Бетсі Прусс - Академія дружин драконів, Бетсі Прусс

—Що значить, не продаємось? —вперед вийшов ще один чоловік, з легкою щетиною та яскравими жовтими очима. —Скільки можна терпіти ці злидні? Я дітей своїх прогодувати не можу, а ти кажеш, що не продаємось?

—Закрий рота, Чіхване.

Вперед знову вийшов один з воїнів Вінгредії, повільно витягуючи з піхви свій меч.

—Що ви робите? —крикнув Джельвій, але занадто пізно. Молодий парубок одним махом зніс голову свого генерала, навіть не морщачить. Воїни Анкровії тут же оголили свої мечі, стаючи на захист спадкоємця. Але він продовжував спокійнісінько сидіти на троні, посміхаючись.

—Я згоден допомогти вам. Будете жити в Анкровії, отримуватимете чудову зарплатню, вас ніхто не принижуватиме.

—Але Ваша Високість! —вирячивши очі, почав Джельвій.

—Ти хочеш лежати поруч з цим нікчемою? —втомлено поцікавився принц, кидаючи швидкий погляд на радника.

—Ми хочемо почути ваші умови! І... чим нам доведеться заплатити? —трохи невпевнено поцікавився Чіхван, стираючи з лоба краплини крові свого колишнього генерала.

—Ви всі повернетесь до Вінгредії, скажете своєму королю, що я готовий віддати Сині гори...

—Густав! —рикнув Луїс, хмурячись, але відразу ж осікся, зустрівшись з впевненим поглядом племінника.

—Ми згодні на його умови, але просимо почекати ще два тижні. За цей час ви зберете речі, підготуєте свої сім’ї та втечете з Вінгредії. Рівно о півночі, через чотирнадцять днів на вас чекатимуть біля кордонів. Зараз вам усім виплатять по тисячі золотих. А потім... будете заробляти на свій хліб чесною працею в Анкровії.

—З чого ви взяли, що усі захочуть втекти? —знову поцікавився чоловік, досі вагаючись.

—Ну, підійміть руки усі, хто не хоче покидати свого бездушного та скупого короля.

Як і очікувалось, жоден з воїнів не осмілився відмовитись. Густав добре знав, як живуть люди в сусідній державі. Як вони бідують, віддаючи останні крихти Уільяму.

—Отже, вирішено! Цієї ночі залишитесь у нас. Джельвій, накажи нагодувати їх та підготувати казарми. Луїс, вирахуй з казни кожному з воїнів по тисячі золотих.

Залишаючись задоволеним, мовив Густав. Все минуло набагато легше, ніж він очікував.

—Дякуємо, Ваша Високість! —ледь не в унісон мовили вінгреди, схиляючись перед тим, як спадкоємець покинув тронну залу.

—Все минуло дуже добре! —задоволений Джельвій сяяв, мов нова копієчка, не перестаючи увесь час посміхатись. —З вас вийде чудовий правитель. Що накажете робити далі?

—Не зводити з них очей. За це відповідатимеш ти.

Не чекаючи на Луїса, Густав прудко підійнявся до однієї з терас, починаючи голосно свистіти.

—Куди ви, Ваша Високість? —поцікавився радник, не відстаючи ні на крок.

Прудко скочивши на спину своєму грифону, він лише відсалютував Джельвію знущальну посмішку, перш ніж спрямувати грифона в бік академії.

Нарешті. Густав чекав цього не більше години, а таке відчуття, що ціла вічність минула.

—Ти просто хочеш перевірити, що там робить Люцій. От і все. —запевняв себе принц, прекрасно розуміючи, що це не так.

Його хвилювала лише землянка, якій він пообіцяв цілковиту безпеку. Пообіцяв, просячи щось в замін. А тепер що?

Біля дверей академії вихром крутились наставниці, що прали бинти від крові.

—Ох, якби батько це побачив, він би мене вбив. —з легкою посмішкою мовив Густав, згадуючи слова короля: “Як ти міг допустити таких втрат? Стільки воїнів постраждало! Ти чим думав???”

—Ваша Високість. —грифон ще навіть не торкнувся кігтями землі, а на зустріч вже вибігла заплакана Хелен. —Пробачте мене! —жінка впала на коліна, схиляючи голову та виючи, мов вовк у повний місяць. —Я заслуговую смееррттіі.

Скочивши з грифона, Густав швидко підійшов до жінки та спробував її підійняти, але марно.

—Що сталось, ти поясниш мені?

—Це я винна! Я недогледіла!!!

—Та поясни ти мені усе, жінко! —голосно крикнув принц, через що одна з наставниць випадково опустила кошик з бинтами.

—Орисіяяя.

—Що Орисія? —його серце стиснулось, очікуючи відповіді, і він вже хотів зірватись з місця, але Хелен тихо продовжила.

—Ми не знаємо, що там сталось. —підіймаючи голову, вона почала стирати з обличчя сльози. — Я покинула її. Стара дурна покинула! А тепер... тепер вона покинула наасс.

—Що? —перепитав Густав, схиляючись до неї та ставлячи руки на плечі. —Що вона??? Хелен! Відповідай!

Густав почав трусити жінку так, що здавалось, ніби її голова зараз відлетить.

—Густав! —виходячи з академії, гукнув Люцій, на рубашці якого були плями крові.

—О Великий Дракон! Хоч ти поясни мені, що тут відбувається.

Покинувши бідолашну жінку, він спритно підбіг до друга.

—Я тобі казав, що не можна закривати очі на усе це?! —докірливо запитав Лютик, опускаючи голову. —Орисія звернула шию. На сходах.