Вадим Миколайович Собко - Зоряні крила

У першу мить Гучко навіть остовпів від несподіванки. З ним, з виконробом кузні, можуть так розмовляти?

— Я наказую вам зробити ці креслення сьогодні до одинадцятої години вечора.

Голос Гучка звучав різко, але на Любов Вікторівну це не справило ніякого враження. Вона мовчала.

Гучкові раптом не стало чим дихати. Лють перехопила горло. Він круто повернувся і пішов до начальника конструкторського бюро. Усі конструктори провели його постать очима до самісіньких дверей. Тільки сама Берг не дивилася туди, так ніби інженера і не існувало на світі. Двері в кабінет начальника зачинилися з грюкотом, і над столиками запанувала тиша. Кілька хвилин конструктори працювали спокійно. Потім до них долинув якийсь галас і голос Гучка. Ще через хвилину на дверях з'явився вкрай розлючений виконроб. Начальник бюро йшов за ним, марко намагаючись щось довести.

Ця спроба була явно зайвою, і начальник, зрозумівши це, теж розсердився і сказав:

— Завтра о другій годині все буде готове. Так ми вам обіцяли і цю свою умову викопаємо. Розмовляти з вами сьогодні я більше не збираюсь.

Він різко повернувся і заховався за дверима свого кабінету.

Гучко кинувся до столика Берг.

— А ви що, теж зі мною розмовляти не збираєтесь?

— Завтра о другій годині все буде готове, — привітно відповіла Берг.

— Ви розумієте, що післязавтра поліспаст мені потрібний готовий, а не тільки накреслений.

— Я зроблю все, що в моїх силах, але думаю, що вам слід було потурбуватися про поліспаст на кілька днів раніше.

Гучко нічого не відповів і попрямував до виходу. Він і сам прегарно розумів, що справа з поліспастом затяглася виключно з його вини, і саме це гнівило його більше за все. За півгодини тишу в бюро порушив телефонний дзвінок.

— Товаришко Берг, вас просять, — сказав один з конструкторів.

— Напевно, Гучко, — пожартувала Любов Вікторівна, підходячи.

Навряд, — відгукнувся сусіда.

— Слухаю. Товариш Гучко? Так, це я, Берг.

Потім настала мовчанка. У трубці щось нерозбірливо булькотіло і захлиналося. Конструктори всміхалися, і тільки сама Берг залишалася цілком серйозною.

— Ні, товаришу Гучко, — нарешті сказала вона, — на одинадцять годин ніяк не встигну, але до другої години ночі я сподіваюся встигнути. Залиште робітників на третю зміну, а я вас не підведу.

Конструктори здивовано перезирнулися. Берг ще послухала хвилину, як дякує Гучко, і повісила трубку.

— Не варто було такій свині послуги робити, — почувся тихий голос.

— Хіба це йому послуга? — здивувалася Берг.

— Сам заварив кашу, хай сам і розплачувався б.

Берг у відповідь тільки знизала плечима.

Пізно вночі, коли тиша заповнила собою всі коридори головної контори, інженер Гучко прийшов по креслення. Берг віддала їх йому точно о другій годині. Виконроб був до того зворушений, що навіть поцілував Любові Вікторівні руку.

Так познайомилися технік Любов Вікторівна Берг і виконроб Гучко.

Полоз сидів у глибокому, трохи низькому для нього кріслі. Валенс дивився на нього з-за столу. Він уважно слухав, що, а головне — як говорить виконроб Полоз. Інженер Бабат стояв нерухомо біли вікна.

Цілком несподівано для самого себе опинився Полоз у цьому великому кабінеті. Причин до того, що Полоз так раптово прибув у Київ, було кілька. Основною була та, що на будівництві деякі інженери, серед яких був і Гучко, категорично виступали проти проекту Полоза ставити тепляк, а тоді вже будувати в ньому ТЕЦ. Тому довелося негайно летіти в Київ і просити дозволу у найвищого начальства.

Тут Полоз розповів усе від початку до кінця. Про запізнення креслень остаточного варіанта електроцентралі, про надзвичайно люту і сніжну зиму, про свій проект будівництва ТЕЦ'у в тепляку, про консультацію діда Котика і ще кількох теслярів. Нарешті, Полоз хотів сказати, що коли йому не дозволять будувати тепляк, то він не зможе відповідати за завершення ТЕЦ'у в строк, але подумав і не сказав.

Валенс дивився на стіл, на аркушик чистого паперу біля чорнильниці і не поспішав говорити. Інженер Бабах не збирався говорити першим і тому зосереджено мовчав.

— Як там поживає Соколова? — несподівано запитав Валенс.

Полоз не чекав такого запитання. Він відповів, що Віра Михайлівна Соколова прекрасний інженер, а ще кращий начальник будівництва.

Вислухавши відповідь Полоза, Валенс глянув на Бабата:

— Що скаже товариш Бабат?

— Ми ще не маємо практики будування таких високих тепляків, — повільно і обережно відповів Бабат. — Слід зважити на те, що конструкція дерев'яна, а дерево — дуже нетривкий матеріал. Я б радив добре підготувати і організувати всі роботи, щоб весною швидкими темпами закінчити будівництво.

Валенс помовчав.

— Ви думаєте, ця справа безнадійна?

— Не безнадійна, але дуже рискована.

Валенс перевів погляд на Полоза. Той зрозумів це як запрошення висловитися.

— Товариш Бабат сказав цілком справедливо — справа це рискована. Але одна справа, коли я стрімголов кидався з моста у воду, — не знаючи, де глибина, де корчі, де палі, — і зовсім інша справа, коли я на підставі точних розрахунків збираюся будувати тепляк. Я відповідаю тут за кожну людину на своїй дільниці і за строки будівництва.

— Ви проглядали проект? — круто повернувся Валенс до Бабата.

— Правильність розрахунків у даному разі нітрохи не зменшує небезпеки.

Валенс ще хвилину подумав.

— Слухай, Полоз, — сказав він, несподівано переходячи на «ти» і