Петро Михайлович Кралюк - Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів

татар

Однією з колоритних фігур, що мали стосунок до козацтва, варто вважати київського католицького єпископа Йосипа (Юзефа) Верещинського (1530/39—1598)446. Про його походження знаємо мало. Вважається, що народися він у 1532 р. (чи приблизно в той час) на південній Волині, у Збаражі або десь біля нього. Неподалік цього міста знаходиться село Верещин, звідки, можливо, походив рід Верещинських. Батько Йосипа був підсудком.

Родина Верещинських дотримувалася православного віровизнання. Однак Йосип перейшов у католицизм. Про мотиви цього переходу можна тільки здогадуватись. Напевно, він мріяв про духовну кар’єру, яка відкривала чимало можливостей. У 1577 р. Йосип став каноніком у Холмі, потім опатом (настоятелем) бенедиктинського монастиря в Сеціхові на річці Вісла. Тому він часто підписувався як опат сеціховський. У 1589 р. Верещинський висвячений київським католицьким єпископом, на цій посаді знаходився до смерті в 1598 (чи 1599) році.

На той час на теренах Київщини не було багато католиків. Натомість, ці землі постійно потерпали від нападів татар. Тому Верещинський став єпископом-войовником. Він сам нерідко брав зброю в руки і виступав у похід проти неприятеля. Резиденцією єпископа став не Київ, а містечко Фастів, що знаходилося на південь від колишньої столиці Русі. Верещинський прагнув перетворити його в культурний осередок. З цією метою заснував у Фастові друкарню, а саме місто перейменував у Новий Верещин.

Виступаючи в похід проти татар, Верещинський не раз спирався на козацькі загони. Звідси інтерес та симпатія до козаків, що і знайшло відображення в його політичних, полемічних, моралізаторських та поетичних творах. До найбільш відомих із них належать: «Дорога певна до найшвидшого і найнадійнішого осадження в Руському краї пустельних земель рицарством Королівства Польського» (1592), «Зголошення… як заснувати рицарську школу на Україні синам коронним, а також орден хрестоносців за Мальтійським статутом....» (1594), «Побудка… з метою піднесення святої війни спільною рукою проти турків і татар» (1594), «Спосіб осади Нового Києва і оборони колишньої столиці Київського князівства…» (1595), «Війську Запорозькому пресвітлий виказ» (1596), «Голос на піднесення потужної війни проти турецького царя» (1597).

Верещинський дотримувався популярного на той час погляду, поширеного переважно в католицьких колах, що увесь християнський світ має об’єднатися в боротьбі проти турецької загрози. І в цьому об’єднанні не остання роль має належати українським козакам. Останні мали би, на його думку, стати щитом від турецької загрози на теренах Східної Європи. Вказані ідеї озвучені в його поетичному творі «Побудка…» З одного боку, це твір історіософського характеру, де автор осмислює боротьбу європейських християнських народів проти Османської імперії. Така боротьба для нього – це боротьба двох світів, двох цивілізацій. І якщо християнський світ – світ свободи, то мусульманський, турецький світ є світом неволі. З іншого боку, Верещинський у цьому творі намагається подати рецепти, як здолати турецьку загрозу. Починається «Побудка…» такими словами:

«Ївши-пивши, як завжди, три монархи сильні, Будьте за християнство непорушно пильні. За щити час узятись, Бог вам помагає, Увільніть бідних в’язнів у турецькім краї. То не я клич підношу, голос це Ісайї До вас з Божої волі, трьох царів волає, Щоб самі ви про себе на гаразд подбали, Із неволі ще й інших в’язнів визволяли»447.

Як бачимо, Верещинський вдається до християнської символіки. Три монархи – як три царі, що прийшли до Ісуса Христа при його народженні. Сам же він постає ніби в образі пророка Ісайї.

Кого розуміє автор під трьома монархами? Це – імператор австрійський, король Речі Посполитої та князь московський. Всі вони мають об’єднатися й здолати Османську імперію та її союзників. Щодо козаків, то їхнє завдання – завоювання Таврики (Криму):

«А коли б козакове стали б до Таврики, То татари напевне поламали б шики…»448

Верещинський пригадує, що чимало відомих військових діячів, пов’язаних з козацтвом, били татар:

«Був козак бойовитий – Вишневецький милий, Не раз Таврію бурив, бив татарські сили; Ще згадаю Претвича, що так бив татари, Аж на Русь поглядали здалеку крізь шпари»449.

У літературі можна зустріти думку, що під Вишневецьким Верещинський розумів Дмитра Вишневецького. Хоча не обов’язково. Під ним міг розумітися й Михайло Вишневецький – тим паче, що він був деякий час провідником реєстрових козаків.

У низці своїх творів Верещинський намагався подати рецепти вирішити козацьку проблему, зробити козаків вірними захисниками теренів Східної Європи від турецької й татарської загроз.

У той самий 1594 рік, коли з’явилася у Вільні друком «Побудка…», у Кракові надрукували його «Зголошення… як заснувати рицарську школу на Україні синам коронним, а також орден хрестоносців за Мальтійським статутом....» Цікаво, що це був саме той рік, коли про себе заявив Наливайко зі своїми козаками, а римський папа й австрійський імператор намагалися залучити українських козаків до боротьби з турками.

У «Зголошенні…» подається