Єва Басіста - Дві сторони, Єва Басіста

Глава 37

Близько дев'ятої вечора Роман приїхав до Житомира. У черговий раз хлопець переконався, що це місто вузьких вулиць.

- Ненавиджу тут їздити вантажівкою, - сказав водій, коли вони розверталися в центрі міста на колі.

- Ага, - махнув головою русявий.

- Я люблю маленькі автівки. Вони дуже зручні. Можна в будь-яку дзюрку запхатися, а цією махіною тільки на трасі їздити.

- Угу.

- Що з тобою? Ти якийсь мовчазний.

- Та спати хочу, - збрехав Кученюк, який в цей момент думав про Віру. Йому хотілося якнайшвидше побачити ту дівчину.

- Так ми вже вдома. Зараз ляжеш.

Із вуст Романа не пролунала відповідь, а невдовзі хлопець йшов до свого будинку. Він не знав чи варто повертатися, адже йому з порогу квартири доведеться сказати Лілії, що йому треба йти.

Хлопець похнюпився. Він розумів, що так не гарно, а точніше - дуже підло. Нема нічого гіршого, а ніж коли вагітна дружина сидить вдома, а її чоловік розважається з повією, яку випадково покохав.

- Це якась кара, - подумав він, коли зайшов до старого ліфта, який став повзти догори на товстих металевих мотузках.

Коли він зупинився, то хлопець пішов до квартири та зловив подив. Рідні стіни зустріли його холодом. Лілії не було вдома. Це розхвилювало його та кинуло в зимний піт.

Із його рук додолу впала сумка, руки потягнулися до телефону, а у голову полізли лихі думки. Останні стосувалися різних тем. Він боявся, що з його дружиною щось сталося.

Хлопець набрав номер Лілії. Він чув гудки, а цієї миті руда зайшла до гримерки, щоб перевести дух. Танці сильно вимотували карооку.

- Чорт! - скривилася вона, дивлячись на екран телефона. Однак вибору в неї не було - їй варто було брати слухавку, щоб Роман не став нічого підозрювати.

- Слухаю, - сказала радісно Лілія.

- Ти де? - одразу запитав Кученюк, який відчув полегшення, коли почув голос дівчини.

- А ти? - задала вона зустрічне запитання.

- Я вдома. Мені вдалося приїхати раніше.

Дівчина зблідла. Їй перехопило подих, але вона продовжила говорити:

- Вдома? Це добре, але я гадала, що ти будеш через декілька днів, тому сьогодні поїхала до мами погостювати.

- Це добре, - повірив їй русявий. - Навіть дуже добре, бо я став собі таке страшне думати.

- Невже?

- Так.

- Не переймайся. Все добре. Я завтра буду вдома.

- Можливо тебе зустріти? - запитав він.

- Ні, - різко відказала Лілія.

- Але у тебе може бути важка сумка...

- Ні, я нічого майже з собою не брала. Тому не варто перейматися.

- Добре, - сказав Роман та продовжив. - Я буду лягати спати.

- Я також, - збрехала Лілія, яка не могла собі навіть близько уявити, що її чоловік також накладає їй на вуха солодку неправду. Вона навіть бачила перед очима, як він лягає у їхнє ліжко та одразу засинає, але все виявилося не так.

Роман поклав трубку та пішов геть із квартири. Він подався до дівчини, яку кохав та втрачав від неї голову. Він фактично біг, а коли нарешті опинився біля дверей, що вели до її оселі, то його ледь не задушила пристрасть. Тільки повія з'явилася перед синіми очима Кученюка, то він кинувся її цілувати та обіймати. Хлопець навіть забувся сказати щось на знак привітання, а просто наскочив на неї та притиснув до стіни.

Синьоокий дуже за нею скучив і саме тому не соромився показувати свої емоції. Віра розуміла його, бо відчувала те саме. Однак всередині їй було страшно. Вона боялася, що проклята, адже доля її минулих майбутніх наречених не радувала.

Вони кохалися. Вони забули про все на світі, а коли настала середина ночі, то тихо лежали на ліжку. Кученюк відчував щастя, але думка про Лілію, що випадково пронеслася його мозком, змусила відчути біль.

- Ти для мене все, - сказав хлопець до Віри, яка зі свого боку також думала про його дружину. - Проте я не можу покинути Лілію. Вона носить мою дитину.

Дівчина схмурніла, адже на сто відсотків була переконана, що вагітність, то брехня, адже Дмитро не буде розважатися з такою дівчиною. Вона дуже добре знала Жовтенького, який у цей час у черговий раз веселився із дружиною Романа в гримерці. Він таким способом урізноманітнював собі життя.

- І чого ти така скривлена? - запитав він у Лілії. - Тільки не розповідай, що тобі не сподобалося. Я знаю, що ти у захваті від кохання зі мною.

Руда не відповіла. Вона далі мавпувала та палила цигарку, яка зовсім не приносила задоволення, а тільки наповнювала легені жахливим запахом.

- Я все розумію, - нарешті промовила Віра.

- Але це не означає, що між нами все закінчено. Ми будемо зустрічатися таємно, а коли Лілія народить, та дитина трішки підросте, то...

- Романе, ти хоч віриш у те, що кажеш?

- Так, - впевнено сказав він. - Ти кинеш проституцію... Звісно треба буде почекати трішки, проте це цього коштує.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