Катерина Воронцова - За жагою кохання. Книга 2, Катерина Воронцова

"Кохані чоловіки пахнуть особливо, вони пахнуть спільним минулим, горем, болем і щастям. Нестерпним щастям, що спустошує."

Уляна Соболєва.

Андріана

Альбом випав з моїх рук, настільки несподіваною виявилася поява Данила. Я піднялася з дивана, розгублено дивлячись у сірі очі, що швидко набиралися темряви. Хлопець не менше за мене, а може й більше був приголомшений нашою раптовою зустріччю. Він ніяк не очікував зіткнутися зі мною в стінах рідної домівки. Загальне мовчання затягнулося, збудження росло з кожною секундою, повітря заіскрило.

- Ого, кого ми бачимо, бро повернувся! - до брата з широкою білозубою посмішкою підійшов Макс. - Я сумніваюся, що ти дав американським компаніям хоч трохи повітря, я маю рацію? - завзято розсміявся він.

Хлопці потиснули один одному руки та міцно обійнялися, але Дан не переставав при цьому свердлити мене напруженим поглядом.

- Як Штати? -  продовжував жартувати наймолодший із Северських, тонко відчуваючи між нами напругу, що загострювалася дедалі більше. - Статуя Свободи в настрої? Хмарочоси Мангеттена так само штовхають своїми кутами хмари? Знайшовся час для гарненьких дівчат чи встиг підім'яти під себе виключно бізнес?

Але Данило чи то не чув, чи не вважав за потрібне відповідати на жарти родича.

- Що вона тут робить? - тихо, але від того не менш страшно пробасив він.

- Андріана тут живе, - легко й просто, ніби прогноз гідрометцентру повідомив новину Максим, - ти не уявляєш, скільки чарівності додала дівчина в наші бабакові будні.

- Що...? Що ти сказав? - гаркнув Данило.

Я стиснулася під шаленими блискавками грозових очей та мимоволі позадкувала.

- Ти хочеш сказати, що їй ще й кімнату на моєму поверсі виділили?

Дан запитував брата, а спопеляв мене. Северський вперто продовжував називати мене "вона", немов моє ім'я викликало в ньому дику неприязнь.

- Ти зовсім перетрудився, якщо несеш подібну нісенітницю чи це новий вид депресії? - Максим подивився на брата так, ніби той раптом заспівав карачаєво-балкарською мовою. - Звісно, в Андріани є кімната, не у ванній же їй жити?

- Господи Боже мій... - зашипів крізь щільно стиснуті зуби Дан. - Просто чудово...

- Відпусти нарешті дівчину, ти робиш їй боляче і лякаєш.

- Я? Її? Лякаю?

Данило голосно розсміявся, але сміх пролунав невесело, а посмішка не торкнулася очей, вони, як і раніше, кололися холодом.

- Ти дурник, Максимко, вже хто-хто, а ця... ммм... квіточка не з полохливих. Щоб наважитися стати дружиною Скаженого, потрібна велика сміливість... Ну або непомірна жадібність.

Сірі очі оцінююче оглянули мене з ніг до голови.

- Тихо, тихо, братику, не треба так розпалюватися і горланити, - хлопець став між нами. - Ти здивуєшся, але тут глухих немає. Вочевидь тобі в літаку вуха заклало, в усьому виною аероотит, перепади тиску під час приземлення і таке інше...

- Припини блазнювати Макс!

- О'кей, братчику, перестану, щойно ти прибереш цей хамський тон, - анітрохи не розгубившись  відказав менший.

Данило прикрив очі, мабуть, закликаючи Бога дати йому на все терпіння.

- Феєчко ..., - почав було Максим.

- Хто...? - перебив Дан, його красиві, чітко окреслені губи презирливо вигнулися.

- Андріано, - Максим ласкаво погладив моє плече, за що відразу отримав убивчий погляд від старшого. - Уже досить пізно, будь ласка, йди відпочивати, нам із родичем вкрай необхідно поговорити тет-а-тет.

Це було гарною ідеєю - швидше забратися звідси. Спілкуватися з розлюченим чоловіком - собі дорожче. Я зробила крок до виходу, але мене миттю зупинили, міцно стиснувши зап'ястя.

- Що скажеш, кішко, га? Як ти опинилася в нашому домі? Що тут забула? Ти ж так не хотіла йти від Скаженого і раптом, бац! За щучим велінням потрапила до моєї сім'ї? Весільна сукня не сподобалася чи діамантове кольє? Що це за ігри? Які наміри у вас із виродком?

Невичерпний потік його отруйних слів гірчив полином у мене на губах. Якби я не любила Данила, не було б так боляче. Але на своє нещастя я любила. Однолюбам завжди складно в житті, складно залишити минулі стосунки позаду, важко намагатися побудувати майбутнє із зовсім іншою людиною.

- Ми поговоримо, коли ти будеш в адекваті, Данило. Зараз нормального діалогу не вийде, - я висмикнула долоню з твердої хватки, щастя, це була не травмована кисть.

Очі солоно запекло, та я не плакатиму, не перед Северським, тільки не перед ним.

- Якщо дізнаюся - а я дізнаюся, не сумнівайся - що ви щось замислили проти моєї сім'ї, зітру тебе на порох і твого нареченого заразом.

- Твоя хронічна недовірливість грає проти тебе, - на мене раптом наскочила дивна апатія і стало абсолютно байдуже, що думає про мене цей чоловік.

