Муракамі Харукі - 1Q84, Муракамі Харукі

Просив редакцію передати Комацу, щоб подзвонив, але жодного дзвінка не дочекався (що теж не було дивно). Поспіль щодня переглядав газети, але не натрапляв на повідомлення про розшук Фукаері. Невже Ебісуно-сенсей так і не подав поліції прохання про її розшук? А може, таки подав, але поліція утрималася від такого повідомлення заради того, щоб розшук відбувався таємно? А що, як поліція не поставилася серйозно до такого випадку, оскільки втеча з дому дів-чат-підлітків часто трапляється?

Як завжди, тричі на тиждень Тенґо читав лекції з математики у підготовчій школі, решту днів писав роман, а в п'ятницю пополудні віддавався гарячим любощам із заміжньою подругою, що до нього навідувалася. Та хоч би що робив, не міг зосередитися на чомусь одному. Немов людина, яка ненароком щось проковтнула, всі дні почувався невпевненим і стривоженим. Поступово втрачав апетит. Серед ночі раптово прокидався й потім не міг заснути. І тоді все думав про Фукаері. Де вона зараз і що робить? З ким вона? Яка неприємність з нею сталася? Подумки перебирав різноманітні варіанти. І всі вони тією чи меншою мірою мали песимістичне забарвлення. В його уяві вона завжди була в тісному тонкому літньому светрі, з гарною формою грудей. Такий її вигляд перехоплював у нього подих і ще бурхливіше хвилював душу.

Фукаері дала про себе знати в четвер, на шостому тижні після того, як "Повітряна личинка" утвердилася на вершині списку бестселерів.

Розділ 23

(про Аомаме)

Це лише якийсь початок

Аомаме та Аюмі становили, так би мовити, ідеальну комбінацію для того, щоб влаштувати невеличкий, але досить еротичний нічний бенкет. Аюмі, невисокого зросту, несором'язлива, з добре підвішеним язиком, домагалася позитивного результату загалом у всьому, на що зважувалася. І мала здорове почуття гумору. Порівняно з нею, Аомаме, струнка, м'язиста, була здебільшого з безвиразним обличчям і потайною. На першій зустрічі з чоловіком не вміла знайти доречних люб'язних слів. У її словах завжди, хоч і слабо, вчувалася цинічна, агресивна нотка. В глибині її очей злегка проглядало світло неприступності. Однак, при бажанні, вона могла випромінювати щось схоже на спокійну ауру, яка, природно, вабила чоловіків. Неначе аромат, який у потрібний час виділяють тварини й комахи, щоб збудити статеву хіть партнера. Таку ауру не можна здобути жодними зусиллями. Мабуть, це вроджена властивість. А може, такої зваби вона набула на певному етапі свого життя з якоїсь причини, спираючись на досвід. У всякому разі, ця аура делікатно стимулювала не лише чоловіків, але також її спільницю, Аюмі — робила її слова й діла набагато яскравішими й успішнішими.

Коли вони вдвох знаходили підходящих чоловіків, першою самостійно йшла в розвідку Аюмі, щоб закласти фундамент для встановлення дружніх стосунків, пускаючи в хід свою вроджену привітливість. Після того, вибравши вдалий момент, до неї долучалася Аомаме й утверджувала в товаристві повну гармонію. Створювалася особлива атмосфера — щось на зразок оперети, перемішаної з "чорним фільмом". Потім усе йшло просто. Перебравшись у надійне місце, вони (послуговуючись виразом Аюмі) трудилися на славу. Найважче було підшукати собі пристойних партнерів. Їм подобалося мати справу з парою чоловіків, обов'язково охайних і досить привабливих. З певним інтелектом, але не надмірним, бо інакше нудна розмова зводила дорогоцінну ніч нанівець. Похвали заслуговували чоловіки з фінансовими можливостями. Бо, звичайно, вони розплачувалися в барі, клубі й готелі.

