Стівен Кінг - Кінець зміни

— Не «заткнулися»! — протестує Холлі. — Я взагалі такого слова не вживаю!

Джером шкіриться:

— У тебе на губах було: «Поводьтеся чемно», а в очах: «Заткніться!»

— Дурко! — каже вона, але знову всміхається.

Як гарно, що ми разом, думає Ходжес, шкода тільки, що з такої причини. Він перериває ці химерно симпатичні братсько-сестринські ревнощі й питає, що в Барбари.

— Та нормально. Перелом великої і малої гомілкової посередині. Таке могло статися й на футбольному полі, і на гірці на лижах. Має без проблем зростися. Їй наклали гіпс, і вона вже скаржиться, як під ним свербить. Мама пішла знайти їй якусь чухалку.

— Холлі, ти їй набір фотографій показала?

— Так, і вона вибрала доктора Бабіно. Навіть не вагалася.

От до вас, док, у мене є кілька запитань, думає Ходжес, і відповіді на них хочу почути до кінця сьогоднішнього дня. Якщо мені для цього треба вас притиснути, щоб ви очі вирячили, — то й гаразд!

Джером моститься на одному з кутків столу Ходжеса: він завжди так сидить.

— Розкажіть-но мені все, від початку до кінця. Може, я щось новеньке помічу.

Здебільшого розповідає Ходжес. Холлі ходить до вікна і поглядає на Нижню Мальборо, схрестивши руки на грудях, поклавши долоні на плечі. Час від часу вона щось докидає, але здебільшого мовчить і слухає.

Коли Ходжес завершує розповідь, Джером питає:

— А наскільки ви впевнені в оцьому пріоритеті духу над матерією?

Ходжес замислюється.

— На вісімдесят відсотків. Може, й більше. Звучить дико, але занадто вже багато випадків, які це підтверджують.

— Якщо він це зміг, то винна в тому я, — не відвертаючись від вікна, каже Холлі. — Коли я стукнула його «веселим ляпанцем», Білле, я могла щось у нього в мізках змінити. Дати йому доступ до тих дев’яноста відсотків сірої речовини, якими ми ніколи не користуємося.

— Можливо, — відказує Ходжес, — але коли б ти його не прибила, ви з Джеромом були б уже покійники.

— Разом з іще купою народу, — додає Джером. — Та й удар може ніяк не бути з цим пов’язаний. Те, чим його годував Бабіно, могло зробити більше, ніж просто вивести з коми. Експериментальні ліки часто дають несподівані результати, ви ж знаєте.

— Чи все це в поєднанні, — каже Ходжес. Він не може повірити, що вони сидять тут і про це розмовляють, але не балакати не можна: це суперечить першому правилу детективної справи: іти туди, куди ведуть факти.

— Він вас ненавидів, Білле, — каже Джером. — Замість того, щоб він убив себе сам, як хотів, по нього прийшли ви.

— І розвернув його зброю проти нього, — додає Холлі, усе ще не відвертаючись від вікна й не відпускаючи власних плечей. — Ти використав «Блакитну парасольку Деббі», щоб вивести його на чисту воду. Саме він надіслав тобі оте повідомлення позавчора. Я знаю, хто це був: Брейді Хартсфілд, який назвав себе Z-Бой. — Тепер вона розвертається. — Це так просто, як те, що ніс посеред обличчя. Ти зупинив його в «Мінго».

— Ні, я внизу лежав, у мене серце схопило. Це ти його зупинила, Холлі.

Вона люто струшує головою:

— Він цього не знає, бо він мене ніколи не бачив. Чи ти думаєш, я можу забути той вечір? Ніколи його не забуду. Барбара сиділа через прохід кількома рядами вище, і дивився він на неї, а не на мене. Я щось йому крикнула і вдарила, щойно він почав повертати голову. А потім іще раз. Боже, я з такою силою його била…

Джером робить рух у її бік, але вона жестом його відсторонює. Їй важко дивитися в очі, але зараз вона дивиться просто на Ходжеса, і її очі горять.

— Ти його виявив, саме ти відгадав його пароль, тож ми змогли влізти в його комп’ютер і дізнатися, що він хоче зробити. Саме тебе він у всьому звинувачував. Я знаю. А потім ти все ходив до нього в палату і говорив до нього.

— І ти думаєш, саме тому він зробив оце, хоч чим воно є?

— Ні! — Холлі майже кричить. — Він це зробив, бо він довбанутий!

Після цього вона ненадовго замовкає і тихо перепрошує за те, що підвищила голос.

— Не треба вибачатися, Холліберрі, — каже Джером. — Ти мене захоплюєш, коли поводишся свавільно.

Вона робить до нього гримасу. Джером весело пирхає і питає Ходжеса про «заппіт» Діни Скотт:

— Я б хотів на нього подивитися.

— У мене в пальті, — каже Ходжес, — але стережися демо «Риболовлі».

Джером риється в кишенях пальта Ходжеса, витягає пачку таблеток «тамс»[48] і незмінний записник детектива, після чого знаходить зелений «заппіт» Діни.

— Отаке! Я думав, такі штуки вже вимерли разом із відаками й модемами з набором номера.

— Та загалом так і є, — каже Холлі, — навіть ціна не допомогла. Я перевіряла. Сто вісімдесят дев’ять доларів — запропонована роздрібна в 2012 році. Сміх та й годі.

Джером перекидає «заппіт» з руки в руку. Його обличчя похмуре, вигляд утомлений. Ну, звичайно, думає Ходжес. Він іще вчора будував в Алабамі. Примчав додому, бо його зазвичай весела й життєрадісна сестра пробувала себе вбити.

Може, Джером щось із цих думок бачить на обличчі Ходжеса.

— З ногою Барб усе буде добре. Я трохи хвилююся за її голову. Вона говорить про якісь сині спалахи, про те, що чула голос. Із гри.

— Каже, що він і досі в її голові, — додає Холлі. — Як причеплива мелодія. Може, це минеться, бо зараз її гра розбилася, але що з тими, які теж мають такі консолі?

— Коли закрився badconcert.com, як можна дізнатися, скільки ще придбали собі таке?

Холлі й Джером перезираються, потім одночасно хитають головами.

— Блін, — каже Ходжес. — Тобто я зовсім не дивуюся, але ж… от блін.

— А цей дає такі сині спалахи? — Джером іще досі не ввімкнув пристрій, а грається ним у «гарячу картоплю».

— Ні, і рожеві рибки не перетворюються на цифри. От спробуй.

Натомість Джером перевертає ґаджет і зазирає туди, де батарейки.

— Звичайні собі старі добрі на 2А, — відзначає він. — Акумулятори. Ніяких чарів тут нема. А що, від демо «Риболовлі» справді на сон хилить?

— Мене хилило, — каже Ходжес. Про те, що він тоді ліків наївся по саме нікуди, він не додає. — Наразі мене більше цікавить Бабіно. Він — частина цієї справи. Не розумію, як таке партнерство сформувалося, але якщо він іще живий, то він нам розкаже. І є ще хтось.

— Той чоловік, якого бачила економка, — пояснює