Волтер Айзексон - Стів Джобс

новою дівчиною, Тіною Редс. Коли рекламу показали десь наприкінці четвертого тайму похмурої гри, вболівальники, побачивши її на екранах, відреагували мляво. Та й в усій країні загалом реакція була негативною.

— Вона образила саме тих, кому Apple хотів прорекламувати, — говорив президент фірми з дослідження ринку в інтерв’ю часопису Fortune.

Менеджер з маркетингу Apple згодом запропонував, щоби компанія купила рекламну площу в Wall Street Journal і вибачилася.

Джей Чят погрожував, що якщо вони і справді таке зроблять, то його компанія перекупить сторінку перед тим і буде вибачатися за вибачення.

Дискомфорт Джобса від реклами та загальної ситуації, яка склалася в Apple, був очевидним, коли він у січні поїхав до Нью-Йорка, щоби влаштувати ще один раунд інтерв’ю сам-на-сам. Енді Каннінґем з фірми Реґіса Мак-Кени відповідала за логістику у готелі «Карлайл». Коли Джобс приїхав туди, то сказав їй, що його кімнату потрібно повністю переробити, хоча була десята ранку і зустрічі мали починатися вже наступного дня. Піаніно було не там, де мало бути, полуниці були іншого сорту. Але найбільше йому не подобалися квіти. Він хотів кали.

— Ми навіть пересварилися через те, якими є кали, — згадувала Каннінґем. — Я знаю, які вони, бо вони були у мене на весіллі, але він вибрав інші лілії і назвав мене «дурепою», бо я, мовляв, не знала, які з себе кали.

І Каннінґем пішла, беручи до уваги, що це був незнайомий Нью-Йорк, шукати місце, де б вона могла опівночі купити лілії, які він забажав. Після того як вони переробили все у кімнаті, Джобсу стало не подобатися те, у що Енді вбрана.

— Цей костюм просто огидний, — сказав.

Каннінґем знала, що в нього бували безпричинні напади злості, і намагалася його заспокоїти.

— Я знаю, що ти злишся, і знаю, як ти почуваєшся, — сказала вона.

— Ти не маєш жодного уявлення, як я почуваюся, — кричав він у відповідь, — не маєш жодного уявлення про те, як це — бути мною.

Тридцятирічний

Тридцятиріччя для більшості людей означає певну межу, тим паче для покоління, яке проголосило не довіряти нікому з тих, хто досягнув того віку. Щоби відсвяткувати власне тридцятиріччя у лютому 1985 року, Джобс влаштував надмірно-офіційну, але водночас і грайливу вечірку з обов’язковим «дрес-кодом»: костюми і кеди. Вечірка для тисячі осіб проводилася у бальній залі готелю «Святий Франциск» у Сан-Франциско. На запрошенні було написано: «У старій індійській приказці йдеться: «Перші тридцять років свого життя ти набуваєш собі звичок. Останні тридцять років твого життя твої звички набувають тебе». Приходьте і допоможіть мені святкувати».

За одним столом сиділи магнати програмного забезпечення, включаючи Вілла Ґейтса та Мітча Капура. За іншим — старі друзі, як то Елізабет Голмс, яка привела з собою жінку, вбрану у фрак. Енді Герцфельд і Барел Сміт узяли фраки на прокат, а взуті були у спортивні шльопанці, і це дуже запам’яталося, коли вони кружляли під вальси Штрауса, які грав симфонічний оркестр Сан-Франциско.

Елла Фітцджеральд розважала всіх, оскільки Боб Ділан відмовився. Вона співала свій звичний репертуар, час від часу переробляючи пісні типу «Дівчина з Іпанеми» так, що там раптом виявлявся хлопець із Купертіно. Вона мала деякі замовлення, але Джобс відкликав кілька з них. А завершила вона повільним виконанням «З Днем народження».

Скаллі підійшов до столу проголосити тост за «найбільшого мрійника у сфері технологій». До столу підійшов і Возняк, щоби подарувати Джобсові фальшивку Zaltair ще з комп’ютерної ярмарки у 1977 році, де презентували Apple II. Капіталіст Джон Валентайн дивувався тому, що за десять років стільки всього змінилося.

— З Хо Ші Міна, який казав, що не довірятиме нікому після тридцяти, він перетворився на людину, яка влаштовує собі прекрасне святкування тридцятиріччя з Еллою Фітцджеральд, — говорив він.

Багато хто ретельно обрав подарунки для людини, якій нелегко було догодити. Дебі Коулмен, скажімо, знайшла перший випуск «Останнього магната» Френсіса Скотта Фітццжеральда. Але Джобс у своїй звичній манері залишив усі подарунки в своєму готельному номері. Возняк та інші ветерани Apple не стали чекати, поки принесуть козячий сир і мус із лосося, зустрілися після вечірки і пішли вечеряти у Denny’s.

— Не часто можна побачити тридцяти— чи сорокарічного митця, який зробив щось величне, — мрійливо розповідав Джобс журналісту Девіду Шефу, який опублікував довге інтимне інтерв’ю у часописі Playboy того ж місяця, коли Стіву виповнилося тридцять.

— Звичайно, є люди, які природно цікавляться і протягом усього свого життя є малими дітьми, але це трапляється не так часто.

У інтерв’ю йшлося про багато речей, але найгострішими були роздуми Джобса про старість і майбутнє:

Шаблони ваших думок — як риштування у вашій голові. І ви перетравлюєте ці хімічні шаблони. У більшості випадків люди застрягають в цих шаблонах, як доріжки на вініловій платівці, і ніколи звідти не вибираються.

Я завжди буду прив’язаний до Apple. Сподіваюся, що протягом усього мого життя я матиму провідну ниточку, і ниточка Apple переплететься з моєю, як у гобелені. Може бути, що на кілька років мене там не стане, але я таки повернуся…

Якщо ви хочете жити творчим життям, життям митця, вам потрібно не обертатися назад. Потрібно взяти те, що ви зробили, і того, ким ви були, і просто викинути це геть.

Чим більше оточуючий світ намагається підсилити ваш образ, тим важче продовжувати бути митцем, і тому багато митців кажуть: «До побачення. Мені потрібно йти. Я божеволію й іду звідси». І вони йдуть і десь падають у сплячку. Можливо, потім вони знову з’являються дещо по-іншому.

У кожному з цих тверджень Джобс наче передчував, що його життя скоро зміниться. Можливо, нитка його життя і справді буде переплітатися з ниткою Apple. Можливо, то був час викинути геть того, ким він був. Можливо, то був час сказати: «До побачення, мені потрібно йти», — а згодом знову відродитися, думаючи інакше.

Вихід

Після виходу Macintosh у 1984 році Енді Герцфельд узяв відпустку. Йому потрібно було підзарядити свої батарейки і відійти від свого наставника Боба Бельвіля, якого він не любив. Якось він дізнався, що Джобс роздав бонусні 50 тисяч доларів інженерам Macintosh. І він пішов до Джобса просити про свій бонус. Джобс відповів, що Бельвіль вирішив не давати бонусів тим, хто був у відпустках. Пізніше Герцфельд почув, що таким було Джобсове рішення, і він заявив про це. Джобс спочатку відповідав двозначно.

— Припустимо, те, що ти кажеш, — правда, — за мить сказав він.

— Що це змінює?

Герцфельд сказав, що якщо Джобс не хоче давати йому бонус, бо хоче його повернути, то