Дік Свааб - Ми — це наш мозок

місцину він продовжує боятися і відчувати загрозу, бо в його голові постійно прокручуються картини війни, а почувши гуркіт на вулиці, він одразу шукає укриття, маємо справу з посттравматичним стресовим синдромом (PTSS). Під час Першої світової війни це називали shell shock (снарядний шок). Тоді за вироком суду за дезертирство розстріляли 306 англійських солдатів, які, страждаючи від таких симптомів, відмовлялися повертатися на позиції. Вся провина за PTSS лежить на амигдалі.

Префронтальному кортексові не  вдається переконати ветерана, що небезпека вже минула.

Для активації амигдали в небезпечній ситуації необхідний трансмітер норадреналін. Тому за допомогою бета-блокаторів, які мають протилежну дію, намагаються перешкодити амигдалі занадто сильно позначати травматичні переживання і потім бомбардувати ветеранів жахливими спогадами. Амигдала занадто гостро реагує на негативні подразники також у пацієнтів з приграничним розладом особистості (BPS), у яких характерною ознакою є емоційно нестабільний і когнітивно імпульсивний стиль життя. При цьому розладі негативні емоції супроводжуються сильною реакцією стресу, так що навіть підвищується ризик ретроградної або антироградної амнезії. Пацієнтові Г. М. разом з іншими важливими для пам’яті структурами скроневої ділянки Сковіль видалив також амигдалу.

Після смерті в Сан-Дієго провели процедуру, яку транслювали онлайн, де мозок Г. М. нарізали тонесенькими скибочками. Згодом за допомогою унікальних детальних мікроскопів визначать, які саме структури мозку були видалені чи пошкоджені під час операції, здійсненої 58 років тому.

XV.3 Шлях до довготривалої пам’яті

Пошкодження мозку, які викликають порушення

пам’яті, можна зустріти у всіх контактних

видах спорту, таких як бокс, кік-боксинг, регбі чи футбол.

Схоже, що уві сні гіпокамп повторно активує спогади і пересилає їх до кори головного мозку. Залишається відкритим питання, чи відбувається це у REM-сні зі сновидіннями, чи у спокійному сні. Шлях, який інформація проходить через наш мозок у довгострокову пам’ять, починається в енторинальному кортексі, далі під керуванням передлобної кори вона на короткий час записується в гіпокампі. Потім вона переходить на довгострокове зберігання частково назад у скроневу кору, а частково довгим шляхом у велику дугу звислого над септумом склепіння в напрямку гіпоталамуса, звідки нервові волокна частково ведуть до соскоподібних тіл (рис. 23), а частково до гіпокампа (рис. 1).

У професійних боксерів ці зв’язки дуже часто розриваються. У них розвивається деменція, хода стає непевною і повільною, а поведінка змінюється. Таке професійне захворювання відоме як «punch-drunk» або Dementia pugilistica. Часто в колишніх боксерів виявляли розрив перегородки (septum), зморщення склепіння (fornix), занадто малу кількість ізолюючого мієліну в нервових волокнах склепіння, соскоподібні тіла надто малі та вкриті рубцями, а третій шлуночок збільшений через втрату мозкових тканин. Крім того, у мозку цих боксерів виявляли зміни, типові для хвороби Альцгеймера; церебральний кортекс був зморщений, і можна було розпізнати випадіння клітин, перш за все у скроневій ділянці та в гіпокампі (див. також розділ ХІХ.1). Тож у колишніх боксерів є більш ніж достатньо причин для значних порушень пам’яті та інших функціональних розладів. Зрештою, викликані спортом порушення, які призводять до порушення пам’яті, можна спостерігати не лише у боксерів, але й в інших контактних видах спорту, таких як кік-боксинг, регбі та футбол. Інсульти чи крововиливи у вказаних вище ділянках та зв’язках також можуть викликати порушення пам’яті й навіть деменцію. При деменції Корсакова, яка виникає внаслідок зловживання алкоголем у поєднанні з неправильним харчуванням та дефіцитом вітаміну В1, у соскоподібних тілах знаходять невеликі крововиливи і рубці. Пацієнти з деменцією Корсакова проявляють порушення пам’яті, схожі з тими, які бувають при пошкодженні скроневої ділянки. Прогалини в пам’яті вони заповнюють вигаданими історіями. Важливість соскоподібних тіл для нашої пам’яті можна виявити не лише із проблем у колишніх боксерів, при наявності пухлини або операції в цій ділянці (див. розділ VI.2), а також на основі химерного випадку з чоловіком під час більярдної партії. Суперник загнав йому більярдний кий крізь ніздрю всередину, пробивши при цьому основу мозку і пошкодивши соскоподібні тіла. У бідолахи після цього випадку залишилися значні порушення пам’яті.

