Ксенія Ільїнська - Приречені бути чужими , Ксенія Ільїнська

---

Квартира зустріла їх відчутною тишею та холодними стінами, незважаючи на увімкнене опалення. Ден поводився впевнено, майже владно, його рухи були чіткими та скупими. Злата вже знала цей його стиль – усе навколо має бути під його повним контролем, розкладено по поличках.

Він без зайвих рухів налив собі віскі, кинувши кілька кубиків льоду в склянку з тією невимушеною легкістю, яку часто демонструють у кіно. Потім сів поруч на диван, обійняв її за плечі. Але це обійми не дарували того знайомого тепла, до якого вона звикла. Відчувалося в них щось інше, майже як… позначення власності.

Його поцілунок був прямим, наполегливим, пристрасним, але в ньому повністю відсутня була та ніжність, яку вона так добре пам’ятала з їхніх перших зустрічей. Її тіло мимоволі напружилося, внутрішній голос протестував проти цієї нав’язливості.

— Розкажи, як ти жила без мене? — спитав він рівним, майже байдужим тоном, але його погляд був пронизливо точним, немов він намагався зазирнути їй у саму душу.

— Ну… навчання, друзі… — вона говорила обережно, підбираючи кожне слово, намагаючись не зачепити невидимі струни напруги, що вже витали в повітрі.

— Друзі? Включаючи цього…  вискочку? — у його голосі прозвучала ледь помітна іронія, але в очах спалахнула холодна підозра.

Її серце болісно впало вниз, немов камінь у безодню. Вона спробувала глибоко вдихнути, але повітря раптом стало густим і важким, заповнюючи легені неприємною тривогою.

— Алекс — мій друг, — спробувала вона захиститися, хоча сама не до кінця вірила у власні слова.

— Давай будемо чесними, Злато. Що насправді між вами відбувається? Бо я випадково натрапив на відео з того концерту. І знаєш, він не виглядав як просто друг, коли цілував тебе перед усіма цими людьми.

Її щоки миттєво спалахнули гарячим рум’янцем сорому, а в очах з’явилися непрохані сльози роздратування та безпорадності. Вона різко підвелася з дивана, відчуваючи, як усередині наростає протест.

— Я… це було абсолютно неочікувано. І я… я просто не знала, як…

— Ти не знала, як відповісти? Чи, можливо, не знала, кого саме обрати в той момент?

Злата відчула, як усе в ній наче завмерло, скуте невидимими ланцюгами. Слова зависли в повітрі, немов невидимі свідки їхньої напруженої розмови. Тиша стала майже фізичною, такою густою, що здавалося, можна було почути, як невблаганно тікає час, відраховуючи останні секунди їхнього крихкого спокою.