Стівен Сілбігер - МВА за 10 днів

обігу в економіці. Йдеться про швидкість, з якою гроші переходять з одних рук в інші. Очевидно, що долар, схований під матрацом, має невелику цінність для економіки. Його швидкість обігу дорівнює нулю. Якщо б той самий долар переходив із рук в руки багато разів — хтось його витрачав би, а комусь він приносив би дохід — швидкість економічного зростання була би вищою. Хай там як, монетаристи притримуються дивного переконання, що швидкість обігу грошей — це постійна величина.

Припущення про постійну величину швидкості обігу грошей зручно використовувати у рівнянні кількісної теорії грошей. Якщо швидкість обігу є постійною величиною, то грошова маса єдиним чинником, що впливає на економічне зростання. Кейнсіанці вважають це твердження абсурдним. Вони дотримуються погляду, що швидкість обігу грошей змінна — залежить від переважання настроїв у різні періоди: страху чи ейфорії. Наприклад, у кризові часи люди намагаються економити якомога більше, побоюючись, що наступний платіжний чек може стати для них останнім.

На підставі рівняння ви могли б зробити висновок, що запустивши друкарську машину, держава увімкне механізм стрімкого зростання економіки. Ця думка слушна. Номінальний ВНП можна вивести на високий рівень, але з поправкою на інфляцію реальний ВНП в результаті може залишитися на тому самому рівні або й узагалі знизитися.

Монетаристів найбільше турбують зміни цінового рівня, тобто інфляція. Якщо в результаті зростання цін гроші знецінюються, реальна вартість випущеної в економіці продукції знижується. Секрет у тім, що грошову масу мудрі урядовці повинні збільшити рівно настільки, скільки потрібно для зростання економіки з незначною інфляцією.

Кейнсіанці люблять незначну інфляцію. Цю симпатію поділяв А. В. Філліпс із Лондонської школи економіки, чиї дослідження показали, що зі зростанням інфляції, знижується рівень безробіття. Відношення між інфляцією та працевлаштуванням видно на графіку, що зветься кривою Філліпса. Монетаристи з цим не погоджуються. Вони вважають, що економіка з низьким рівнем інфляції також може мати низький рівень безробіття. Історичні дані з економіки США показують, що кейнсіанське відношення й справді зберігається. Особливо це стосується періоду з 1950 по 1985 роки, хоча ця ситуація вже давно — з 1985 року — не є однаковою.

Інструменти монетарної політики. Я вже згадував, що кількістю грошової маси можна маніпулювати. У США президент визначає групу із семи осіб, які становлять Раду керуючих Федеральної резервної системи (ФРС) й засідають у Вашингтоні. Рада ФРС має в розпорядженні три монетарні інструменти для управління економікою.

Зміна дисконтної ставки. Банки позичають гроші у Федеральної резервної системи за певною ставкою дисконту і дають їх у позику своїм клієнтам за вищою ставкою. Якщо дисконтна ставка знижується, маржа між ставкою позики, яку дає банк, і вартістю, за якою банк бере цю позику в ФРС, є вищою. Це, своєю чергою, заохочує банки більше кредитувати бізнес і споживачів на придбання будинків, автомобілів і відкриття кредитних карт. Банки видають своїм найкращим клієнтам кредити на умовах найнижчої ставки, що зветься базовою ставкою. Більша кількість кредитів збільшує кількість грошової маси в економіці й запускає ефект мультиплікатора. Після 11 вересня 2001 року, рада ФРС знизила ставку до 1 %, щоб уникнути глибокого спаду, який міг початися за тих надзвичайних обставин, та й та впала до нуля після фінансової кризи 2008 року.

Торгівля державними цінними паперами. ФРС здійснює торгівлю державними цінними паперами на фінансових ринках. Вона купує й продає казначейські облігації, випущені урядом. Ці торговельні операції звуться операціями на відкритому ринку. Коли ФРС купує у людей державні цінні папери, вона дає людям, що їх продають, більше грошових коштів; кількість грошової маси збільшується. Це називається кількісним пом’якшенням. Окрім безпрецедентного зниження ставок ледь не до нуля, в 2008–2010 роках ФРС викупила понад 2 трильйони державного боргу, намагаючись витягнути США з кризи. Коли інвестори купують державні цінні папери, що їх продає ФРС, гроші йдуть з їхніх запасів готівки; кількість грошової маси зменшується.

