зникла, лишаючи по собі безмірну порожнечу. Так наче багато днів поспіль, поки Терези не було, цю порожнечу помалу затоплювала якась тягуча рідина, а коли Тереза на мить з’явилася, щось наче цю рідину відсмоктало.

То що там вона казала? Завтра на Томаса чекає щось жахливе, і він повинен вірити Терезі. Нічого не зрозуміло! І хай як грізно звучало попередження, подумки він повсякчас повертався до останньої фрази про те, що вони з Терезою будуть разом. Соломинка облудної надії? Чи вона справді знає, що Томас упорається й усе буде гаразд? І вони будуть разом? Варіанти пролітали в голові, та всі чомусь упиралися в глухий кут зневіри.

Томас крутився й перевертався, не в змозі відігнати думки і заснути, а день розжарювався й розжарювався. Томас майже звик до Терезиної відсутності, й тепер його гризли докори сумління. І, що найгірше, він ніби зрадив Терезу, підпустивши до себе Бренду і дозволивши їй стати другом.

За іронією долі він мало не збудив Бренду, щоб вилити душу їй. Але ж це неправильно? Від розпачу й безглуздя ситуації хотілося заверещати.

Просто краса, особливо коли людина намагається знову поринути в сон у цю жахливу спеку.

Лише коли сонце подолало півдороги до обрію, Томас нарешті заснув.

Коли пізнього пообіддя його збудив Ньют, Томасові вже було трохи ліпше. Терезин коротенький візит він згадував як сон, наче й не було ніякої розмови.

— Виспався, Томмі? — запитав Ньют. — Як плече?

Томас сів і потер очі. Він проспав якихось три-чотири години, але сон був глибокий і спокійний. Потерши плече, хлопець знову здивувався відсутності болю.

— Почуваюся на диво добре: трохи болить, але тільки трохи. Повірити не можу. Мало не помер…

Ньют оглянув глейдерів, які збиралися в дорогу.

— Відтоді як ми забралися з гуртожитку, не було можливості й поговорити як слід. Не випадає навіть вільної хвильки присісти і попити чайку.

— Ага… — Томасу чомусь згадався Чак, і біль від його смерті повернувся з новою силою. І повернулася ненависть до людей, які за всім цим стоять. Аж тут йому згадалися Терезині слова. — Не розумію, як можна думати, що «БЕЗУМ» — це добре?

— Га?

— Пам’ятаєш, що собі Тереза записала на руці? Вона це написала, коли вийшла з коми. Чи ти не бачив? «„БЕЗУМ“ — це добре». От я й запитую себе: невже «БЕЗУМ» — це добре? — Томас і не думав приховувати сарказму в голосі.

Ньют якось дивно посміхнувся.

— Так ж вони ж врятували твоє довбане життя.

— Ага, ну просто святі.

А втім, Томас був збитий з пантелику. Вони його і справді врятували, а колись він на них працював… Він не міг зрозуміти, що це все означає.

Бренда ворухнулась і розплющила очі, сіла й голосно позіхнула.

— Доброго ранку. Чи вечора.

— Ще один день сплив, — відповів Томас і тільки зараз зрозумів: Ньют, може, й не знає, хто така Бренда. — Ви,