Марі-Анна Харт - Невидимі сліди, Марі-Анна Харт

Важливі рішення

Кейт прокинулася рано вранці, відчуваючи, як сон ще не повністю покинув її. Вона повільно відкрила очі і, не одразу зрозумівши, де вона, озирнулася навколо. Ліжко, на якому вони спали з Олівером, було порожнє. Її серце на мить стиснулося, але згодом вона зрозуміла, що, напевно, він вже вийшов. Відчуваючи теплоту його обіймів ще в серці, вона тихо встала з ліжка.

Спустившись вниз по сходах, Кейт помітила, що в будинку було тихо. Легкий запах свіжої випічки і кави м'яко пробивався крізь повітря, і вона вирішила, що сьогоднішній ранок буде спокійним. Спускаючись до кухні, Кейт побачила Коліна, який стояв біля плити, запалюючи плиту, і в нього був такий вигляд, ніби він щойно почав свій ранок, готовий до нового дня.

— Добрий ранок! — сказав Колін, помітивши її. Його очі сяяли, і він посміхався так, ніби вже зазвичай звик зустрічати людей у цей час. — Ти виспалась?

Кейт відповіла йому усмішкою, злегка розгублена, але вдячна за його тепле привітання.

— Так, добре виспалась, — відповіла вона, стискаючи плече, коли наближалася до столу. — А де Олівер?

— Олівер на вулиці, — пояснив Колін, не відводячи погляду від кухонного столу. — Але я приготував каву, хочеш чашечку?

Кейт посміхнулася і кивнула.

— Я б не відмовилась, — сказала вона, підійшовши до нього.

Колін подав їй чашку кави, і вона з вдячністю взяла її в руки. З чашкою кави в руках вона сіла на стілець, відчуваючи себе в безпеці та спокої, хоча і трохи сумно, що Олівер вже не поруч.

Вона повільно випила перший ковток, насолоджуючись теплою ароматною кавою.

— Олівер вже працює? — запитала Кейт, намагаючись розпитати про все, що відбувається на фермі.

— Так, він вже працює, — відповів Колін, усміхаючись. — Тут, на фермі, потрібно прокидатися рано, якщо хочеш встигнути зробити всі справи до обіду. Взагалі, життя на фермі не дозволяє відпочивати довго.

Кейт кивнула, розуміючи, що таке життя на фермі вимагає багато праці і самовідданості. Вона подивилася у вікно — на зелені поля, що розкинулися навколо будинку, і зрозуміла, чому Олівер любить це місце. Тут кожен день приносить нові виклики, і це, мабуть, допомагає йому впоратися зі своїми переживаннями.

— Напевно, це важко, — сказала Кейт, коли вона задумалася про всі ранкові обов’язки. — Але, мабуть, і приносить відчуття досягнень.

Колін сміявся, киваючи:

— Безумовно. Це не для слабких, але зате тут є свої моменти радості. Вранці, коли всі роботи зроблені, і ти стоїш серед поля, відчуваєш, що все не дарма. Відчуваєш себе частиною цього місця.

Кейт посміхнулася, розуміючи, як важлива праця на фермі для Коліна. Це було більше, ніж просто способи заробітку — це була частина його життя, його зв'язок із землею та спадщиною його родини.

Кейт, дослухавшись до розповіді про життя на фермі, зацікавлено запитала:

— А давно ця ферма у твоїй родині? Це ж має бути цікава історія.

Колін на мить замислився, а потім, посміхаючись, відповів:

— Ця земля належить моїй родині вже більше 100 років. Мої пращури, як і пращури Олівера, приїхали з Ірландії. Вони були серед тих, хто шукав нове життя в цих краях, і змогли купити землю, почати своє господарство. Це був непростий шлях, але вони не зупинялися і працювали, щоб створити те, що маємо сьогодні.

Кейт уважно слухала, відчуваючи, як важливо для Коліна і його родини те, що вони досягли. Це було більше, ніж просто земля — це була частина їхнього коріння, їхньої історії.

— Це дуже вражає, — сказала вона, дивлячись на нього з повагою. — Ваша сім'я зробила так багато, щоб зберегти цю землю і передати її наступним поколінням.

Колін посміхнувся, погоджуючись:

— Так, це важко уявити, скільки поколінь працювало тут, щоб усе це стало можливим. І зараз ми продовжуємо їхню справу. Це велика відповідальність, але й гордість.

Колін на мить замовк, ніби задумавшись, а потім подивився на Кейт, розмірковуючи про своє майбутнє.

— Мій син живе в місті, — сказав він, зітхаючи. — Йому не цікава земля, не хоче займатися фермерством. Я розумію його, хоча і сподівався на інше. Але я не втрачаю надії. Сподіваюся, що доживу до онуків. Я хочу, щоб хтось із них зрозумів, наскільки важлива ця земля для нашої родини, щоб продовжив справу. Це не просто ферма, це частина нашої спадщини, і я вірю, що мої нащадки збережуть цю землю.

Його голос звучав з легким смутком, але в ньому була і надія, як у людини, яка щиро вірить у майбутнє своєї родини.

Кейт мовчки слухала, відчуваючи всю глибину його слів. Вона могла зрозуміти, чому для Коліна так важливо, щоб наступні покоління зберегли те, що він створював усе своє життя.

— Ти маєш право сподіватися, — сказала вона м'яко, — і, хто знає, можливо, наступне покоління знайде своє покликання тут, на цій землі.

Колін задумливо подивився у вікно, і його голос став важким, коли він заговорив про Олівера.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