Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і орден Фенікса

- Я такого не вирішував! - обурився Гаррі, прикро вражений несправедливістю її слів. - Амбриджка призначила мені покарання тільки за те, що я сказав їй правду про Відомо-Кого.

- Тоді піди до неї й попроси, щоб у п'ятницю тебе звільнила, - розлючено звеліла Анжеліна, - і мене не цікавить, як ти це зробиш. Скажи їй, якщо хочеш, що Відомо-Хто - витвір твоєї уяви, але ти мусишприйтинаполе!

Вона повернулася й пішла.

- Знаєте що, - сказав Гаррі Ронові й Герміоні, коли вони зайшли до Великої зали, - треба перевірити, чи Олівер Вуд не загинув на тренуванні «Калабані Юнайтед», бо в мене таке враження, що його дух вселився в Анжеліну.

- Які, на твою думку, шанси, що Амбриджка тебе в п'ятницю відпустить? - скептично поцікавився Рон, коли вони посідали за ґрифіндорським столом.

- Менше ніж нульові, - пригнічено відповів Гаррі, накладаючи на тарілку баранячих котлет. - Але спробувати варто. Запропоную їй, хай призначить ще два покарання абощо, не знаю... - І додав: - Хоч би вона мене сьогодні довго не тримала. Нам же треба написати три реферати, попрацювати з макґонеґелським «щезником», підготувати антизакляття для Флитвіка, домалювати посіпачку і почати той дурнуватий щоденник снів для Трелоні...

Рон застогнав і чомусь подивився на стелю.

- А ще, здається, буде дощ.

- До чого тут дощ до наших домашніх завдань? - здивовано підняла брови Герміона.

- Ні до чого, - негайно відповів Рон, і вуха в нього почервоніли.

Коли до п'ятої години залишилося п'ять хвилин, Гаррі попрощався з друзями й пішов до кабінету професорки Амбридж на четвертий поверх. Постукав у двері й почув цукровий голос:

- Заходьте.

Він зайшов обережно, озираючись на всі боки.

Знав цей кабінет ще з часів трьох попередніх господарів. Коли тут мешкав Ґільдерой Локарт, стіни були завішені усміхненими Локартами. За часів Люпина тут, при бажанні можна було побачити в клітці чи акваріумі найдивовижніших темних істот. У часи самозванця Муді весь кабінет був заставлений різноманітними інструментами та знаряддями для виявлення гріхів і таємниць.

Та тепер кабінет було годі впізнати. Скрізь лежали мереживні покривала й скатертини. На окремих серветках стояли вази з засушеними квітами, а одна стіна була прикрашена декоративними тарелями з зображеннями чималеньких кошенят - і кожне на шиї мало інакший бант. Ті кошенята були такі бридкі, що Гаррі дивився на них заціпенівши, доки професорка Амбридж не заговорила знову:

- Добрий вечір, містере Поттере.

Гаррі здригнувся й озирнувся. Він її спочатку не помітив, бо професорка була вбрана у вогненно-квітчастий халат, що зливався зі скатертиною на столі в неї за спиною.

- Добрий вечір, пані професорко Амбридж. - привітався Гаррі дерев'яним голосом.

- Прошу сідати, - показала вона на невеличкий столик, прикрашений мереживною тканиною, за яким стояв стілець з прямою спинкою. На столі лежав чистий аркуш пергаменту - явно призначений для Гаррі.

- Е-е, - не зрушив з місця Гаррі. - Пані професорко. Е-е... перш ніж почати, я хотів... хотів запитати, чи не зробили б ви мені... послугу.

Вона примружила свої вирячені очі.

- Яку?

- Бачите, я... я гравець ґрифіндорської команди з квідичу. І мені о п'ятій годині в п'ятницю треба бути на пробах нового воротаря, і я... я хотів би знати, чи не міг би я пропустити того вечора покарання, а відбути його... відбути іншим разом...

Ще не договоривши речення, він уже знав, що нічого з цього не вийде.

- Ой, ні, - так широко всміхнулася Амбридж, що здавалося, ніби вона щойно проковтнула дуже соковиту муху. - Ой, ні, ні, ні. Це ваше покарання за поширення злих, огидних, самозакоханих вигадок, містере Поттере, а покарання аж ніяк не можна пристосовувати заради зручності винуватця. Ні, ви прийдете сюди о п'ятій годині завтра, і післязавтра, і в п'ятницю також, і відбудете своє покарання за планом. Це навіть добре, що ви пропустите щось для вас важливе. Це послужить вам ще кращим уроком, ніж я задумала.

Гаррі відчув, як йому в голову бухнула кров, а у вухах щось загупало. То він, виявляється, поширював «злі, огидні, самозакохані вигадки»?

Вона стежила за ним, трохи схиливши голову, і так само всміхалася від вуха до вуха, ніби читала його думки і тільки й чекала, коли ж він знову вибухне криком. З величезним зусиллям Гаррі відвернувся від неї, кинув портфель на підлогу біля стільця з прямою спинкою і сів.

- Отак, - солодко проспівала Амбридж, - ми вже краще себе контролюємо, правда? А зараз, містере Поттере, перепишете для мене деякі рядки. Ні, не вашим пером, - додала вона, коли Гаррі нахилився було до портфеля. - Будете писати моїм особливим пером. Ось, нате.

Вона вручила йому довге й тонке чорне перо з незвично гострим вістрям.

- Я хочу, щоб ви написали: «Янеповиненбрехати», - лагідно звеліла вона.

- Скільки разів? - Гаррі старанно вдавав чемність.

- Доти, доки ці слова до вас дійдуть, - солодко пояснила Амбридж. - Починайте.

Вона підійшла до свого стола, сіла за нього й нахилилася над стосом пергаменту - очевидно, перевіряла чиїсь контрольні. Гаррі підняв гостре чорне перо, а тоді усвідомив, чого йому бракує.

- Ви не дали чорнила, - нагадав він.

- А воно вам не потрібне, - відповіла професорка Амбридж, голос якої ледь-ледь забринів, ніби від сміху.

Гаррі торкнувся вістрям пера до пергаменту і написав: «Я не повинен брехати».

Раптом він зойкнув від болю. Слова, що з'явилися на пергаменті, були написані ніби якимось яскраво-червоним чорнилом. Одночасно ці слова виступили в Гаррі на правій руці, врізавшись у шкіру, мовби надряпані скальпелем... проте поріз прямо на очах загоївся, тільки шкіра лишилася трохи червоніша, ніж була.

Гаррі озирнувся на професорку. Вона стежила за ним розтягши в посмішці свого великого ропушачого рота.

- Що?

- Нічого, - тихенько озвався Гаррі.

Глянув на пергамент, знову торкнувся його пером, написав «Я не повинен брехати» - і вдруге відчув пекучий біль у руці. Слова знову врізалися йому в шкіру і знову ж таки зникли за кілька секунд.

Так було й далі. Знову й знову Гаррі писав на пергаменті слова не чорнилом, як він невдовзі збагнув, а власною кров'ю. І ці слова знову й знову врізалися йому в руку, зникали і з'являлися заново наступного разу, коли він торкався пером пергаменту.

За вікном кабінету запала темрява. Гаррі не