Вільям Шекспір - Збірка творів

Ці

Розкішні очі! Як же зміг митець

Обидва ока змалювать відразу?

Гадаю я, одне намалювавши,

Осліпнути б він мусив, не скінчивши

Цього портрета! Почуваю я —

Моїх замало слів, аби достойно

Звеличити цю тінь; проте й вона

Поволі шкутильгає, щоб догнати

Оригінал чудовий! Ось сувій!

Які він радості мені віщує?

Ти на оздоби не зважав —

Чудово й вірно ти обрав!

Ти щастя взяв — лишайся з ним

І не женися за новим.

Якщо блаженством будеш звать

Те, що зумів ти легко взять, —

До панни сміливо рушай

І поцілунку вимагай!

Солодкий цей наказ. Тому негайно

Мені дозвольте виконать його!

(Цілує Порцію)

Як два бійці, що кинулись у бій,

Враз оплесків почують грім гучний, —

Хвалу юрби, що оточила їх, —

Але не розберуть, для кого з них

Той захват і хвала ота гримить,

Отак і я — не знаю, що робить!

Чи правда це, ніяк не можу взнати

Без вашого потвердження й печаті.

ПОРЦІЯ

Ви бачите, синьйоре, я така,

Як перед вами ось. Сама для себе

Бажання бути кращою не мала.

Але для вас хотілося б мені

Ще двадцять раз потроїть власну вартість,

Вродливішою бути в сто разів

І в тисячу — примножити багатство,

Щоб всі мої чесноти, друзі, статки

Не знали меж. І все лиш для того,

Аби звеличитись у вашій думці,

Ба те, чого я варта, все — ніщо.

Адже ж я проста дівчина, без знань.

Без досвіду — і тільки тим щаслива,

Що вчитися ще досі не стара;

А ще щасливіша, що я кмітлива

І здатна до науки; а найбільше

Щаслива я того, що свій покірний

Дівочий розум нині вам ввіряю,

Королю мій, володарю і муже!

І я, і все моє віднині — ваше!

Адже донині я тут панувала

В розкішнім замку й челяді своїй

Була за господиню, а собі —

За справжню королеву. А віднині

Мій замок, служники і я сама —

Все ваше, пане мій! Із перснем цим

Я все вам віддаю! Та стережіться

Його згубити чи комусь віддати.

Страшним мені це буде передвістям,

Що розлюбить ви можете мене!

Вчинивши так, дасте мені ви привід

По тому нарікать на вас.

БАССАНІО

Синьйоро!

Ви слів позбавили мене, і тільки

Моя бентежна кров струмує в жилах, —

Відповідає вам! Усе ж єство

Перейняте страшенним хвилюванням,

Подібним до захоплення юрби,

Коли, почувши лагіднеє слово

Улюбленця володаря, вона

Таким свій захват виявляє шумом,

Де звуки всі зливаються докупи

І тільки гомін радісний, безладний,

З словами й без виразних слів летить

У далечінь! Коли я хоч на мить

З цим перснем розлучуся, о, тоді,

Тоді мене покине і життя!

Тоді кажіть ви сміливо: помер

Бассаніо!

НЕРІССА

Синьйоре і синьйоро!

Тепер і нам, що свідками були

Жаданого кінця, гукнути можна:

Дай, Боже, щастя! Щастя, Боже, дай

Синьйорові й синьйорі!

ГРАЦІАНО

Друже мій

Бассаніо, і ви, синьйоро мила,

Бажаю вам такого раювання,

Якого ви бажаєте собі

Самі! Я сподіваюсь, що й мені

Бажаєте ви щастя, й через те

Схиляюсь перед вами і прошу

Ласкаво вас у той же самий день,

Як будете союз ваш святкувати,

Дозвольте одружитися й мені!

БАССАНІО

Всім серцем згоду я даю, якщо

Собі дружину знайдеш.

ГРАЦІАНО

Щира дяка!

