Томас Тімайєр - Подих диявола

володар досить довго дивився на неї, а потім тицьнув у неї жезлом: — Відпочинеш і знову станеш переді мною. А тепер іди. Я не можу терпіти вигляду людей. А в тебе ще й волосся вогненне. — Він обернувся до охоронців і звелів: — Надягніть на неї ланцюг. Дайте їй щось поїсти й попити, і нехай вона трохи поспить. Я займуся нею пізніше.

Еліза здригнулася й стривожено озирнулася. Крізь отвір проникало мерехтливе світло. Оскар, Шарлота й Лілієнкрон залізли разом із нею в гриб і зараз міцно спали. Де Гумбольдт? Напевно, назовні. Вартує. Дослідникові достатньо було короткого сну. І все ж таки… Треба вчасно його змінити.

Потираючи скроні, вона вибралася з гриба. Голова розколювалася від болю. Що їй снилося? Невже вона бачила Лєну? Безсумнівно, це була Лєна. Вона стояла у величезному залі й розмовляла з жахливою істотою. Ця істота була одягнена як володар, як король. Еліза добре роздивилася великі зали, круті сходи й косі підйомники.

Вона кілька разів змигнула, і картинка зблякла.

Невже це просто сон?

Вона стомлено вибралася із гриба. Лілієнкрон завірив її, що гриб безпечний, але він видавав галюциногенний запах, що прояснював думки й робив її більш сприйнятливою до чужих думок.

Прохолодне повітря пішло їй на користь. Повсюди були свіжі калюжки. Напевно, гейзер вибухнув іще раз.

За декілька метрів від гриба сидів Гумбольдт.

На колінах у нього лежав аркуш паперу, у руках він затис олівець і годинника, начебто писав. Однак, очі в нього були заплющені, голова схилилася набік. Еліза посміхнулася. Задрімав, бідолаха.

Вона вже зібралася до нього підійти, як раптом на неї накотило відчуття небезпеки. Начебто вона стояла посередині пляжу й безпомічно дивилася, як на неї насувається величезна хвиля.

Вона застигла на місці.

Щось не так у цій печері. Прямо в неї за спиною.

Вона обернулася.

Метрів за п’ятдесят від неї стояла істота. Висока, худорлява, зі згорбленою спиною та закрученими у спіраль рогами.

Кам’яний.

Він просто стояв і спостерігав за кожним її рухом. Як він їх знайшов? Невже випадково? На наглядача він не схожий. Напевно, мисливець.

Плавним рухом істота схопилася за піхви й витягла блискуче темно-синє лезо меча.

— Тривога! — вихопилося в Елізи.

— У чому річ? — почула вона бурчання Лілієнкрона. — Це сімейна традиція, будити так різко?

— Прокидайтеся, швидше! Нас… на нас напали.

Слова справили миттєву дію. Гумбольдт підскочив, упустив папір та олівець і схопився за арбалет. Лілієнкрон виповз із гвинтівкою з гриба, і за ним показалися Шарлота, Вілма й Оскар. Усі виглядали дуже втомленими. Але, побачивши, що їх розбудило, відразу прокинулися.

39

Із протилежного боку галявини на них дивилася незнайома істота. Оскар міг помітити, що шкіра її була поцяткована численними шрамами. Через плече було перекинуто звірину шкуру, перехоплену шкіряними ремінцями. На поясі теліпалися звірині кістки й черепи. Поряд із ними побрязкувало кілька ножів. Істота повільно наближалася до них, виставивши меч.

— Агов! — гукнув Гумбольдт, піднімаючи руку. — Ані кроку далі!

Але схоже, істота не злякалася. Навпаки. Вона люто

вишкірилася й засичала.

Не встиг Гумбольдт підняти арбалет, як незнайомець змахнув мечем і вибив зброю в нього з рук. Арбалет описав дугу в повітрі й упав у кущі. Гумбольдт блискавично пригнувся. І вчасно, тому що другий ударзніс шапинку гриба в нього над головою. Лезо просвистіло всього за декілька сантиметрів. Гумбольдт вихопив із ціпка шпагу й ударив по руці істоти. Клинок відскочив від лускатої шкіри, навіть не подряпавши її. Чудовисько з ричанням кинулося на дослідника.

Оскар із жахом зрозумів, що ухилитися від другого удару Гумбольдту не вдасться. Але смертельного удару так і не було завдано. Пролунав тріск. Істота відскочила на півметра назад і спантеличено опустила меч. Із гвинтівки Лілієнкрона піднімався дим. Учений пересмикнув затвор, і на землю впала гільза. Чудовисько подивилося вниз: куля просто відскочила від його лускатої шкіри.

І все ж таки на грудях у нього залишилася біла пляма. Начебто по каменю вдарили молотом. Істота заревла й кинулася до вченого. Лілієнкрон спробував перезарядити гвинтівку, але занадто повільно. Агрессор дістався до нього раніше, ніж він устиг натиснути на курок. Гвинтівка сіпнулася, пролунав постріл, але куля лунко вдарилася об найближчий камінь, відрикошетила й просвистіла в них над головами. Лілієнкрон захитався, упав на Оскара, і той спіткнувся об лампу.

На нього відразу накинувся кам’яний. На зріст під два метри, широкий, як шафа, і небезпечний, як розлючений ведмідь.

Захищаючись, Оскар виставив руки. У цей момент із лампи вдарила блискавка. Печеру опромінило сліпуче біле світло, освітивши контури скель. Оскару здалося, що вибухнула зірка. І відразу ж щось налягло йому на груди.

Пролунав тріск. Оскар хотів закричати, але не міг. Кам’яний притиснув його до землі.

Першим підбіг Гумбольдт.

— Не рухайся! Ми спробуємо тебе витягти! Елізо, Шарлото, Лілієнкроне! Допоможіть мені!

Чудовисько важило не менше ста кілограмів. Із неймовірними зусиллями його вдалося відтягнути. За кілька хвилин Оскара звільнили. Він обмацав себе, але