Олександр Дюма - Королева Марго, Олександр Дюма
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Справді, коли курка була прив’язана, Катерина, як і сказала, одним ударом зрубала їй голову. Але в останніх конвульсіях дзюб роззявився тричі і затулився, щоб ніколи не розтулятись.
— Бачиш! — з жахом сказала Катерина. — Замість трьох криків — три зітхання. Три, щоразу три. Вони помруть усі троє. Всі тварини перед смертю видають три поклики. Подивімось знаки в голові.
Катерина відрізала у курки блідий гребінь, обережно розтяла череп і, відділивши його так, щоб мозок лишився неушкоджений, почала шукати на кривавих борозенках подобу літери, накресленої на мозковому м’якуші.
— Щоразу, — скрикнула вона, сплеснувши руками, — щоразу! І на цей раз пророкування виразніше, ніж будь-коли досі. Іди подивись.
Рене наблизився.
— Яка то літера? — спитала Катерина, показуючи йому на знак.
— Г, — відповів Рене.
— Скільки разів?
Рене полічив.
— Чотири, — сказав він.
— От! От! Що це? Я бачу: це значить Генріх IV. О! — вигукнула вона, кинувши ніж. — Я проклята в моєму потомстві!
Жахливий був вигляд цієї жінки, блідої, як труп, освітленої похмурим світлом, із зчепленими закривавленими руками.
— Він буде королем, — сказала вона, безнадійно зітхаючи, — він буде королем!
— Він буде королем, — сказав і Рене, пробудившись від глибокої задуми.
Проте похмурий вираз незабаром зійшов з обличчя Катерини, і воно освітилось думкою, яка, здавалось, виринула з глибини її мозку.
— Рене, — мовила вона, простягаючи до флорентійця руку, але не повертаючи схиленої на груди голови. — Рене, тобі відоме страшне оповідання про якогось перузького лікаря, що отруїв відразу і дочку свою і коханця її за допомогою помади?
— Так, пані.
— І цей коханець був?.. — замислено сказала Катерина.
— Король Владислав, пані.
— Ага, так, правда! — промурмотіла вона. — Чи нема у вас подробиць про цю подію?
— Є давня книга, де говориться про це, — відповів Рене.
— Ходім до другої кімнати, дасте мені її.
Вони вийшли з темної комірчини, і Рене замкнув за собою двері.
— Ваша величність дасте накази про нові жертвоприношення? — спитав флорентієць.
— Ні, Рене, ні! На цей час я досить переконалась. Ми почекаємо, поки буде можливість дістати голову якогось засудженого, і в день страти умовишся з катом.
Рене вклонився на знак згоди, потім підійшов із свічкою в руці до полиць, де стояли книжки, став на стільця, взяв одну з них і подав королеві.
Катерина розгорнула її.
— Що це? — сказала вона.
„Про спосіб виховувати й годувати соколів та кречетів, щоб вони були відважні, дужі й завжди готові до льоту“.
— Ах, пробачте, пані, я помилився. Це трактат про мисливську справу, написаний одним лукським вченим для славнозвісного Каструччіо Кастракані[57]. Вона стоїть поруч з другою і оправлена так само, як і та. Я помилився. До того ж ця книжка дуже дорогоцінна: її тільки три примірники на весь світ. Один належить Венеціанській бібліотеці, другий був куплений вашим предком Лаврентієм і подарований Петром де Медічі королю Карлу VIII, коли той одвідав Флоренцію, і третій — оцей.
— Поважаю її за рідкість, — сказала Катерина, — але мені вона непотрібна, віддаю її вам.
І вона простягла до Рене праву руку, щоб узяти другу книгу, передаючи водночас лівою рукою ту, яку одержала.
На цей раз Рене не помиливсь і подав потрібну їй книгу. Рене зліз з стільця, погортав з хвилину книжку і подав її розгорнутою королеві.
Катерина сіла за стіл, Рене поставив перед нею магічну свічку, і королева при її синястому світлі півголосом прочитала кілька, рядків.
— Добре, — сказала вона, закриваючи книгу, — це тільки я й хотіла знати.
Вона встала, покинувши книгу на столі і тільки в глибині душі своєї залишивши думку, яка мала прорости там і визріти.
Рене, з свічкою в руці, шанобливо чекав від королеви, яка, здавалось, збиралася піти, нових наказів або нових запитань.
Катерина ступила кілька кроків, схиливши голову і мовчки приклавши палець до губів.
Потім, зупинившись раптом перед Рене і пильно дивлячись на нього своїми круглими й недвижними очима, схожими на очі хижої птиці, сказала:
— Признайся, ти готував їй приворотний напій?
— Кому? — спитав Рене, здригнувшись.
— Сов.
— Я, пані? — сказав Рене. — Ніколи!
— Ніколи?
— Присягаюсь моєю душею.
— А тут не обійшлося без магії, бо він закоханий в неї, як дурень, а він же не вславився постійністю.
— Хто він, пані?
— Він, той проклятий Генріх, який буде наслідником трьох синів наших, якого назвуть колись Генріхом IV, а він, проте, син Жанни д’Альбре.
І Катерина, вимовляючи останні слова, зітхнула так, що Рене здригнувся, бо згадав ті славнозвісні рукавички, які виготував для королеви Наварської з наказу Катерини.
— Він і досі ходить туди? — спитав Рене.
— І досі, — сказала Катерина.
— А я гадав, що король Наварський зовсім вернувся до своєї дружини.
— Комедія, Рене, комедія. Не знаю, з якою метою, усі об’єднались, щоб дурити мене. Навіть дочка моя Маргарита проти мене. Може й вона теж має надію на смерть своїх братів, може й вона має надію бути королевою Франції.
— Так, може, — сказав Рене, знову замислюючись і відгукуючись луною на страшний здогад Катерини.
— Зрештою, — сказала Катерина, — побачимо, — і пішла до дверей в глибині кімнати, вважаючи, мабуть, непотрібним іти потайними сходами, бо була певна, що крім неї нікого нема.
Рене йшов поперед неї, і через хвилину вони були в крамничці парфумера.
— Ти обіцяв мені нових косметиків для рук і для губ, Рене, — сказала королева, — йде зима, а ти знаєш, що шкіра у мене дуже чутлива до холоду.
— Я вже подбав про це, пані, і завтра принесу їх.
— Завтра ти не застанеш мене до дев’яти або десяти вечора. Удень я причащаюсь.
— Добре, пані, я буду в Луврі о дев’ятій годині.
— У пані де Сов гарні руки й губи, — сказала байдужим тоном Катерина. — Якої вона вживає мазі?
— Для рук?
— Так, спершу для рук.
— Геліотропової.
— А для губ?
— Для губ вона має вживати винайдений мною новий опіат, і я думав коробочку його занести завтра вашій величності, коли понесу їй.
Катерина на хвилину замислилась.
— Проте, вона гарна, —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Королева Марго, Олександр Дюма», після закриття браузера.
