Стівен Сілбігер - МВА за 10 днів

на споживчий кошик — набір товарів і послуг, які люди купують найчастіше. Цей набір товарів залишається незмінним із року в рік. Індекс цін виробників (ІЦВ) є мірилом зміни цін на сировинні матеріали, найбільш популярні серед виробників. Індекс ІСЦ бере за основу 1982–1984 роки (у цих роках ІСЦ = 100). Індекс ІЦВ бере за основу 1982 рік (цього року ІЦВ = 100). У 2010 ІСЦ становив 224, а ІЦВ — 184. Це значить, що в 2010 році споживчі ціни були на 224 % вищі, ніж ціни на ідентичні товари в 1984-му.

До того ж ВНП має два допоміжних різновиди — чистий національний продукт (ЧНП) і валовий внутрішній продукт (ВВП). ЧНП враховує витрати на використання техніки, виробничих цехів та обладнання у виробництві. У бухгалтерському обліку, як пам’ятаєте, таку трату активів називають амортизацією. ЧНП — це ВНП мінус амортизація основних засобів, що їх використовують в економіці.

Валовий внутрішній продукт — це та частина ВНП, яку виготовлено всередині країни. Це важлива статистична інформація для тих економік, що активно займаються торгівлею. Наприклад, ВНП Японії включає прибутки, які приносять збиральні заводи компанії Honda у США, але до ВВП ці прибутки включено не буде. ВВП має широке застосування.

Рівняння ВНП. Валовий національний продукт, на думку кейнсіанців, складається з чотирьох типів витрат, результатом яких є дохід для інших учасників економіки. На кожен компонент може і повинно впливати прагнення держави підтримувати стійке економічне зростання та низький рівень безробіття. Коли МВА говорять про складові ВНП, вони називають їх рушіями ВНП.

ВНП = C + I + G + X, де:

C — особисті споживчі витрати,

I — приватні інвестиції,

G — державні закупівлі,

X — чиста різниця між експортом та імпортом.

Як видно з рівняння, будь-яке зростання рівня споживання, інвестицій або державних витрат призведе до зростання економіки. Китай, Японія і Тайвань використовують експорт як локомотив економічного зростання. А от економіка Сполучених Штатів Америки пасе задніх через щорічне перевищення імпорту над експортом.

Як я вже згадував, основна мета кейнсіанців — забезпечення повної зайнятості. Зниження ВНП — це погана новина, адже воно означає менше робочих місць. Якщо економіка працює на рівні неповної зайнятості, то утворюється розрив між потенційним і реальним ВНП. Якщо держава втручається у рівняння, збільшуючи витрати, то економіка зростає, кількість робочих місць збільшується і розрив нівелюється.

Аби посперечатися, монетарист заявив би, що показники економіки, визначені державною статистикою, не точні. У ВНП бракує даних про тіньовий і злочинний бізнес, не представлені доходи й економічна діяльність жінок у декреті. ВНП також випускає з уваги вартість шкоди довкіллю й величину створеного вільного часу.

Ефект мультиплікатора та фіскальна політика. Прихильники кейнсіанської теорії підтримують державні витрати на економіку, бо вважають такий вплив позитивним. Витрати однієї людини чи держави приносять дохід іншій людині чи компанії. Такі витрати поширюються економікою, як кола на воді — у повторюваному циклі витрат і доходів, що зветься ефектом мультиплікатора. Те, як Конгрес і президент вирішують витратити гроші, зветься фіскальною політикою уряду.

Кейнсіанці вважають, що фіскальна політика уряду може стимулювати до розвитку ослаблену економіку. В 2009 році члени Конгресу активно взялися за проекти інфраструктурного будівництва, щоби підняти економіку в часи глибокого спаду. Щоби побудувати дороги, потрібно закупити каміння, цемент, метал, обладнання і найняти робочу силу, а задіяні в цьому процесі люди витрачають зарплату на їжу, житло та одяг. Це створює в суспільстві ефект примноження початкових державних витрат.