А проте коли вони наприкінці червня спробували влаштувати собі невеличкий еротичний бенкет (фактично це була остання їхня спільна акція), то ніяк не могли знайти бажаних партнерів. Змарнували багато часу, кілька разів змінили розважальні заклади, а результат залишався нульовим. Хоча була остання п'ятниця місяця, всі заклади в Роппонґі й Акасаці вражали такою порожнечею, що вибрати чоловіків з малої кількості відвідувачів ніяк не випадало. Небо затягли густі хмари, а над містом висіла гнітюча атмосфера, наче під час жалоби.

— Здається, сьогодні нічого не вийде. Поставимо крапку, — сказала Аомаме. Стрілки годинника показували половину одинадцятої.

Хоч-не-хоч з нею погодилася Аюмі.

— Такої безпросвітної п'ятниці я ще не бачила. Дарма наділа еротичну фіолетову білизну.

— Як повернетесь додому, станьте перед дзеркалом і помилуйтеся собою.

— Зробити таке в купальні поліцейського гуртожитку не посмію.

— Так чи інакше, сьогодні махнемо на все рукою, вип'ємо вдвох і поїдемо додому спати.

— Можливо, це й добре, — сказала Аюмі. І, ніби щось пригадавши, додала: — Так-так, але перед тим, може, десь трохи перекусимо? Маю зайвих тридцять тисяч єн.

Аомаме нахмурилася.

— Зайвих? Як це розуміти? Хіба ви постійно не скаржилися, що у вас низька зарплата?

Аюмі пошкребла вказівним пальцем бік носа.

— Річ у тому, що минулого разу я отримала від чоловіків тридцять тисяч єн. На прощання для оплати таксі. Ну, від тих двох, начебто зайнятих у бізнесі з нерухомістю, з якими ми розважалися.

— І ви взяли ті гроші? — здивувалася Аомаме.

— Можливо, вони вважали нас аматорками, — захихотівши, відповіла Аюмі. — Мабуть, їм і не спало на гадку, що мають справу з жінкою-поліцейським столичного управління поліції та інструкторкою з бойового мистецтва. Ну, а що поганого я зробила? Вони добре заробляють на оборудках з нерухомістю і, напевне, мають зайві гроші. Я взяла їх, подумавши, що коли-небудь з вами чимось поласуємо. Бо такі гроші не годяться на інші життєві потреби.

Аомаме особливо не розводилася на цю тему. Віддаватися чоловікові й брати за це гроші — таке не вкладалося їй у голові. Вона не уявляла собі, щоб щось подібне сталося з нею. Це все одно, що бачити своє спотворене зображення у викривленому дзеркалі. Та якщо подивитися з точки зору моралі, то що нормальніше: отримувати гроші за вбивство чоловіків чи за секс з ними? Важко сказати.

— Вас турбує те, що я взяла гроші від чоловіків? — занепокоєно спитала Аюмі.

— Не турбує, а скоріше здається трохи дивним. Викликає в душі опір те, що жінка-поліцейський поводиться, наче повія.

— Абсолютно ні, — впевнено заперечила Аюмі. — Це мене не турбує. Адже повія віддається чоловікові після того, як домовиться про плату. Завжди наперед. Мовляв, голубе, викладай грошики на стіл перед тим, як стягувати труси. Це — принцип. Бо якби після сексу чоловік сказав, що насправді не має чим платити, її діло прогоріло б. Тож коли гроші передають після сексу, без попередньої угоди про плату, мовляв, на таксі, то це лише вияв подяки. Такого з професійною повією не буває. От у чому різка відмінність між нею і мною.

У словах Аюмі була своя логіка.

