Аврора Лимонова - Академія Міста Химер, Аврора Лимонова

 — Що це? — встав перед нею ректор, подивившись на її перебинтовану долоню. — Тебе вкусили?

Майя кивнула.

 — Як це сталося? Мені сказали, перволітків вивели із замку першими.

 — Але ти ж мене викликав до дирекції, — нагадала Майя.

 — Я? — повів бровою чарівник. — Я не викликав. — Дівчина здивовано подивилася на нього. Невже їхня староста щось наплутала? — Що сталося? — вимогливо запитав професор Семироз.

Майї його незадоволений голос здався тривожним дзвіночком. Вона пояснила, як перед уроком їй передали його вимогу прийти в дирекцію. Розповіла й про все пережите після, аж до того, як їх з Лукою знайшов Ельдар.

 — Яхонт Червоний вивів вас? — здивувався чарівник. — Що він там робив? Чому не був з групою?

 — Гадаю, він допомагав знищувати щурів, — якомога природніше припустила Майя. — І знайшов нас випадково.

Професор Семироз примружився, від чого у дівчини серце пропустило удар. Невже зараз почнеться той самий допит про її зв'язок з одногрупником?

 — Це нерозумно, — видав раптом ректор.

Майя здивовано глянула на батька.

 — Йти з хлопчиськом вбивати щурячу королеву — це вкрай нерозумно. Небеса! Чим ти тільки думала?

 — Луку було не зупинити. Я розуміла — це погана ідея, але вдвох ми мали більше шансів впоратися.

Професор докірливо похитав головою:

 — Може, і було б більше шансів, але не так давно ти ледь контролювала свою магію. А вже біжиш боротися зі зграєю демонів. — Майя завмерла — удар припав нижче пояса. — Майя, як ти не розумієш, що магія не терпить легковажності! Часом потрібно прийняти обставини, навіть якщо вони неприємні.

Дівчина насторожилася:

 — Що ти маєш на увазі? Що я не годжуся для магії?

 — На жаль, Майя, наявність дару не робить з людини гідного чародія, — професор Семироз примружився. — Я тобі казав, що магія — не іграшка. А ти все одно, навіть знаючи про свої складності в чароплетінні, полізла битися з голодними демонами. — Чоловік видихнув і втомлено потер перенісся. — Все, як я і думав, — він підняв очі на дочку, — ти ще не готова вчитися в академії.

Дівчина стиснула зуби. Всередині ніби щось клацнуло, запустивши ланцюгову реакцію. Вона різко піднялася, забувши, що на її колінах Кароліна. Та не розгубилася — прошмигнула під лавку.

 — До чого я ще не готова? — запитала Майя, відчуваючи, як підіймається в грудях пекуча хвиля. — Що ще зробила не так? Адже з самого початку тільки це я і роблю — все не так!

 — Майя, заспокойся, — сказав батько, голос якого небезпечно понизився.

 — Не хочу заспокоюватися! — відмахнулася дівчина. — Ти помічаєш тільки мої одні «не так»! Ти зовсім не бачиш, як я стараюся! І хоч би раз помітив, чого я вже навчилася! Але всього цього ти не помічаєш! Ти навіть не питаєш про мої успіхи, хоча ми цілими днями перебуваємо в одній будівлі!

Майя замовкла, відчуваючи, як палають щоки, а очі неприємно пече. У вухах знову дзвеніли слова «не готова», «не талановита», «не серйозна». Але в чому вона не серйозна? Адже вчиться, старається, годинами плете заклинання, щоб краще опанувати магію. І все це, щоб якраз і стати гідною чарівницею!

Батько мовчав, дивлячись на її червоне обличчя. Тут Майя помітила, що в залі зовсім тихо. Адепти навколо замовкли та скоса поглядали на них.

 — Майя, — нарешті, сказав професор Семироз, — ти дуже втомилася. Повертайся в гуртожиток. Поговоримо іншим разом.

Дівчина підняла з підлоги накидку та обійшла батька. Але через кілька кроків розвернулася.

 — Знаєш, до чого я дійсно не була готова? До такого тебе! Навіть зараз, якщо хочеш, читай мені нотації, але хоч вдай, що радий бачити мене живою, — випалила Майя, намагаючись, щоб голос не тремтів.

Обличчя ректора змінилося, ставши похмуріше громової хмари. Дівчина поспішила до дверей. Учні на шляху швидко розступилися, пропускаючи її. Майя відчувала на спині їхні погляди, але це вже не мало значення. Їй просто хотілося опинитися якнайдалі від людини в чорному плащі. Вона вже не впізнавала найріднішу і близьку людину. І від усвідомлення цього було набагато болючіше, ніж від сотні укусів.