Гаррієт Бічер-Стоу - Хатина дядька Тома

Довкола неї кружечком повсідалися негренята, яких у домі Сен-Клера було чимало. Вони лущили горох, чистили картоплю, общипували птицю, а Діна тримала напоготові макогін і, відриваючись від своїх роздумів, гепала їх ним по головах, «щоб не байдикували, а краще працювали». Правду кажучи, цим кучерявим загоном помагайців Діна управляла строго, бо справді вважала, що вони народилися лише для того, аби полегшувати їй роботу. Вона сама була продуктом аналогічного виховання і вважала його ідеальним.

Закінчивши ревізію у кожному кутку будинку, міс Афелія дісталася нарешті до святая святих кожного помешкання — до кухні. Ді вже чула новини про неминучі зміни усталеного ладу, та до зустрічі ворога вона була готова, розробивши стратегію захисту свого стилю роботи. Діна твердо вирішила протистояти усім нововведенням, не вступаючи у відкриту боротьбу, а діючи тихо, проте рішуче.

Просторе приміщення кухні було викладене цеглою; уздовж однієї стіни розміщувалося старовинне велике вогнище, яке Діна, незважаючи на Сен-Клерові вмовляння, так і не погодилася змінити на сучасну плитку. Ні! До віянь примхливої моди Діні було байдуже. Вона залежала від усталених незручностей, бо звикла до них. Діна була дуже консервативною.

Повернувшись до Нового Орлеана з Півночі, Сен-Клер задумав переробити свою кухню на зразок дядькової. Його просто вразив ідеальний порядок, що панував там. Тішачись надією, що Діна наведе таку ж чистоту і в своїх володіннях, він накупив посудних шаф, тумб і поличок. Та й це не допомогло! Діна складала до них усе що завгодно, лиш не кухонне начиння: ганчірки, старе взуття, стрічки, вицвілі штучні квіти та інший мотлох, яким страшенно дорожила.

Коли міс Афелія увійшла в кухню, Діна не зрушила з місця, навпаки — продовжувала демонстративно пихкати люлькою, старанно удаючи, що пильнує за своїми помічниками. Насправді ж вона непомітно зиркала на нову домоправительку.

А міс Афелія тим часом висунула нижню шухляду кухонної шафи.

— Діно, що тут у тебе? — запитала вона.

— А все, що може заважати під руками, міс, — спокійно відповіла тітонька Ді.

Вона сказала чисту правду. Міс Афелія витягнула з шухляди тоненьку попелясто-сіру скатертину у кривавих плямах.

— Діно! Невже ти загортаєш м’ясо у таку красиву скатерть?

— Ну і що з того, міс? Під рукою не було рушника, от я нею і скористалася, а потім кинула для прання.

«Ну й недоладність!» — подумки обурилася міс Афелія, продовжуючи порпатися у шухляді і витягаючи на світ Божий тертку з рештками мускатних горіхів, молитовник, дві брудні носові хустини, жмут вовняних ниток зі шпицями і розпочатим в’язанням, пачку тютюну та люльку, декілька зачерствілих тістечок, два позолочені блюдця з косметичною пудрою, пару зношених черевиків, полотняну торбинку з маленькими цибулинами, шість пожмаканих кухонних серветок, посудний рушник, голки для штопання і гору дірявих пакетів, з яких сипалися сушені прянощі.

— Діно, де ти тримаєш мускатні горіхи? — запитала міс Афелія, з останніх сил намагаючись стримати свій гнів.

— Та … В комоді й, здається, ще в отій надщербленій чашці, — чесно відповіла Діна.

— І в тертці? — сказала міс Афелія, висипаючи собі на долоню горіхи.

— Так! Люблю, щоб усе було під руками, то й поклала їх туди сьогодні вранці. Агов, Джеку! — крикнула Діна на одного з негренят. — Знову байдики б’єш? Дивись мені! — погрозила вона і переконливо стукнула його макогоном.

— А це що? — міс Афелія показала на блюдце з пудрою.

— Як це «що»? Косметична пудра. Вона також завжди має бути під руками.

— І ти вирішила, що їй місце в оцьому блюдечку?

— Поспішаючи, ще й не туди поставиш! Я саме думала, куди ж її пересипати.

— А що тут роблять серветки?

— Чекають прання.

— Невже у тебе немає спеціального місця для брудної білизни?

— Авжеж, є! Містер Сен-Клер купив для білизни ось цей ящик. Та мені так зручно місити на ньому тісто… Я на нього складаю деякі речі, то як тепер кришку відкривати? Усе ж треба знімати, а це так незручно!

— Тісто місять на столі.

— Що ви, міс! Стіл заставлено брудним посудом, там ніде примоститися.

— Посуд потрібно одразу мити і ставити на місце.

— Мити одразу? — зойкнула тітонька Ді, забувши про правила спілкування із панами. — Та що ви розумієте?! Коли ж я господарів запрошу до столу, якщо зранку посудом займатимусь? Міс Марі ніколи від мене не вимагала, щоб я морочилася із посудом. Помию, коли зможу.

— Ну гаразд. А цибуля як тут опинилася?

— Ах ти ж Боже мій! От вона де! А я її скрізь шукаю! Сьогодні у нас буде тушкована баранина, я її наготувала для цієї страви. Поклала у торбинку й забула…

Міс Афелія двома пальцями підняла дірявий пакетик із ароматними травами.

— Будьте такі люб’язні, не чіпайте їх. Вони у мене так поскладані, щоб можна було одразу знайти потрібний, — рішуче сказала Діна.

— Чому ж вони діряві?

— Для зручності: не потрібно розгортати, через дірочки сиплеться.

— Але у шухляді повно сміття!

— Міс, ви ж самі усе поперевертали, то воно й не дивно. Ось скільки висипали! — забурмотіла Діна, підходячи до шафи. — Ідіть, міс, краще до себе нагору, і приходьте, коли я все поприбираю. Я не можу працювати, коли в усе пани втручаються… Семе! Нащо ти дав дитині цукорницю? Я тобі зараз дам!

— Я раз і назавжди наведу порядок у цій кухні. А ти, Діно, маєш його підтримувати.

— Бог із вами, міс Феллі! Хіба ж це панська справа! Я зроду не бачила, щоб леді щось робили на кухні. Наша стара пані та міс Марі до мене сюди навіть не зазирали.

Поки тітонька Ді сердито міряла кроками кухню, міс Афелія переглянула посуд і повикидала надщерблений, зсипала цукор з десяти цукорниць до однієї, відібрала рушники, скатерті, серветки, які потрібно випрати і власноручно перемила й витерла увесь посуд. Вона усе робила так вправно і швидко, що кухарка тільки зачудовано кліпала.

— Господи Боже! Та якщо на Півночі усі леді такі, то гріш їм ціна! — жалілася комусь із однодумців Діна, впевнившись, що цього більше ніхто не почує. — Усьому свій час, я б і сама поприбирала. А панам у кухню пхатися нічого. Після їхніх ревізій нічого неможливо знайти!

Діну не можна назвати охайною, та інколи з нею траплялися дивні метаморфози і у її серці спалахувала любов до чистоти. У такі дні вона усе витрушувала з ящиків, шухляд і скринь просто на підлогу, створюючи цим ще більший безлад. Потім вона запалювала люльку, оглядала свої скарби й саджала дітлахів за чищення олов’яного посуду. Тоді упродовж декількох годин у кухні творилося щось неймовірне. Усім