Минулого разу Аомаме та Аюмі вибрали собі чоловіків від тридцяти п'яти до сорока п'яти років. Обох з густим волоссям, тож Аомаме пішла на компроміс. Вони сказали, що працюють у торгівлі нерухомістю. Та, судячи з їхніх костюмів від Гуґо Боса й краваток від Місоні, виходило, що вони не належать до таких велетенських компаній, як "Міцубісі" або "Міцуї", а до набагато меншої, агресивнішої й повороткішої. Можливо, з назвою, написаною "катаканою" . Без набридливих внутрішніх правил, традиційних гордощів й обов'язкових тривалих робочих нарад. Без особистих здібностей в ній нема чого робити, але з ними можна добре заробляти. Один із чоловіків мав ключ від новенької "Alfa Romeo". Вони розповідали, що бракує приміщень для офісів. Економіка оправилася після нафтового шоку, проявляє ознаки пожвавлення, й дедалі швидше обертається капітал. Але самого зведення нових висотних будівель, мабуть, не досить.

— Схоже на те, що зараз торгівля нерухомістю дає великі доходи, — сказала Аомаме.

— Звичайно. Аомаме-сан, якщо маєте вільні гроші, то раджу вам купувати нерухомість, — сказала Аюмі. — На такій обмеженій території, як Токіо, циркулюють величезні кошти і вартість земельних ділянок само собою зростає. Якщо зараз щось купите, то не будете в програші. А коли пощастить, то наче поставите на явно виграшного коня під час кінських перегонів. На жаль, у такого дрібного службовця, як я, таких грошей нема. До речі, ви вмієте робити гроші?

Аомаме хитнула головою

— Я довіряю тільки готівці.

Аюмі голосно засміялася.

— Та це ж ментальність злочинця!

— Ховаю готівку під матрацом у ліжку і в разі небезпеки хапаю її й тікаю через вікно.

— Саме так! — сказала Аюмі, ляскаючи пальцями. — Як у фільмі "Втеча" із Стівом Макквіном. У руках пачка банкнот і дробовик. Таке мені подобається.

— Більше, ніж стояти на захисті закону?

— Особисто, — усміхаючись, відповіла Аюмі. — Особисто подобається грабіжник. Більше приваблює, ніж нагляд за порушенням правил паркування. Безперечно. Можливо, тому я так прихилилася до вас, Аомаме-сан.

— А хіба я схожа на грабіжницю?

Аюмі кивнула.

— Як би вам сказати... Щось таке у вас є. Навіть якщо ви не Фей Даневей з автоматом у руках.

— Мені автомат не потрібний, — сказала Аомаме.

— Але повернімося до секти "Сакіґакі", про яку була мова раніше, — сказала Аюмі.

Вони зайшли у невеличкий ресторан "Chianti Iikura" з італійською кухнею, відкритий до пізньої ночі, й там, попиваючи "Chianti", злегка повечеряли. Аомаме з'їла салат з тунцем, Аюмі — італійські галушки з васильковим соусом.

— Слухаю, — погодилася Аомаме.

— Я нею зацікавилась й особисто дещо розвідала. Та чим глибше я докопувалася, тим більшою ставала моя підозра. Назвавшись релігійною організацію, вона отримала ліцензію, але суть її не релігійна. Її віровчення, так би мовити після деконструкції, — це лише суміш релігійних символів. У ній спіритуалізм "нової ери" , модний академізм, повернення до природи и антикашталізм помірно приправлені окультизмом. От і все. Конкретної суті в ній нема. Відсутність суті, так би мовити, є суттю цієї секти. За словами Маклухана , засоби інформації — це послання . У цьому разі краще й не скажеш.

— Маклухан?

— Я також читаю книжки! — невдоволено відповіла Аюмі. — Маклухан випередив епоху. Якийсь час він був популярним, і, мабуть, тому його всерйоз не сприймали, але загалом його висловлювання правильні.

— Тобто ви хочете сказати, що упаковка визначає вміст?

— Саме так. Особливості упаковки формують вміст, а не навпаки.

Аомаме задумалася над цим.

— Суть "Сакіґакі" як релігійної організації незрозуміла, та, незалежно від цього, люди до неї тягнуться.