Нонна Задніпряна - Доньки-матері, або як (не) завагітніти від зятя., Нонна Задніпряна

– Не забудь набрати, як впораєшся. Я тут ночувати не збираюся. Бувай!

Сергій виліз з машини й відкрив багажника. Він нахмурив брови, наче щось згадуючи, а потім поліз в один з ящиків зі своїми речами й витяг звідти зимовий черевик. У черевику, загорнутий у вовняну шкарпетку лежав болгарський пістолет “Арсенал” з обоймою. У обоймі лишалося тільки п’ять патронів. “Має вистачити” – щоправда, Сергій взагалі не збирався стріляти, хіба що в повітря. Критично глянувши на обойму, він запхав її у пістолет, зняв його із запобіжника та пересмикнув затвор.
“Ескалейд” висадив своїх пасажирів і покотив геть. Віктор Іванович озирнувся. На вулиці було безлюдно, біля будинку не було припарковано жодної “бехи”, лише пару “пижиків”, та старенький “форд”.
Але не встигли вони піднятися й на пару сходинок, як з-за прямокутної колони вискочив високий чоловік у чорній балаклаві та чорній “водолазці”. 

– Відійди старий, дамочка піде зі мною! – прогарчав він навмисно низьким голосом і наставив на них пістолет.

Але “старий” не зморгнувши оком вихопив з-за спини пістолет. Чорна холодна сталь блиснула у світлі ліхтаря, і в ту ж мить пролунав постріл. Віктор Іванович впав горилиць – смерть наступила миттєво. Зліва на грудях рзповзалася червона пляма.

Чоловік підскочив до Кіри й схопив її за руку:

– Негайно в машину!

Кіра спробувала вирватися, але чоловік вдарив її по голові ручкою пістолета і вона знепритомніла. Тоді він кинув її собі на плече, в два стрибки опинився біля “форда”, жбурнув Кіру на заднє сидіння, вскочив за кермо й дав газу. Машина з просвистом рвонула з місця й скрилася у темряві.

Костік навіть не думав чекати Сергійового дзвінка, і знявся з якоря, як тільки “ескалейд” поїхав. Він плюхнувся на сидіння “бехи” і з ніжністю погладив кермо: “Моя втіха” – промовив він і радісно засміявся. “Зараз заберу його речі, гроші – й прощавай злиденне життя. З такими шмотками і на такий тачці в мене буде будь-яка робота, яку я захочу!”. Костік припаркувався біля свого будинку й забіг у під’їзд. Відчувався легкий запах газу. “Знов якась стара шкапа забула плиту вимкнути” – подумав Костік, піднімаючись сходами. Він відчинив двері своєї квартири “Чорт забирай! То це виявляється у мене смердить!” Костік кинувся на кухню і клацнув вимикачем… На долю секунди спалахнула й перегоріла вольфрамова нитка нажарювання, і одночасно з цим пролунав потужний вибух, який виніс у хаті шибки й порозколював стіни. Проте побачити наслідки вибуху Костіку із зрозумілих причин не судилося…

Кірин будинок вирував як потривожений вулик. За кілька хвилин поліція вже оголосила план “перехоплення”. Сергій намагався пробиратися темними вулицями й провулками, але через деякий час йому все ж таки довелося вискочити на проспект. За півтори хвилини мов з-під землі з’явилися три поліцейські машини і впали “форду” на хвіст. Старенькому “форду” було важко видати більше ста двадцяти кілометрів, і невдовзі поліція приперла його – одна машина обійшла “форд” спереду, одна затисла збоку, а третя – ззаду.

Сергій зупинився. Побачивши, що поліцейські повискакували з машин, він відкрив вікно й заволав:
– Заберіться геть! У мене заручниця! Якщо ви не заберетеся я її пристрелю!

Промені поліцейських ліхтарів вихопили з темряви салону фігуру Сергія, що сидів за кермом в півоберти – однією рукою він тримався за кермо а другою втиснув у груди блідій Кірі, що сиділа на задньому сидінні, пістолет. Вона прийшла до тями, по обличчю в неї тікла з розбитої голови кров, але очі її пильно і з надією дивилися на патруль.

Слово “заручниця” змусило поліціянтів зупинитися в нерішучості. Визволення заручників було дуже непростою справою, якою мав би займатися спеціально навчений підрозділ.

– Швидко забирайтеся! – волав Сергій, побачивши, що поліціянти дали слабину – Якщо ви не заберетеся зараз же, я пристрелю і її і себе!

Хтось нарешті скомандував “По машинах!” і поліціянти неохоче підкорилися команді. І тільки молодий капрал Катя Петренко, що сховалася за машиною, яка приперла “форд” збоку, ніби не чула команду. Вона дивилася крізь відчинене заднє стекло своєї автівки в обличчя Кіри. Їх очі зустрілися, і капрал Катя Петренко раптом відчула весь страх, все горе запертої у проклятому “форді” жінки. Кіра повільно заплющила і розплющила очі. Капрал Катя Петренко зрозуміла – це знак. Вона випрмилася на весь зріст, викинувши вперед руки, що стискали нагріту людським теплом сталь. 

Кіра бачила, як над дахом поліцейської машини блиснула сталь пістолета, а потім з’явилася голова дівчини. В цей момент Кіра рвонулася, й вислизнула з-під припершого її пістолета. Розлючений Сергій миттєво обернувся до неї.

Капрал Катя Петренко побачила, як переслідуваний повернув голову в профіль – гарнішої мішені годі було й сподіватися.

Пролунав постріл. Кіра побачила, немов у сповільненому кині, як голова Сергія раптом тріснула, що той стиглий кавун. Кіра знепритомніла.

А капрал Катя Петренко кинула на землю свою табельну зброю, опустилася на коліна, закрила руками обличчя й заплакала. Плакала вона довго й голосно, а потім її знудило. Капрал Катя Петренко сьогодні вбила людину. Вперше у своєму житті.