Знайшли її мені, синьйоре, — ви;

Швидкі у мене очі, як і в вас:

Ви господиню бачили, а я —

Помітив камеристку. Ви кохали —

І я теж закохався. Я, як ви,

Синьйоре, завше проти зволікань!

Надію мали ви на скриньки ці,

А в них також лежала і моя

Зла доля! Аж знемігся, так хотів

Її причарувати, — аж упрів!

Так присягав, що в горлі пересохло!

Нарешті ця красуня обіцяла

(Якщо тривкі ті обіцянки), що

Любов свою вона віддасть мені,

Коли і вам здобути синьйорину

Сьогодні пощастить.

ПОРЦІЯ

Чи правда ж то,

Неріссо?

НЕРІССА

Так, синьйоро, якщо ви

Дасте нам свою згоду.

БАССАНІО

Граціано,

Хіба це все не жарт?

ГРАЦІАНО

Ба ні, синьйоре!

Не жарт це, слово честі.

БАССАНІО

Коли так,

То шлюбом вашим зробите ви честь

І святу нашому!

ГРАЦІАНО

Ми поб’ємося з ним об заклад на тисячу дукатів, у кого з нас раніше народиться хлоп’я.

НЕРІССА

Гаразд, якщо ви.

ГРАЦІАНО

Цього не бійтеся. ганьбою я себе не вкрию.

А хто це йде сюди? Лоренцо? З ним

Його язичниця? Як? З ними ще

Салеріо, мій давній друг венецький.

Входять Лоренцо, Джессіка і Салеріо.

БАССАНІО

Лоренцо і Салеріо, вітаю!

Який я радий вас обох прийняти,

Якщо нове становище моє

Дає це право. Порціє кохана,

Чи ви дозволите мені гостями

Назвать шановних друзів дорогих

І земляків моїх?

ПОРЦІЯ

Вітаю всіх

І я, синьйор, як наших дорогих

Гостей!

ЛОРЕНЦО

Спасибі вам велике, все ж

На думці, власне, зовсім я не мав

Вас тут відвідати, синьйоре; та

Салеріо зустрів я по дорозі —

Він так мене поїхати просив

З ним разом, що відмовити йому

Не міг я.

САЛЕРІО

Справді так, синьйоре мій,

І я для того мав причину. Прошу,

Синьйор Антоніо шле вам привіт.

Листа цього я маю передати.

(Дає Бассаніо листа)

БАССАНІО

Раніш, ніж я цього листа відкрию,

Скажіть мені, як почува себе

Мій добрий друг?

САЛЕРІО

Не хворий він, якщо

Хворобою не будем називать

Душевних мук, і не здоровий він,

Як муки всі хворобою вважать

Повинні. Лист вам цей усе пояснить.

Бассаніо читає листа.

ГРАЦІАНО

Неріссо, приголуб і привітай

Як слід цю нашу гостю-чужоземку!

Салеріо, мій друже, дайте руку!

Що діється в Венеції у нас?

Як поживає добрий наш Антоньйо,

Купець наш королівський? Знаю я,

Що порадіє з нашого він щастя.

Ми, як Язони, золотеє руно

Тут здобули!

САЛЕРІО

О, краще б здобули ви

Те руно, що його згубив Антоньйо!

Зловісна звістка є в тому листі —

Вона змела всю барву на щоках

Бассаніо! Загинув друг найкращий!

Ніщо на світі інше так не може

Вразити дух твердий мужчини! Що?

Він блідне більше й більше? Покажіть,

Бассаніо, я ваша половина,

Й мені того належить половина,

Що лист таїть.

БАССАНІО

О Порціє моя,

Такі слова жахливі ще ніколи

Паперу чистого не плямували!

Синьйоро дорога, коли вам вперше

Освідчився в коханні, я сказав,

Що все моє добро — лиш кров моя:

Я дворянин. І я вам не збрехав.

Проте, моя кохана, хоч занизько,

Себе я цінував, але і тут

Я був хвальком негідним,