У соскоподібних тілах інформація переключається на таламус (рис. 2). Тому навіть маленькі інфаркти в таламусі можуть призвести до сильних порушень пам’яті й навіть до деменції. Після цього інформація переправляється в ділянки кори, з яких можна свідомо викликати спогади: в декларативну чи експліцитну пам’ять про факти та події.

XV. 4 Роздільне зберігання в пам’яті

Був собі чоловік, який упізнавав свій

автомобіль, але не впізнавав свою жінку.

Різні аспекти якоїсь події зберігаються у мозку в різних місцях. Якщо згодом ми хочемо пригадати собі цю подію, нам доведеться скласти докупи всі ці аспекти. Прогалини в пам’яті заповнюються підсвідомо. Тому нам не слід порівнювати свою пам’ять із комп’ютерною платою, яка точно відтворить усе. Більш реалістичним мені видається порівняння з археологом. Адже він із кількох знайдених кісток складає уявлення про весь кістяк і часто промахується. Як це часто виявляється на судових процесах, наша пам’ять явно ненадійна. Те, що різні види інформації, наприклад, музика, зображення, обличчя, зберігаються в різних ділянках кори, стає зрозумілим у пацієнтів, які не можуть пригадати специфічну інформацію. Є люди, які після пошкодження в правосторонньому задньому центрі мозку вже не впізнають знайомі обличчя, навіть обличчя своєї дружини, при чому бачать вони добре. Зате такі предмети, як свій автомобіль, вони добре впізнають, тому що спогади про них зберігаються в іншому місці. Можете собі уявити, як реагує сім’я, коли чоловік впізнає свою машину, але не впізнає жінку! Така проблема відома під назвою просопагнозія, або сліпота на обличчя. Олівер Сакс (Oliver Sacks) описав цю проблему в книзі «Внутрішнє око», а ще раніше в книзі «Чоловік, що переплутав дружину з капелюхом». Пацієнт П. хотів узяти капелюха, натомість схопив голову своєї дружини і намагався одягнути її на свою голову. І це при тому, що він, на загальну радість, працював учителем у музичній школі. Наочним прикладом може бути також чоловік, що стоїть перед дзеркалом і з величезними зусиллями впізнає самого себе, а також солдат, що випадково під час відпустки на вулиці зустрічає свою матір, але не впізнає її. На щастя, таких страшних труднощів у мене немає, але віднедавна до моїх слабкостей додалися проблеми з упізнаванням облич, через що я постійно потрапляю в халепу. Іноді я представлявся людям, які здивовано витріщалися на мене і казали: «Та я тебе знаю, ми ж уже декілька років в одній комісії засідаємо» або «Ми з вами знайомі, ви були в комітеті в мене на захисті». У мого батька також було з цим чимало труднощів, а є такі сім’ї, де багато членів сім’ї зовсім погано запам’ятовують обличчя. Так що це в мене одна з мутацій. Такий дефект упізнавання структур є дуже вибірковим, бо в мене чудова пам’ять на зображення в мікроскопі. Мені вже не раз потрапляли під лінзу мікроскопічні препарати, які я упізнавав через декілька років: «О, та це ж пан Х чи пані Y», і виявлялося, що я мав рацію. При цьому, коли б пан Х чи пані Y зустрілися мені через той сам часовий інтервал у реальному житті, то я б, напевне, не впізнав їх.

Пацієнтам, яким через епілепсію в скроневу ділянку ім­плантували електрод, показували сотні різних облич. При цьому деякі мозкові клітини спалахували лише тоді, коли на фотографії була якась знаменитість, наприклад Білл Клінтон. Десь у цьому ж місці в мозку сидить і мій дефект пам’яті на обличчя. У мавп