Galina Vasilievna Moskalets - Королівство, Galina Vasilievna Moskalets

потребував людей. Ним опікувались перелітки. Вони могли зрідка запросити до себе когось, але зустріч відбувалась на спеціально відведеній галявині, усього за кільканадцять кроків від межі. Серпень бачив переліток лише в книжках, хоча в ранньому дитинстві щось таке було... Гойдання гілля перед очима, мерехтіння, зблиски, якийсь сміх... Перелітки також наглядали за всіма деревами в Королівстві, полегшуючи садівникам роботу. Із їхніх розповідей склалася ціла книга в трьох томах, якою зачитувалися дорослі й діти, – «Повелителі дерев». Взимку перелітки ховалися в підземні житла, десь там, звідки починає проростати з малесенької насінинки величезне дерево. Страшно було подумати, якого лиха можуть завдати крутиголовці цьому незвичайному народові! Люди змінюються, але чарівним істотам дуже важко пристосуватись до інших обставин.

– Серпню, ми вже прийшли!

Таке буває: задума перекидає тебе в інший світ, і ти не помічаєш, як минає час, і що довкола тебе діється.

13

А діятися вже перестало. Усі найголовніші події відбулися в Онисевій господі ще перед обідом, і саме про них намагався своєю рідною мовою розповісти песик Серденько, що кинувся зустрічати господаря. Собаки завжди поспішають викласти усі новини, через що їх важко спершу зрозуміти. Маму Тигрисика Серденько назвав неприродно великим білим котом. Потім на сцені з'явився Мортіус і представив тигрицю, в кількох словах оповівши неймовірну і зворушливу історію з білою волосиною. Якби в Серединному світі він розказав це своїми словами, з нього б добряче посміялися. Але напиши він про це в газету, дехто, можливо, й повірив би. Люди вважають, що книжки й газети будь-хто не писатиме. У кожному разі – не слюсар із міської каналізаційної мережі. Через це Мортіус мусив провадити подвійне життя, і оці два життя його не зовсім влаштовували. Зрештою, хто з нас буває задоволений власним життям? Попри все, Мортіус, подорожуючи до невідомого Королівства, пригадував, що не все було поганим у тому світі, який вони покинули з Тигрисиком. А як гарно сказав кіт Фелікс про рідне місто! Чи повернуться вони ще туди? Наприклад, у відпустку. Довго гостювати в Онися він не збирався. Газети тут виходять, водогін теж є. Треба шукати з Тигрисиком і його мамою місце в цьому світі, хоч би які тут політичні перевороти не відбувались.

Марка й Серпня можна було не знайомити з білою тигрицею: Іляну знало все Королівство. Народивши Тигрисика, вона виховувала його в затишному будиночку посеред гір на схід від столиці, а потім несподівано зникла разом із доглядачем. Як розповіла Іляна, їй підсипали до їжі сонного порошку й вивезли до столиці Імперії. Доглядач спочатку був при ній, а потім кудись зник.

Хоча Мортіус і переповів усе, сам він нічого не дізнався. Ні, він не образився, а заходився лаштувати на стіл, подумавши, що особа королівської крові могла б мати трохи здоровіший вигляд, якщо хоче відвоювати корону. Тому й наклав у тарілку принцові більше, ніж іншим. Марко з Онисем тільки крадькома посміхнулися. На кухні Тигрисик із мамою не вміщалися, тому всі перебралися до вітальні. Серце Мортіуса раділо: обидва тигри віддавали йому всю свою ласку й увагу. Очі їхні починали сяяти, як тільки він розтуляв рота. Він так тішився з того, що навіть хотів сказати Соні, як їй пасує нова зачіска, але посоромився. Мортіус дуже поважав і дуже боявся жінок.

Тигриця захотіла побачити Люцину. Фелікс поплівся за нею. Тигрисикова мама справила на нього незабутнє враження. Він боявся навіть вмиватись у присутності цієї божественної істоти. Здавалось, на землю зійшла біла хмарина. Фелікс поки що не признавався, що розмовляє людською мовою, бо якось не випадало нагоди. Взагалі, він не належав до надто скромних котів і затято боронив котячі права, але ж тільки вчора він прибув до Королівства. Коти дуже прихиляються до рідних місць, хоч би то були навіть смітники. Навіть котячий рай буде для них завжди на другому місці.

Тигриця понюхала сплячу дівчинку й спитала:

– У неї є мама? Де вона?

– Наскільки мені відомо, у Серединному світі, – мовила Соня.

– Вона її шукає. Вона прийде по неї, бо любить її понад усе.

Соня кивнула.

– Ми переживаємо, що вона не прокидається. Може, вдасться вмовити принца, щоб її поцілував...

– Навіщо? – здивувалась Іляна.

– Таке в казках буває, коли дівчину зачарують, і вона не може прокинутись.

– Дурниці! – розсердилась тигриця. – Зняти чари може лише той, хто любить найбільше. А хто її найбільше любить? Мама.

Соня зітхнула:

– Але ж мама навіть не знає, де вона... І ми не знаємо, яка в Люцини мама.

– Я знаю, хто вона. Проте зараз це не має жодного значення! – і біла тигриця велично відійшла, давши знак, що треба змінити тему розмови, яку перекладав Тигрисик.

Їй вдалося перекинути лише один стілець. Тигриця прислухалась:

– Що це?

– Це – кольорові миші. Оту звати Фіалка, цього – Липовий цвіт, а найменшу – Хризантемою.

– Чудові створіння!

Іляна просунула носа у віконце, і миші, досить полохливі, хоча й не надто скромні, миттю опинились у неї на голові.

– Обережно! – заламала руки Соня.

– Моя мама не дасть навіть пелюстці впасти з квітки!

«Зате кінчиком хвоста перекидає дубовий стілець», – подумала Соня й сказала:

– Феліксе, а ти пам'ятаєш нашу угоду?

– Краще зв'яжіть мої лапи і надягніть на мене намордник, як собаці!.. – чесно зізнався кіт і вилетів ракетою через вікно.

– Мої малесенькі! – воркотала тигриця. – Я дуже люблю мишей. Вони розважали мене в темниці співали, танцювали, а потім показали, де найслабші ґрати...

– Я чудово знаю, що таке темниця, – зітхнула Соня. – Я там читала уголос вірші, щоб не було страшно. А потім з'явився лицар... ну, Мортіус...

– Він найкращий із людей, яких я коли-небудь знала!

– І такий скромний! – завершила Соня.

...У той час, коли жіноцтво обговорювало достоїнства колишнього репортера, що на своєму віку зазнав чимало стусанів та образ і вже й забув, як виглядає похвала, у вітальні мляво точилася розмова. Вона пожвавішала, коли принц вийшов у сад із Сиволапом.

– Нехай побуде сам, – пояснив Маркові господар.

– Він і так увесь час сам.

Мортіус вирішив не заважати:

– Піду на кухню.

– Хлопці помиють посуд. Ти й так сидиш увесь час на кухні, Мортіусе...

Той збентежився, а потім засміявся:

– Давня звичка... У нашому світі люди звикли сидіти на кухні. Там важче