Іванна Боразан - Ігри долі

чув навіть постріл і зниклу вдалині фігуру жінки. Падаючі з такої висоти не виживають. Якби знав, що це господиня, то оберігав би і не дозволив такому вчинитися. За невміння тримати язика за зубами його і звільнили. На місце нього найняли цього «бульдога», який тільки й чекає на команду «фас». Схоже свого дочекався.

Навпроти цього чоловіка Аня здавалася непомітною. Охоронець був дуже високого зросту. Але «привиди» ж не бояться нічого. Отже, це не привид.

— Антоне, відійди! — крикнув Ярослав. — Ти що, не бачиш, що це жінка.

— Бачу, ще не повилазило, — грубим, підходящим для нього голосом відповів «бульдог». — Але що вона тут робить? Господар не попереджав, що будуть гості.

— Бо це не гостя, це господиня, — твердив Ярослав. Але побачивши, що напарник тупить, додав:

— Ця дама ніхто інший, як Анна Харт.

— Що, покійниця? Ти що, з глузду з’їхав? Вона давно на дні моря риб годує.

Така розмова Анні не сподобалася. Правда боляче ріже почуття.

Бачачи, як спохмуріла дівчина, Ярослав став на її захист.

— Дурню, що ти верзеш! Тобі видно всі мізки повідбивали! (Антон до того був боксером, але через травму голови змушений був покинути улюблену справу. І згадка про це ранила його почуття, хоч як це парадоксально звучить, але він також людина).

— Грець із тобою, — буркнув він Ярославу. — Розбирайся сам з цими господинями. Одного дня одна, другого — інша…. Цілий гарем розвівся, — додав Антон, ідучи геть.

— Пробачте йому таку зухвалість. З головою він не дружить, — промовив Ярослав.

— Нічого страшного. Інколи корисно почути правду про себе. Хоч би як гірко від цього не було.

— Але як ви тут опинилися? Що трапилося? Чому вас вважали мертвою?

— Ого, так багато запитань, — сміючись відповіла Аня.

— Вибачте, — тихо сказав хлопець.

— Не вибачайся. Я все поясню, але згодом. Зараз у мене важлива розмова до Ніколаса.

Аня не наважувалася сказати менш офіційно.

— Він у себе в кабінеті… — сказав охоронець, а потім додав, — А звідки ви дізналися, що сьогодні він вдома, зазвичай, його тут можна побачити лишень вранці або пізно ввечері?

— Секрет фірми, — жартівливо промовила дівчина, залишаючи розгубленого хлопця насамоті.

Той стояв ще довго, думаючи, чи часом йому не привиділося. Схожа, як дві краплі води на його колишню господиню дівчина, але й одночасно її протилежність. Перед ним була впевнена у собі жінка, яка знає, чого хоче, а головне, виявляється вона вміє сміятися.

Аня увійшла в кабінет без стуку. Нік навіть одразу не помітив її, був сильно зайнятий телефонним дзвінком. Це дало змогу дівчині зібратися з силами.

— Привіт! — промовила Аня. — Чого дивишся, наче привида побачив, — саркастично додала вона.

І справді, побачити славнозвісного Ніколаса Харта з розкритим ротом і витрішкуватими очима, було новиною для його дружини.

— Виявляється, тебе можна ще чимось здивувати, — продовжувала дівчина розмову.

Нік все ще мовчав. Він не знав, що робити. Уява явно бавиться з ним. Протер очі. Ущипнув себе. Не допомагає.

— Що це за мана! — нарешті видавив із себе.

— Твоя дружина. Чи ти думав: цитую: «годую на дні моря риб», значить погано думав.

Аня й не помітила, звідки у неї взялося стільки цинічності й сарказму. Але вирішила продовжувати у тому ж дусі.

Нік швиденько взяв слухавку телефонну і почав набирати цифри.

— Якщо ти по сек’юріті, то запізнився. Я уже з ними зустрічалася.

Нік сердито кинув слухавку і запитав:

— Що ти з ними зробила?

Це питання для Ані виявилося смішним й вона засміялася.

— Даремно хвилюєшся. Що я могла вдіяти твоїм амбалам?

— Значить, вони мене ослухалися й пропустили тебе. Отже, будуть шукати нову роботу.

— Нічого шукати вони не будуть, бо поступили так, як мали поступити: пропустили у дім господиню.

— Та яка з тебе господиня, — саркастично промовив Нік.

— Така, як із тебе господар, — відповіла на випад дівчина.

Ця відповідь змусила замислитися Ніколаса Харта. Що він чув: твердий і властний голос своєї дружини, і йому стало не по собі.

— А ти змінилася, — промовив її чоловік.

— У мене був хороший вчитель, — відрізала та.

— Чого ж ти прийшла? — напряму запитав Харт.

— А ти не здогадуєшся? — іронічно відповіла Анна.

Холодний піт виступив Ніку на чоло. Затряслися руки. Тремтячим чи то від люті, чи від розпачу голосом промовив:

— У тебе немає доказів!

— Доказів чого? — запитала дівчина, нібито не здогаджуючись, про що він говорить.

— Значить, хочеш пограти «котика і мишки» зі мною. Але знай, я все одно тебе знищу.

— Що за погрози? Які ігри? Ти про що? Кохана дружина повернулася додому, а тут такий прийом. Де обійми і цілунки зі словами «як я радий тебе бачити живою». Натомість я чую погрози.

Зрозуміти жартує Аня чи говорить правду, Ніколас Харт не міг. З цієї полохливої й наївної дівчини не лишилося нічого. Натомість перед ним стоїть або дуже хороша актриса, або ще дурніша дівчина, ніж була.

У друге вірилося не дуже, але й не вірилося і в перше. Одне з двох: або Аня затіяла небезпечну гру, або дійсно не знає про його з Танею секрет. А з іншого боку, звідки їй знати. Навіть якщо вона і вижила, то думає, що впала сама. О Господи, чуть сам не спалився.