Деніел Кіз - П'ята Саллі

— Вперед. Подзвони Тодду, а я — Еліоту, і ми з ними зустрінемось.

— Це не спрацює, — сказала вона.

— Агов, ну ж бо, — сказала я. — Одна остання гулянка. Весело проведемо час.

— Це божевілля… але згода. Краще я зателефоную Тоддові, скажу, що мені самотньо та сумно, і я хочу вийти погуляти, й додам, що приведу подругу для побачення наосліп для Еліота.

— Йой, — сказала я. — Вражає. Та не будемо планувати, що робити. Будемо діяти за ситуацією, або — як те слово? — імп… імп…

– Імпровізація. Це мені добре вдається.

— Будемо імпровізувати весь вечір. Але як ти поясниш їм плече?

Вона вже й забула про це.

— Скажу правду, звісно.

— Забудь, — сказала я. — Залиш пояснення мені. Я зімпровізую таке пояснення, що комар носа не підточить. Просто влаштуй так, щоб Тодд із Еліотом підійшли до «La Petite Maison».

Вона зателефонувала в «Шлях із жовтої цегли» і сказала Тоддові, що весь вечір наодинці, й спитала, чи не хочуть вони з Еліотом сходити на подвійне побачення після того, як зачиниться ресторан. Він перепитав Еліота.

— Він хоче знати, яка вона.

— Дуже схожа на мене, — підхопила я.

— Тобто, вона виглядає дуже схожою на мене, — додала Саллі.

(Боже, вона така прихильниця правди.)

Тодд сказав, що Еліоту підходить, і вони зустрінуться з нами в La Petite Maison о першій ночі.

Наразі була лише десята, тож Саллі запропонувала сходити в кіно, щоб згаяти час. Вона хотіла подивитись якийсь класичний фільм про великий голод в Індії від режисера «Пісні дороги»[105]. Я хотіла піти на повторний показ «Ніч в опері»[106] з братами Марксами. Ми кинули монетку й вона виграла. Я з огидою спостерігала, як голодують люди в Індії, дивилася на всіх тих мух, на болячки та моління, в той же час коли перед тим набила пузо китайською їжею. Тому я заснула та дала їй дивитися фільм наодинці.

Коли він закінчився, я також відчула провину, бо згаяла час, якого в мене й не так багато залишилось. Розумієте, я, мабуть, скоро засну навіки.

Ми пішли до La Petite Maison та чекали Еліота з Тоддом. Саллі замовила «Гарві Воллбенґер»[107], а я собі бурбон. Офіціант подивився на нас, ніби на божевільних, й мені довелося стримувати хихотіння, інакше він подумав би, що ми надто п’яні.

Коли з’явилися хлопці, вони побачили два напої на столі, а тоді роззирнулися в пошуках другої людини.

— Вона пішла до дамської кімнати, — сказала вона.

— Але вона тут, — додала Саллі.

Тодд підсів до Саллі, а Еліот — навпроти мене. Золотава спортивна сорочка Еліота, розстебнута для демонстрації волохатих грудей, пасувала його золотавим слаксам. Він погладшав ще більше, тож на тілі випиналися складки. Тодд, як завжди, був одягнений у джинси, та сьогодні він ще накинув денімовий спортивний піджак.

— Ну, то яка вона? — спитав Еліот.

— Я ж сказала, така, як я, — сказала вона.

— Ти така єдина, — сказав Тодд.

Коли Саллі зміряла його неприязним поглядом, він сторопів.

— Я не хотів жартувати. Просто підібрав не ті слова.

— Певна річ, матері твоїй ковінька, — сказала я.

Вони зачудувалися від зміни голосу. Хлопці не могли допетрати, в чім річ, але щось було не так, і вони не розуміли, що саме.

— Я розігрую новий виступ, — сказала я, сміючись.

Тодд усміхнувся.

— У тебе, здається, дуже хороший настрій. Сподіваюся, у твоєї подруги також. Як її звуть?

— Деррі, — сказала Саллі.

Здається, вона забула, що вони зі мною знайомі. Хлопці перезирнулися, а тоді звернули свої погляди на Саллі.

— Деррі? — перепитав Еліот.

Я вже хотіла кинути якийсь дотеп, але вона мене штурхнула під столом.

— Перепрошую, я на хвильку, — сказала Саллі. — Загляну до дамської кімнати. Скоро повернуся.

Вона вислизнула з дивану та зникла з поля зору до того, як вони спромоглися щось спитати. Як тільки ми потрапили до вбиральні, вона більше не могла стримувати сміх. Я також із полегшенням побачила, скільки Белли тепер було в Саллі.

— Ти бачила вираз обличчя Тодда? — хихотіла вона.

— Коли ти бовкнула «Деррі», — додала я.

— Я не знала, що вони знають, як тебе звуть.

— Та заради Бога, це ж я у них працюю, пам’ятаєш?

— То що ми робимо зараз?

— Танцюємо та вечеряємо вдруге. Ти хіба не цього хотіла?

— Це не єдине, що я планувала.

— Агов, — сказала я. — Не починай своїх штучок. Я бережу себе.

— Для Роджера?

— Так.

— Роджера тобі не дістати, — сказала вона. — Для нього ми з тобою — тільки захопливий медичний випадок. Оце й усе.

— Для нього я більше, ніж пацієнтка, — сказала я.

— Слухай, ти жахливо помиляєшся, коли плутаєш психологічне перенесення[108] з любов’ю, це не…

— Я не хочу цього чути, — сказала я, затуляючи вуха долонями.

Та це була дурниця, бо вона говорила не вголос. Слова поширювалися в її голові.

— …і якщо він навіть турбується про тебе, Роджер надто етичний, щоб крутити роман із пацієнткою. Ти доведеш нас до загибелі.

— Це буде моя загибель.

— Моя також, — наполягла вона.

— Я думаю, тебе цікавить Тодд.

Саллі усміхнулася.

— Він турбується за мене. Він молодий, заможний та привабливий. У тебе є кращий варіант?

— З Еліотом веселіше, ніж з Тоддом. Азартні гравці сприймають життя надто серйозно, завжди розраховують імовірності.

— Еліот — будинок-перебудова середнього віку, — сказала вона. — Вторинний донжуан, і ти лише поглянь, як він набирає вагу. Знову береться за старе.

— То й що? Все одно з ним веселіше. Він знає про нас, про нашу проблему і приймає це.

— Тодд також знає.

— Оце й усе, — сказала я. — Думаю, Тодд розчарується, коли дізнається, що залишилися тільки ми вдвох. Для нього п’ятеро нас були цікавою «рукою» в покері — фул-хаусом[109].

— Ну, зараз ми все одно три дами.

— Ти врахувала дикого джокера, — сказала я.

Пролунав стукіт у двері вбиральні.

— Саллі? У тебе все гаразд? — То був голос Тодда.

— Так, вже виходжу.

Вона швидко розчесала волосся, а коли штовхнула двері, то за ними чекав Тодд.

— У тебе справді все добре?

Саллі взяла його за руку та потягнула назад до столика.

— Вибачте, хлопці. Моя подруга зникла, — сказала я. — Я побачила, як вона пускала бісики одному гарненькому парубку. І після того, як замовила випивку, то вдала, що мусить вийти припудрити носик. Люди сказали, що бачили, як вона пішла з ним. Мені дуже прикро.

Не знаю, звідки я взяла цю історію, вона просто сяйнула мені в голову, а Саллі ніяково зіщулилась. Еліот виглядав засмученим. Думаю,