Крістоф Рансмайр - Останній світ

class="book">В «Останньому світі». Син різника Терея і його дружини Прокни, Філомелин небіж. Під час одного з кіносеансів калічить собі пальця, стромивши його у вентилятор, за допомогою якого Кипарис охолоджує лампи проектора. Лопаті вентилятора розбризкують кров хлопчини дрібнесенькими краплями по всьому ліліпутовому проекторі. Про-зерпіна каже, що це — лиха призвістка. Через рік Ітіс і справді стає жертвою трагедії.

У давньому світі. Син фракійського царя Терея та Прокни, дочки аттічного володаря; небіж царівни Філомели. Почувши, як мати проклинає батька, Ітіс здогадується, яка його чекає доля…

…Поки так гарячилася Прокна, Ітіс, підбігши до неї припав…

Подивившись на нього: «Який же ти схожий,

Сину, на батька свого!» — проказала і більше — ні слова:

Злочин готує страшний…

Все ж, коли син підійшов і коли привітне, усміхнувшись,

Неньку, їй ручками шию обняв, нахиливши до себе,

Став цілувати її, пригортатися — ще ж бо дитина —

Полагіднішала враз…

КЕЇК

В «Останньому світі». Головний чоловічий персонаж мелодрами, що її кіномеханік Кипарис одного квітневого вечора показує на стіні ріникового будинку в Томах. Але, на відміну від виконавиці ролі Алкіони, образ Кеїка не приніс акторові щастя. Неаполітанець Омеро Дафано накладає на себе руки — після того, як у римському журналі «Колоссео» з'явилася різка критика на створений ним образ Кеїка.

У давньому світі. Син Вранішньої Зорі, Алкіонин чоловік, володар Трахіна. Не послухавшись дружининих благань та вмовлянь, вирушає в паломництво до Клароса, потрапляє на морі в шторм і гине, а його тіло хвилі прибивають знов до трахілського кам'яного узбережжя. Алкіона знаходить його і з розпуки кидається в море.

…Змилостились боги: обернули

їх на птахів. Але навіть тоді залишилася з ними

Долі покірна любов. І зв'язок, що подружжя єднає,

Не перервався в птахів: про потомство піклуються спільно.

Взимку погідних сім днів у гнізді, що гойдається легко.

Прямо-таки на воді Алкіона висиджує яйця.

Спить тоді хвиля морська: у ту пору вітрів із печери

Не випускає Еол, полишаючи море внучатам.

КИПАРИС

В «Останньому світі». Карликовий на зріст кіномеханік із Кавказу, що в селах на чорноморському узбережжі не тільки показує фільми, а й продає турецький мед та галуновий камінь і під маршову музику примушує танцювати на задніх ногах оленя. Кипарис любить своїх глядачів; він довго, ретельно готує проектора, і коли на чистій білій стіні нарешті з'являється збільшений образ героя, а сама стіна стає вікном у праліси та пустелі, ліліпут сидить нишком у темряві й спостерігає в синіх відблисках за обличчями людей. З їхнього виразу Кипарис іще раз бачить, які глибокі й марні були його власні мрії. Іноді під час сеансу він засинає, і йому сняться дерева — кедри, тополі, кипариси; йому сниться, нібито шкіра в нього береться мохом, нігті на ногах розпукуються, криві ноги пускають коріння, і воно проникає все глибше, зв'язуючи його з тим місцем, де він стоїть. А навколо серця в нього залягають захисні кільця років. Він росте.

У давньому світі. Вродливий юнак, улюбленець Аполлона, бога віршування, музики, пророцтв та лікування. Ненароком убиває свого прирученого оленя.

Був тоді полудень. Літо парке. Від пекучого сонця

Клешні криві прибережного Рака вогнем пойнялися.

Втомлений олень приліг на траву під розлогою тінню

Дерева й тілом усім живодайну вбирав охолоду.

Тут Кипарис ненароком поцілив його в саме серце

Списом; і, бачачи те, як він гине од лютої рани,