Абдул Рашид Махмуді - Після кави, Абдул Рашид Махмуді

— Мені подобається ця реклама одруження, — кинув Мідхат, змусивши жінку підвести голову, перш ніж вона продовжила натискати на клавіші.

— Що нам робити? Ми намагаємося розважитися.

— Чи привертає таке оголошення увагу залицяльників?

— Зовсім ні. Мені не пощастило.

Їй не пощастило! Вона була гарна, ніжна й чарівна. Шар крему, полуниця або їхнє поєднання. Полуниця й вершки. О, якби ти була така добра, щоб посидіти на колінах дядька Мідхата!

— Чи це взагалі можливо? Ця будівля має бути повна молодих чоловіків, з бажанням узяти шлюб. Як вони можуть не помічати всю цю красу?

Вона зітхнула.

— Якби ви тільки знали. Зовнішність оманлива... Тут усі зайняті підвищенням рівня життя, підвищенням зарплати, пільгами, заощадженнями, відсотковими ставками по іпотеці та особистим кредитам. Якби ви тільки бачили, що відбувається, коли видається місячний платіжний аркуш — це єдина година, коли всі збуджуються, але що це за хвилювання? Ви бачите, як вони — включно з молодими чоловіками — кожен у кутку чи за своїм столом, озброєний калькулятором, поглинений додаванням і відніманням, множенням і діленням, перевіряють, чи комп’ютерні компанії не помилилися в будь-яких найменших розрахунках. А те, як їхні обличчя сяють від задоволення, майже непристойно.

Із цього стало зрозуміло, що дівчина страждає від нудьги та занедбаності в суспільстві, яке дбає лише про гроші, тож він відкашлявся й набрався мужності.

— Я мільйонер і не одружений, тобто, якщо бути точним, я вдівець. А мені вже за сорок, а це означає, що вам не доведеться довго чекати, поки поле буде очищено для вашого терплячого принца. Так що ж ви думаєте?

— Яка угода! — відповіла жінка. — Усе ж таки я сподіваюся, що ви несерйозно.

Вона подивилася на його обличчя, але не побачила жодних доказів того, що він жартує. Натомість виявила, що його скошений погляд зосереджений так пильно, ніби він роздягає її очима. Її обличчя зблідло від гніву, і жінка вилаяла його англійською.

— Чорт забирай! Геть, — сплюнула вона. Мідхат одразу спустився на перший поверх, більше не зацікавлений у зустрічі зі своїм другом. Він отримав приниження, що краяло ножем серце.

Увечері Мідхат гуляв біля церкви Августинів. Коли почався дощ, він сховався в церкві, де помітив молоду жінку в кінці передпокою, яка сиділа за маленьким столиком. Чоловік підійшов, привітався, побажав гарного вечора, і виявив, що вона продає квитки на месу Моцарта, що відбудеться в церкві через тиждень, але ще ніхто не купив жодного. Дівчина була суха й худенька й мала тонкі сумні риси обличчя. Не зважай! Поцікавився месою та вартістю квитків. Потім придбав квиток, аби підняти настрій бідолашній дівчині, яка, як він уявляв, швидко стане старою через свою відданість церковній службі.

— Схоже, ви працюєте допізна? — спитав він, виказуючи прихильність до неї.

Дівчина обдарувала чоловіка усмішкою, яка, на його думку, мала відтінок смутку.

— У мене залишилося всього пів години до закінчення робочого дня.

— Ви, мабуть, втомилися, — сказав він. — А якщо я зачекаю, поки ви закінчите роботу, а потім вип’ємо разом кави?

Тоді на обличчі дівчини з’явився жах. Губи тремтіли, наче вона потрапила в снігову бурю. Мідхат вирішив, що вона ось-ось заплаче, тому швидко пішов. Раптом знову з’явиться прокляття, яке накинула на нього дівчина англійського вигляду. Наче шип оселився всередині тіла, який він не міг зрушити.

Діставшись до зовнішнього вестибюля станції метро, Мідхат уповільнив швидкість, намагаючись забути всі відмови та приниження, отримані перед тим, як опуститись нижче рівня землі. Здавалося, що в коханні запанував капіталізм, як і в економіці, це кохання мало продаватися на вільному ринку, де визначалися ціни людей. Молоді чоловіки без особливих зусиль приваблювали жінок, які крутилися навколо них, і вони приймали більше любові, ніж їм було потрібно, а інші страждали від романтичної бідності та нестатків. Вартість людини знецінюється мірою того, як вона старіє, або погіршується її зовнішній вигляд. Навколо гарного й молодого юнака юрбились жінки, ті, що шукали заміжжя, чи то тимчасового задоволення. Юнаку не доводилося докладати ніяких зусиль, оскільки власник майна отримував віддачу, причому більшою мірою. Щодо Мідхата, то за законами попиту та пропозиції він не міг розраховувати на те, що з ним будуть добре поводитися: він старший чоловік, якому не вистачає зовнішнього вигляду, який, як кажуть в Єгипті, «не може покладатися ні на кого, крім Аллаха». Ці правила утвердилися в голові, коли він побачив, як гарна дівчина роздає перехожим складені папірці, на яких написано «Запрошення до любові». Нетерпляче, поспішно розгорнувши папір, який усунули йому в руки, Мідхат виявив, що на ньому міститься запрошення любити Христа. Це було все, чого він досяг за цілий день стукання у двері.

Сцени з пам’яті проносилися в його голові, нагадуючи раннє дитинство. Він згадав, як одного ранку Фаріда відвела його до святилища шейха Ашура. Буйволиця тітки Ханії була на десятому місяці вагітності. Отже, Ханія відправила свою дочку Суаад із ним і Фарідою до святилища шейха, що захищав тварин. Вони мали просити допомоги захистити вагітність буйволиці. Дівчата йшли пішки, а він і пес пленталися за ними вздовж каналу, на який виходив будинок Фаріди. Вони довго йшли й пройшли кілька сіл, що саме по собі викликало в нього цікавість і було джерелом радості для собаки, оскільки вони ніколи не виходили далеко за межі села Салехів.

Святилище було глиняною хатиною, що оточувала могилу шейха, освітлену лише через невелику щілину в поглибленні стіни. Там, окрім квадратної гробниці, був набір клинів, убитих у стіну, і скринька для обітних пожертв. Охоронець святині за Суааду, поклав монету в скриньку, а Фаріда припнула за мотузку буйвола на один із клинів. Завдяки цим ритуалам благословенна буйволиця Мабрука, дасть Аллах, перейде під захист шейха. По дорозі додому вони зупинилися порибалити в каналі. Суаад була найметкішою з трьох, оскільки риба не вислизала з її рук, другою за нею — Фаріда. Мідхат був неуважним і недоладним: він переслідував одну рибу, поки не бачив іншу, і тоді залишав першу й починав переслідувати другу, поки вони обидві не встигали вислизнути. Фаріда засміялася: «Мідхате, дурне дитя, клянуся, ти ніколи не впіймаєш жодної риби».

* * *

Піднявшись нагору з метро, Мідхат не знав, куди йти. Його погляд упав на велику колону з сотнями наклеєних клаптиків паперу. Спочатку він вирішив, що це романтична реклама чи запрошення для розваги, адже в цьому місті напевно є самотні серця. Але уважно поглянувши на друковані уривки, виявив, що