Леонід Григорович Кононович - Чигиринський сотник

«Сідай, — кажуть, — в дурня зіграємо»!

«А на що ж грати будемо»? — питається він.

«А на просто так»!

Подумав він, подумав та й сів за стіл. От перетасував старший чортяка колоду та й карти здав. Зіграли раз — та й лишився він у дурнях. Здали вдруге — і знов дурнем зостався. Утретє здали — у чортів жодної карти нема, а в нього дві шістки. Зареготалися пекельники та й повішали йому ті шістки на плечі.

«Що, — каже старший чортяка, — програв, собачий сину? Плати ж тепер»!

«Якеє — плати?! — каже він. — На просто так грали»!

А чорти знай регочуть.

«На просто так — значить, на те, що найдорожче в тебе, — каже старший чорт. — Звичаю ти чортячого не знаєш — треба казати: ні на що»!

«Та й чим же мені платити отсе»? — питається він.

А чорт і каже:

«Давай сюди тую ляльку, що на шиї носиш…»

Глянув він, коли ж то не чорт, а сам Мурмило. У темному плащі, й чорний, наче земля.

«А як не оддам?»

«Заберу силоміць, а ти вічно будеш у Пеклі каратися!»

«Ага, — каже Михась, — розігнався! Забув, що нечиста міць не має проти нього сили?»

Зареготався клятий штукар.

«Так то ж, — каже, — у достеменному світі воно так! А вві сні безсилий сей Троянів Ключ проти нас, бо все тут — сон, мара!..»

Відступив Михась на крок і поблід.

«То се ти цей сон витворив?»

«А хто ж іще! — каже, — І хату сюю довелося зліпити, і тебе заманить сюди… То сам віддаси?»

«А ось тобі!» — каже Михась.

Та дулю скрутив і під самого носа штукареві як тицьне!

Кинувся тоді клятий Мурмило уперед і руку простяг. Витяглася та рука, зробилася довга й потворна, ось-ось малого козака за чуба вхопить… Лапнув Михась при боці,— а шаблі й немає! Він до запоясника, — а його теж катма! Метнувся до порога, коли ж там дверей нема, тільки стіна гола…

Тут і погибель моя, думає малий козак.

І насилу він теє подумав, як почулося хрипке каркання — і раз! і