Зміна норми обов’язкових резервів фінансових установ. Федеральна резервна система вимагає, щоб фінансові установи — банки та брокери — тримали в наявності певний відсоток коштів, внесених у вигляді депозитів клієнтів. Ці кошти називаються резервом. Норма обов’язкових резервів потрібна банку для здійснення щоденних операцій і задоволення побажань вкладників, які хотіли б забрати свої гроші. Резерв є засобом забезпечення. Решту грошей вкладників видають клієнтам у вигляді позик. Коли регулюючі структури вимагають підвищення рівня резервів, кількість грошей, яку банки можуть надавати в кредит, зменшується; це знижує кількість грошової маси в економіці.

За допомогою цих трьох інструментів, ФРС може змінювати не тільки грошову масу, а й вартість отримання грошей — відсоткові ставки. ФРС намагається збільшувати кількість грошової маси поступово, в міру зростання економіки. Якщо це робити грамотно, інфляція та відсоткові ставки можуть залишатися на низькому рівні, а економіка — зростатиме. Якщо кількість грошової маси буде надто обмеженою, це може призвести до глибокого економічного спаду, як було на початку 1980-х років. Якщо зростання інфляції не стримувати, вона може вирватися з-під контролю, як це було в країнах Південної Африки і може у майбутньому відбутись у США.

Який бік обрати? Якщо ви консерватор, то пристанете до табору Фрідмана. Якщо ж ви дотримуєтеся ліберальних підходів до політики, вас, напевно, привабить кейнсіанська економіка, яка закликає до активнішої участі влади. Хай до якої позиції ви пристанете, знайте: жодному з таборів так і не вдалося досягнути стабільної економіки. Сполучені Штати однаково переживають кризи.

І монетаристська теорія, і теорія державних витрат відіграють велику роль у формуванні економічних систем. Це як суперечка про те, хто був перший — курка чи яйце. Монетарна політика визначає кількість грошової маси, яка впливає на державні витрати та ВНП. Чи, може, «хвіст» державних витрат (кейнсіанці) крутить «собакою» (монетаристи)? Якщо з’ясуєте відповідь на це запитання, напишіть книгу — хай економісти врешті-решт розберуться.

Ще кілька економістів, про яких вам треба знати

Крім підходів Фрідмана та Кейнса, вам як МВА варто знати хоч трішки про ще п’ятьох економістів. Їх часто згадують як людей, які надали сучасній економіці того вигляду, в якому ми її бачимо.

Адам Сміт і «Багатство народів». Адам Сміт — це один із найперших економістів в історії, та про нього досі багато говорять. У своїй книзі «Багатство народів» (1776) він описав «невидиму руку» конкуренції, яка спрямовує економічну систему відповідно до особистої вигоди. Він вбачав збільшення «багатства народів» у розподілі праці. На прикладі фабрики, що виготовляє шпильки, Сміт описував, як підвищується продуктивність, коли різні завдання виконують різні працівники з відповідними навичками. Він описував приклад, коли десять працівників, кожен із яких виконував певну частину завдання, виготовляли 48 тисяч шпильок на день — тоді, коли люди, які робили всю роботу самотужки, могли виготовити хіба кількадесят шпильок.

Йозеф Шумпетер і «Креативне руйнування». Цей гарвардський економіст давно помер і пішов у забуття, але в 1980-х його «повернули до життя». Шумпетера воскреслили через те, що він вважав підприємця ключовою особою в житті економіки. Якщо ви останнім часом читали якусь пресу, то, мабуть, помітили, як часто в ній зустрічається слово «підприємець» і його похідні.

Шумпетер вважав капіталізм «неконтрольованим і дезорієнтуючим, системою радше потоку, ніж рівноваги». У книзі «Капіталізм, соціалізм і демократія» (1942) він писав, що капіталізм — це процес «креативного руйнування». «Підприємці створюють нові галузі, що займають місце інших, і цей процес болючий та неспокійний».