Погляньмо, як працює ефект мультиплікатора на прикладі 1 000 000 $ зарплат на згаданому будівництві. Вплив працівників на економіку залежить від їхньої граничної схильності до споживання (MPC), тобто витрачання зароблених ними грошей. Якщо будівельники витрачають 80 % від заробленого, і заощаджують 20 %, кажуть, що їхня гранична схильність до споживання становить 0,8. Що вищий цей показник, то більший вплив їхніх заробітків на економіку. Вплив на економіку можна вирахувати так:

Вплив 1 мільйона заробітних плат може призвести до 5 мільйонів (1 000 000 $ × 5) загальних витрат у економіці. Кількість виборчих голосів для членів Конгресу, що відстоюють проекти інфраструктурного будівництва та військові контракти, також збільшується уп’ятеро.

Крива інвестицій та витрат і крива ліквідності та грошей на товарному та грошовому ринках. Як стверджував Кейнс, важливою рушійною силою економіки також є відсоткові ставки. Вищі відсоткові ставки зазвичай стримують інвестиції (І), що сприяють економічному зростанню. Малоймовірно, що споживачі купуватимуть дорогі товари, як‑то автомобілі та будинки, коли вони не можуть собі дозволити щомісячно сплачувати високі відсотки. Низхідна крива, що пояснює це відношення, зветься кривою інвестицій та витрат (IS).

Кейнс визнавав, що гроші мають владу й відзначав, що зі зростанням відсоткових ставок зростає попит на гроші, тобто підвищується ліквідність. 19 грудня 1980 року відсоткові ставки сягнули історичного максимуму в 21 %, і люди кинулись інвестувати в фонди грошового ринку. В 1992-му, коли відсоткові ставки зависли на рівні в 3–5 %, інвестори поспішали скидати готівку й вкладати її у цінні папери. У 2003-му, при ставках у 1–3 % і деякій ризикованості фондового ринку, інвестори накинулись на нерухомість, що погано скінчилось в 2007 та 2008 роках. Ці відношення ілюструє висхідна крива, що зветься кривою ліквідності та грошей (LM). Теоретично криві IS і LM перетинаються у точці рівноваги, де відсоткова ставка відповідає рівню ВНП.

Обидві криві не фіксовані. Вони можуть змінюватись. Якщо під час економічного спаду державні витрати зростають через надання дотацій, люди сумарно витрачатимуть більше. В такому разі вся крива інвестицій та витрат зміститься вверх, призводячи до зростання відсоткових ставок і ВНП. Якщо грошова маса в обігу також збільшиться у відповідній пропорції до збільшення урядових витрат, то відсоткові ставки не зміняться. Звісно, це теоретично.

В економіці немає єдиної відсоткової ставки, як і можливості скласти точну картину того, як відсоткові ставки вплинуть на витрати споживачів. В цьому й суть економіки. Крива IS/LM не точна, та вона ілюструє цілком логічну залежність.

Економічне зростання і погляди монетаристів

Що таке гроші? Перш ніж почати розмову про монетаристів, мушу пояснити, про що йдеться, коли вони говорять про найдорожче їхньому серцю — про гроші. Гроші — це засіб обміну для купівлі й продажу товарів і послуг. Звучить просто, однак чи гроші — це лише готівка? Ні. Коли економісти намагаються виміряти кількість грошової маси, вони також включають «грошові еквіваленти» — залишки на поточних рахунках і фонди грошового ринку.

Грошова маса позначається як М1 та М2. До М1 — найбільш доступних грошей — входить лише готівка, залишки на поточних рахунках та небанківські дорожні чеки. М2 включає складові М1 плюс заощадження і рахунки грошового ринку. В 2010 році, М1 і М2 становили 2 і 9 трильйонів доларів відповідно. Держава ретельно моніторить грошову масу М1 та М2 з метою виміряти попит економіки на гроші й, відповідно, її здоров’я.

Рівняння кількісної теорії грошей. Якщо Кейнс підходить до грошового виміру економіки з кривою ліквідності і грошей (LM), то монетаристи вважають гроші основним рушієм ВНП. Позицію монетаристів можна пояснити за допомогою рівняння кількісної теорії грошей. Зміни в кількості грошової маси безпосередньо змінюють номінальний ВНП:

M × V = P × Q

Гроші × Швидкість обігу грошей = Рівень цін × Реальний ВНП

Грошова маса = Номінальний ВНП

Монетаристські теорії розглядають грошову масу як добуток кількості грошей і швидкості їхнього