- Ти ще маєш нахабство вказувати мені...

- Досить, - зупинив брата Максим і з прикрістю скривився, - це перевищує усі припустимі норми. Андріано, йди до себе, будь ласка. Нам треба поговорити з Данилом. Добраніч.

Я вийшла в коридор, боковим зором помітивши, як Максим узяв брата за плече, але той роздратовано скинув його долоню.

- Я дуже радий тебе бачити, брате, та гадаю, буде за краще, якщо ти якийсь час житимеш у себе. Тобі треба охолонути. Ти втомлений, засмиканий, працюєш без відпочинку, можливо, візьми відпустку, досить ...

Я не мала ніякого бажання дослухатися до чоловічої розмови, тож швидко пройшла до кімнати та  щільно прикрила за собою двері. Все вийшло гірше, ніж гадалося. Я сіла на ліжко, намагаючись приборкати хвилювання, та де тобі  - заспокоїтися не виходило від слова зовсім. Тож лишалося  намотувати незкінченні кола по кімнаті, не знаючи куди себе подіти У пам'яті міцно закарбувалася зла неприязнь, що час від часу зблискувала у сірому погляді та відверта зневага і навіть ворожнеча. Я спробувала відволіктися від неприємних спгадів, дивилася новини на ютуб каналі, читала про літню моду в Італії, але зовсім ні на чому не могла сконцентруватися - думки постійно поверталися до Дана. З досадою відкинувши телефон, я схопила з шафової полиці піжаму і попрямувала до ванної кімнати. Десь там чоловіки вели  запеклу суперечку, на щастя, їм зараз не до мене і можна не поспішати. Не знаю, скільки я простирчала в душовій, але вибралася звідти лише тоді, коли відчула, що напруга і нервовість зникли. Вода чудовий антидепресант. Промокнувши волосся рушником, я почистила зуби й пірнула в піжаму. Полишивиши ванну кімнату я вийшла в коридор і одразу зіткнулася з Данилом. Ми у прямому сенсі налетіли одне на одного, мабуть він теж прямував до ванної. Я  була набагато нижчою, тому мій ніс тицьнувся просто в розкриту на грудях сорочку хлопця. До болю знайомий кедровий парфум  проник у ніздрі й подіяв на мозок мов афродизіак, аромат повернув у ті дні, коли я була безсоромно  щаслива. Як же неймовірно смачно Дан пахнув, впевненістю та пристрастю, ностальгією та болючим щемливим щастям. Я затримала дихання і відступила на крок, намагаючись збільшити  відстань між нами. Северський мовчав. Нехай, мені треба швидше забратися звідси.

- Вибач, - я зробила крок убік, прагнучи зникнути у своїй кімнаті.

- Стояти, - Данило схопив мене за плечі й притягнув до себе так близько, що довелося закинути назад голову.

Краще б я цього не робила. Його неймовірна близькість перетворила мої почуття на шалений  коктейль, заплутала думки, серце несамовито заколотилося у ребрах. Чомусь здавалося, що Северський чудово розуміє, що зі мною відбувається, що зчитує мої емоції, мов у відкритій книзі. "Ідіотко ненормальна, - осмикнула себе, - він тебе відверто зневажає, а в тебе коліна тремтять і ноги підкошуються від одного його дотику".

- Не поспішай, кішечко, нам потрібно з тобою дещо обговорити, - неймовірна суміш льоду й пекучого полум'я хлюпала в дикому погляді. Темрява в штормових очах стрімко зростала, поглинаючи сіру райдужку.

- Дан...

- Дан я для дуже близьких, - перебив він. - Не для тебе.

- Нехай так, - видихнула я. - Перенесімо усі розмови на завтра, коли ти будеш здатний чути й слухати.

Свинцевий погляд приклеївся до моїх губ, з похмурою ненаситністю обстежив обличчя, неквапливо ковзнув нижче. Данило не торкався мене, замість рук це робили його божевільні вири очей і кожна ділянка шкіри під ними спалахувала вогнем. Мені раптом забракло дихання, в голові запаморочилося, тіло оповило жаром. Уперті очі роздягали повільно, впевнено. Захотілося стиснути на грудях піжаму, хоча ґудзики й так були застібнуті під самісінький комірець. Ми обидва мовчали, тишу порушувало лише важке дихання. Хлопець дивився зголоднілим хижаком, ніби на мені був тонкий прозорий пеньюар, а не рожевий спальний костюмчик, на якому хизувалися пухкенькі сніговички з кумедними круглими личками. Абсолютно смішний зимовий принт, без краплини еротики, без жодного натяку на сексуальність. Та під пронизливим поглядом Дана я почувалася абсолютно оголеною. Мовчання ставало нестерпним, я знову зробила спробу піти.

- Добраніч.

Та мені вкотре перегородили дорогу.

- Попалася, відьмочко, інквізиція приїхала, - тихий голос із хрипкими нотами змусив здригнутися, а може я тремтіла від того, що довгі пальці обхопили обличчя і очі, що знову стали холодним, впилися у мої. 

- Відпусти, Данило.

Треба якомога швидше сховатися за надійними стінами кімнати.

- Ми тут самі й тобі нарешті нічого не заважає зізнатися у змові. Обіцяю відпустити з миром і навіть забути, як тебе звуть. Розповідай, кішко, та жвавіше.