Чарлі Джейн Андерс - Усі птахи в небі (ЛП)

Лоуренс доклав величезну кількість енергії, щоб прикинутися, що полювання за сміттям, по яке він посилає своїх друзів, було життєво необхідним та важливим у часі. Тоді подивився на телефон і побачив текст від Патриції: "Поверніться PLS. Один". Він перевірив, чи інші побігли по дорученнях, а потім повернувся і побіг наверх.

Всередині будинку стало темніше, ніж звичайно, ніби щось їло світло. Плакати з фільму нагадували привидів у будинку з привидами. Лоуренс наштовхнвся на крісло і був на грані. Він пойшов повз машини, за якими працював кожного дня, і які раптово почали виглядати зловісним з їх різкими краями, металевими виступами та різкими вогниками світлодіодів. Стояв чудовий аромат, схожий на згорілу ізоляцію.

Патриція сяяла на іншому кінці довгого тонкого тнелю, з таким же блідим світлом, як і біле коло, з якого зникла Прия. Єдина яскрава пляма у всьому просторі.

— Як почуваєшся? — Лоуренс прошепотів, ніби вони були в склепі.

— Поки що нормально, — сказала Патриція звичайним голосом. — Прия зараз в безпеці. Їй потрібно буде багато віскі та гучної музики, коли вона вийде з того місця, де зараз знаходиться. Вона п'є, правда? Трохи?

— Вона випиває, — сказав Лоуренс. Те, що Прия полюбляла алкогольні напої, він знав. Але він чекав на неприємну новину. Патриція просто дивилася на нього так, наче вона намагалася щось вирішити. Вона була на кілька дюймів нижчою за нього, але в цей момент виглядала вище. Її глибокі очі були звужені, коли вона розмірковувала.

— Так, — сказав Лоуренс після хвильки її роздумів. — Що я повинен зробити?

— Пам'ятаєш, я недавно казала тобі, щоб ти не казав мені нічого подібного? — сказала Патриція. — Коли ти мене вів сюди.

Лоуренс мав інше відчуття — ніби стоїть на краю безодні. І вирішив не перейматися цим. Він знизав плечима і зробив уявний крок вперед.

— Звичайно пам'ятаю.

— Мені потрібно, щоб ти віддав щось, — сказала Патриція, — або це не спрацює. Мені дуже шкода. Я намагалася зробити це іншими способами, і не змогла. Врешті-решт найпотужніша магія часто певною мірою є транзакційною. Я пізніше поясню.

— Добре, звичайно, — сказав Лоуренс. — Що завгодно. Назви це.

— Якщо я поверну твого друга, — сказала Патриція. Вона жувала губи і, здається, намагалася в останній раз подумати про альтернативу. — Якщо я поверну твого друга, ти повинен віддати мені найменшу річ, якою володієш.

— Що це? — Лоуренс засміявся з полегшенням. — Неважливо. — Він схопив її руку обома руками і потиснув.

Лоуренс не міг перестати сміятися, тому що думав, що все втрачено, а це виявилося не так. Він володів багатьма крихітними предметами — найменшим, що йому належав, мабуть був якийсь смішний гаджет, за який він заплатив занадто багато. Він сміявся, ледь не танцюючи від полегшення, коли його очі затьмарила темрява, а коли зір прояснився, Патриція була на зовсім іншому місці.

Прия ще якусь мить стояла на білому майданчику, дивлячись на два обличчя внизу. Потім підняла свої елегантні руки до обличчя, ніби була здивована, що у неї ще є руки. Вона намагалася щось сказати, але не змогла і лише відкрила рота. Вона почала сповзати з платформи, і Лоуренс допоміг їй зійти і сісти.

— Вона бачила деякі речі, які не пристосовані для людських очей, — сказала Патриція. — Як я вже казала, горілки і багато іншого. І гучна музика. Я рекомендую Бендери. Я навіть поїду і вип'ю чарку, або дві.

Лоуренс спрямував Прію на диван, де вона обійняла себе і почала видавати низькі гортанні звуки. Він подзвонив іншим, щоб поверталися, а потім повернувся до Патриції.

— О Боже, дякую, — сказав Лоуренс. — Чи можу я сказати спасибі? Чи це теж заборонено?

— Ти можеш сказати спасибі. — Патриція засміялася.

Він підбіг і міцно обійняв її, і майже витиснув повітря з неї, відчуваючи її голі плечі у своїх долонях і її лице на своїй шиї. Вона видала невеличке протестуюче охання, і Лоуренс злегка відпустив її, але обіймав далі.

— Дякую, дякую тобі, дякую. — Очі Лоуренса стали вологими. Його наповнювали почуття розчуленості, м'якості та теплоти. Він благословив той день, коли його батьки вирішили, що він повинен жити поза домом.

Усі повернулися, і Сугата кинувся до живої Приї з сльозами на обличчі. — Я думав, що загубив вас назавжди, я не міг би жити, я ніколи не відпущу вас, — він не приховував своїх почуттів.

— Я бачила кольори за межами візуального спектру, — сказала Прия. — І я все ще їх бачу. Я не можу перестати бачити їх зараз.

— Горілка і гучна музика, — Патриція гукнула до Лоуренса, що той почав діяти — Зараз. Це важлива частина її процесу відновлення.

Вони кинулися з Приєю в "Бендери Бар & Гриль". Було деяке вагання чи не викликати "Швидку допомогу", однак Патриція заперечила, і ніхто не хотів сперечатися з людиною, яка зберегла їхніх ослів.

— Але як ти це зробила? — продовжувала допитуватися Аня.