О. Генрі - Вождь червоношкірих: Оповідання

неї два долари, але, мабуть, по моїх очах було видно, що вона мені страшенно потрібна, бо продавець сказав, що найменша ціна, про яку може бути розмова, це триста тридцять п'ять доларів і що говорити про менші цифри означало б вирвати шматок хліба з рота його дітей. Врешті-решт я придбав її за двадцять п'ять.

— Джеффе, — продовжує Енді, — подивись. Це і є та друга фараонова штучка, про яку говорив мені Скаддер. Вони схожі одна на одну, як дві краплі води. Я не сумніваюсь, що, побачивши її, він заплатить за неї дві тисячі з такою самою швидкістю, з якою він затикає собі за комір серветку перед обідом. І справді, чому б цій штучці не бути справжньою? Цілком імовірно, що її вирізував той старий циган.

— Чом би й ні? — говорю я. — Але як же ми примусимо нашого мільйонера добровільно придбати таку штучку?

Щодо цього у Енді був готовий, повністю розроблений план, і ось як ми його здійснили.

Я надів сині окуляри, напнув чорний сюртук, скошлатив собі волосся і перетворився на професора Піклмена. Я переїхав до іншого готелю, зареєструвався там і послав телеграму Скаддеру, запрошуючи його прийти до мене у важливій справі, що стосується витончених мистецтв. Не минуло й години, як він піднявся до мене на ліфті. Неотесана людина, крикун, який весь пропахнув коннектикутськими сигарами та нафтою.

— Хелло, профес! — кричить він. — Як справи?

Я ще більше скуйовджую волосся і дивлюся на нього крізь сині окуляри.

— Сер, — говорю я. — Ви Корнеліус Т. Скаддер, що проживає у штаті Пенсільванія у місті Піттсбург?

— Так, це я! — кричить він. — Давайте вип'ємо з цього приводу.

— У мене, — говорю я йому, — немає ані бажання, ані часу вдаватися до таких злоякісних і безглуздих розваг. Я приїхав сюди з Нью-Йорка у справі, що стосується біз… тобто мистецтва. Мені стало відомо, що ви є власником єгипетської таблетки із слонової кістки часів фараона Рамзеса Другого. На ній зображена голова цариці Ізіди на фоні квітки лотоса. Таких зображень було виготовлено лише два. Одне з них вважалося зниклим. Недавно мені пощастило придбати його в ломб… в одному маловідомому музеї у Відні. Я хотів би купити і те, що зберігається у вас. Яка буде ваша ціна?

— Чорт забирай, професоре! — кричить Скаддер. — Невже ви знайшли його? І ви хочете, щоб я продав вам своє? Ні, ні! Корнеліус Скаддер не має потреби продавати свої колекції. Чи при вас цей витвір мистецтва?

Я показую дрібничку Скаддеру. Він уважно її розглядає.

— Так, так, ви маєте рацію, — говорить він. — Це справжній дублікат моєї. Ті ж самі завитки, ті ж самі лінії. Я вам скажу, що я зроблю. Я не продам, я куплю. Даю вам дві тисячі п'ятсот за вашу.

— Ну, якщо ви не продаєте, я продам, — говорю я. — І, будь ласка, більшими папірцями. Я не люблю гаяти час. Сьогодні ж повертаюся до Нью-Йорка читати в акваріумі публічну лекцію.

Скаддер виписує чек, посилає його вниз, у контору готелю, там його міняють і приносять мені гроші. Він бере свою єгипетську штучку, а я беру гроші і їду до Енді, у його готель.

Енді крокує кімнатою, дивиться на годинник.

— Ну? — питається він.

— Дві тисячі п'ятсот, — говорю я. — Готівкою.

— У нас лишилося тільки одинадцять хвилин, — говорить він. — Потяг зараз відійде. Бери валізу — і ходу звідси.

— Навіщо поспішати? — говорю я йому. — Справа була чесна. А якщо навіть наша єгипетська штучка є підробкою — це так швидко не виявиться. Для цього потрібен час. Скаддер, здається, певен, що вона справжня.

— Вона і є справжньою, — говорить Енді. — Вона його власна. Учора, коли я оглядав його колекцію, він вийшов на хвилину з кімнати, а я поклав що штучку до кишені. Бери ж швидше валізу і біжімо.

— Так навіщо ж, — кажу я, — ти вигадав, ніби знайшов другу у заставника-антиквара?

— Ох, — відповідає Енді, — з поваги до твоєї чесності, щоб тебе совість не мучила. Ходімо ж, ходімо!

Шлюб як точна наука

— Ви вже чули від мене, — сказав Джефф Пітере, — що жіноча підступність ніколи не викликала в мене надто великої довіри. Навіть у найбезневиннішому шахрайстві не можна покладатися на жінок як на співучасників та компаньйонів.

— Комплімент заслужений, — сказав я. — Здається, у них є всі права називатися найчеснішою статтю.

— А чому б їм і не бути чесними, — сказав Джефф, — на те й чоловіки, щоб шахраювати для них або працювати на них понаднормово. Лише доти вони годяться для бізнесу, доки і почуття, і волосся у них ще не надто далекі від натуральних. А потім подавай їм дублера — ваговоза-чоловіка із задишкою та рудими бакенбардами, із п'ятьма дітьми і закладеним-перезакладеним будинком. Узяти, наприклад, хоча б цю вдову, яку ми з Енді Таккером попросили сприяти нам у здійсненні невеликої матримоніальної[269] затії у містечку Каїрі.

Коли у вас вистачає грошей на рекламу — скажімо, є пачка завтовшки з тонкий кінець дишла[270] фургона, — відкривайте шлюбну контору. У нас було близько шести тисяч доларів, і ми розраховували подвоїти цю суму за два місяці, — довше такими справами займатися не можна, не маючи офіційного дозволу від штату Нью-Джерсі.

Ми склали оголошення приблизно такого змісту:

«Симпатична вдова, прекрасної зовнішності, тридцяти двох років, з капіталом три тисячі доларів, власниця великого маєтку, бажала б удруге вийти заміж. Чоловіка хотіла б мати небагатого, але ніжного серцем, оскільки, на її переконання, солідні чесноти частіше трапляються серед бідних. Нічого не має проти старого або некрасивого чоловіка, якщо він буде їй вірним і зуміє дати лад їі капіталу.

Ті, хто хоче одружитись, звертайтеся до шлюбної контори Пітерса і Таккера, Каїр, штат Іллінойс, на ім'я Самотньої».

— Поки що все йде як слід, — сказав я, коли ми скомпонували цей літературний твір. — А тепер — де ж нам узяти цю жінку?

Енді дивиться на мене з холодним роздратуванням.

— Джеффе, — говорить він, — я й не знав, що ти такий реаліст у мистецтві. Ну на що тобі жінка? При чому тут жінка? Коли ти продаєш підмочені акції на біржі, хіба ти дбаєш про те, щоб з них і справді капала вода? Що спільного між шлюбним оголошенням та якоюсь жінкою?

— Слухай, — кажу я, — і запам'ятай раз і назавжди. У всіх моїх незаконних ухиленнях від легальної букви закону я завжди дотримувався того правила, щоб товар, який продається, був у наявності, щоб його можна