Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

побоювання справдяться, — сказав Сімпсон, — мені здається, нам треба буде докласти всіх зусиль, щоб приховати халепу до кінця виборів. Газетам можна заткнути рота. Але я запропонував би ось що, — додав втаємничено він, згадавши про акції конки, так спритно скуплені Ковпервудом. — Треба застерегти нашого скарбничого, аби він, з огляду на ситуацію, що склалася, нікому більше не давав позик. Бо Ковпервуд точно прохатиме ще позики. Вашого слова, Генрі, буде цілком достатньо, щоби вплинути на нього.

— Гаразд, я з ним поговорю, — похмуро відгукнувся Молленгауер.

— Щодо моєї думки, нехай викручуються самі, як знають, — туманно зауважив Батлер, подумавши про те, як необачно вчинив Ковпервуд, звернувшись до цих гідних стражів громадських інтересів.

Отож сподівання Ковпервуда на те, що Батлер та інші фінансові тузи підтримають його в ці важкі хвилини, закінчилися нічим.

Розпрощавшись із Батлером, Ковпервуд зі звичною своєю енергією почав розшукувати інших осіб, які могли б надати йому допомогу. Він попрохав місіс Стінер негайно повідомити йому, коли прийде якась звістка від її чоловіка. Розшукавши Волтера Лі з банкірського дому «Дрексел і Ко», Евері Стоуна з фірми «Джей Кук і Ко» і президента Джирардського національного банку Девісона, Ковпервуд хотів дізнатися їхню думку про те, що відбувається, а також переговорити з Девісоном щодо позики під усе своє рухоме і нерухоме майно.

— Я нічого не можу сказати певного, Френку, — вперто повторював Волтер Лі, — не знаю, як завтра розвиватимуться події. Це добре, що ви приводите свої справи до ладу, це необхідно. Я готовий у всьому піти вам назустріч. Але якщо шефи вирішать, що необхідно вимагати погашення позик відомої категорії, ми будемо змушені коритися — нічого не вдієш. Я докладу всіх зусиль, щоб по можливості розрядити атмосферу. Але якщо Чикаго і справді стерте з лиця землі — то страхові компанії — або частина їх, принаймні, ви ж розумієте, — вилетять в трубу, а тоді лише тримайся! Гадаю, ви й самі вимагатимете від своїх боржників повернення грошей.

— Лише в разі крайньої необхідності.

— Ну що ж, так само дивляться на це й інші.

Вони потиснули один одному руки. Лі був світською людиною, мав вроджену витонченість манер, що не заважало йому мати здоровий глузд при багатому життєвому досвіді.

— От що я вам скажу, Френку, — додав він на прощання. — Я вже давно думав, що ви трохи гм… поквапилися з кінними залізницями. Якщо ви зумієте утримати акції — це, звісно, буде дуже незле, але в таку важку хвилину, як зараз, на них можна сильно обпектися. Схоже, ви звикли надто швидко «робити гроші» на цих акціях і ще на облігаціях міської позики.

Він відверто подивився своєму приятелеві в очі, і обидва розуміюче посміхнулися.

Приблизно така ж розмова повторилася і зі Стоуном, і з Девісоном, і з усіма іншими. Перед приходом Ковпервуда чутки про катастрофу вже дійшли до них. Жодна людина не могла з певністю сказати, що принесе з собою завтрашній день. Але доброго він не обіцяв.

Ковпервуд вирішив ще раз заїхати до Батлера, бо був переконаний, що той уже побачився з Молленгауером і Сімпсоном. Батлер, котрий саме обмірковував, що сказати Ковпервуду, зустрів його досить приязно.

— Ага, ви вже повернулися! — простяг він руку Френкові.

— Так, містере Батлер.

— Змушений вас засмутити: мої спроби не увінчалися успіхом. Боюся, нічого не вийде, — одразу почав він. — Ви поставили мені важкеньке завдання. Молленгауер, мабуть, має намір підтримати ринок заради власної вигоди, і я гадаю, він так і зробить. У Сімпсона — теж свої інтереси, які він, певна річ, буде відстоювати. Ну і я, звичайно, буду дбати про себе.

Він замовк, збираючи думки докупи.

— Мені поки що не вдалося умовити їх влаштувати нараду з кимось з великих капіталістів, — продовжував він, ретельно добираючи слова. — Вони хочуть зачекати і подивитися, як складуться обставини завтра вранці. Але все ж на вашому місці я б не падав духом. Якщо справа обернеться украй погано — вони ще, може, змінять своє рішення. Мені довелося розповісти їм про Стінера все, як є. Історія кепська, але вони сподіваються, що вам вдасться викрутитися. Я теж на це сподіваюся. Що ж до мого вкладу — ну, що ж, вранці буде видніше. Якщо я зможу обійтися, то брати його не буду. Але про це ми поговоримо завтра. До речі, на вашому місці я б не намагався отримати від Стінера позику. Все це і так уже досить непривабливо виглядає.

Ковпервуду одразу стало зрозуміло, що від цих людей йому годі чекати допомоги. Єдине, що схвилювало його, — це згадка про Стінера. Невже вони вже говорили з ним, застерегли його? В такому разі візит до Батлера був невдалим ходом. Але, з іншого боку, якщо завтра на нього чекає банкрутство — як він міг вчинити інакше? Принаймні ці добродії знають, в якому він стані. Коли його остаточно заженуть у пастку, він звернеться до Батлера, а тоді вже їхня воля — допомогти йому чи ні! Якщо вони йому відмовлять, і він піде з торбами, а республіканська партія зазнає поразки на виборах — їм нікого буде звинувачувати, окрім самих себе. Тепер важливо випередити їх і першим побачити Стінера. Є надія, що у нього вистачить кебети не підставити себе під удар.

— Зараз моя ситуація виглядає досить скрутно, містере Батлер, — сказав він прямо. — Але я гадаю, що мені все ж вдасться викрутитися. Принаймні я не втрачаю надії. Дуже шкодую, що потривожив вас. Мені б хотілося, звичайно, щоби джентльмени знайшли можливість допомогти мені — але ні — то й ні. Я можу дещо зробити й сам. Окрім того, я все-таки сподіваюся, що ви залишите у мене свій внесок, якщо можливо.

Він кивнув і хутко вийшов. Батлер задумався. «Молодець таки хлопчина, — подумав він. — Шкода його. Але може він і зуміє викрутитися».

Ковпервуд поспішив додому. Батько ще не лягав і сидів, занурений в похмурі роздуми. Розмова між ними була пройнята глибокою сердечністю: батько і син розуміли один одного з півслова. Френк любив батька. Він співчував його невтомному прагненню вибитися з низів і ні на мить не забував,