Маргарита Михайлівна Хемлін - Дізнавач, Маргарита Михайлівна Хемлін

Володимир їдуть до мене на помешкання, щоб возз’єднатися зі своїм молодшим рідним братом Йосипом. У них буде в Чернігові упорядковане житло і всі умови для подальшого навчання і дорослішання. Моя дружина Люба на них чекає і вже любить, як своїх рідних дітей. У кого є питання? Григорію? — Гришко мовчав і скрипів зубами. — Володимире? — Вовка шморгав носом, але ні шмарок, ні сліз я не помітив. — Мироне Шаєвичу? — Файда хотів щось сказати, але не сказав. — Сімо? — Сіма тримала голову вниз очима, знизала плечима, але ясно прошепотіла згоду. — Самуїле?

Сунька підвівся, відсунув табурет, поправив ремінець на штанях і каже:

— Я за те, щоб усім стало добре. А це треба зважити. Я йду в радянську армію. Мої батьки залишаються самі. Їм хотілося б узяти до себе Гришу і Вову. До того ж комсомольська остерська організація повністю в курсі та розробила ряд заходів. Наприклад…

Я підійшов до Суньки, поклав руку на його плече, тепло сказав:

— Суню, ти комсомолець, а я комуніст. Твоя ініціатива гарна. І людей ти підняв на добру справу. Але ти неправий. Ти зараз думаєш про благо своїх батьків, яким хотілося б мати у спорожнілій після тебе хаті і дитячий сміх, ігри і таке інше. Але Остер — це Остер. А Чернігів — Чернігів. До того ж у мене права по совісті. Євсей Гутін — мій друг. І як я йому в очі подивлюсь, хоч би де він був, якщо я його дітей залишу без свого впливу?

Сунька почервонів до невпізнання.

— Ну, Самуїле, відповідай. — Я розумів, тут треба поставити крапку.

Сунька виразно мовив:

— Якщо в очі, я згоден. А так ні.

І вийшов надвір.

Гришко з Вовкою дивилися на мене. Мирон і Сіма теж.

Я сказав:

— У нас тут не суд. У нас збори. Тому голосуємо. Суня проти. Хто проти?

Проти не було. Того, хто утримався, теж. Гриша і Вовка теж проголосували «за».

Я оголосив збори вичерпаними і відправив хлопців надвір з умовою, щоб гуляли близько. Скоро їдемо.

Мирон приніс із собою капшук. Зав’язаний він був абияк. Віддав мені без слів.

Я без слів прийняв.

Сіма сиділа тихо, трошки гойдалася. А зрештою добре.

Я запитав, чи не зголошувався Зусель. Може, хто в Острі бачив або чув. Мирон запевнив, що Табачника не бачили. Остер гуде з приводу його зникнення, але в той самий час і подиву мало. Висловлюють думку, що Зусель міг податися у Чернігів, як раніше.

Я запитав у Мирона, навіщо він придумав, що забив льох.

Мирон не відповів твердо.

Я попросив Сіму допомогти зібратися. Із господарчих речей брати нічого не казав, а тільки носильне дитяче. Такого набралося один клунок.

За хатою обіцяли наглядати і не допустити повного розвалу. Якщо з’явиться Зусель — надіслати телеграму.

До шляху я попросив провести нас із хлопцями Суньку.

Він з радістю погодився, тим більше що Гришко та Вовка гаряче підтримали прохання.

Гришко з Вовкою йшли попереду. Настрій у них спостерігався бойовий. Я дав їм відчути себе дорослими і відповідальними. І вони відчули.

Сунька робив вигляд, що відбувається звичайне — діти їдуть додому, базікав про майбутню службу, що прагне виїхати з Остра, а після армії працювати найімовірніше в Києві на великому будівництві.

Я запитав:

— Сунько, а що за історія у Гришка з грошима? Він не краде? З дітьми буває. Вони не зі зла, ціну грошам не знають, ставляться як до папірців для обміну на цукерки, наприклад. Довид мені заїкався, але не розповів.

Сунька зупинився, скинув з плеча клунок.

Я тримав лінію:

— Ну? Сваритися не буду. Справа давня. У будь-якому разі. Але мені на майбутнє треба знати. Для виховання. Ти розумієш.

Сунька розповів, що одного разу до нього прибіг Гришко, як до старшого товариша, порадитися. Поводився серйозно, по-дорослому: вони з Вовкою вирішили піти від Довида і Малки із Зуселем, щоб жити по-своєму. Ті їх примушували зубрити всілякі талмуди і до того ж забороняли брати від товаришів на вулиці їжу, тому що вона могла бути на салі і некошерна.

Настрої протесту зріли у Гришка давно під впливом оповідань Суньки про піонерів і комсомол. І ось Гришко з Вовкою вирішили втекти. Збиралися в Чернігів до Михайла Івановича, де Йоська.

Оскільки ця розмова була до знайомства Суньки зі мною, він поставився з підозрою на брехні. Але щоб не налаштовувати Гришка відразу проти, зробив зауваження, що без грошей нічого зриватися, без грошей вони будуть безпритульні і їх загребуть у дитбудинок, не доїжджаючи Чернігова. Чи повернуть Довиду.

Гришко пішов засмучений. Через деякий час він заявив, що гроші у них з Вовкою є. І показав паперові грошові знаки в кількості вісімдесяти карбованців.

Сунька суворо запитав, чи не вкрав Гришко таку суму.

Гришко сказав, що не вкрав, а взяв у Зуселя. І що віддасть. Коли вони з Вовкою влаштуються у Михайла Івановича в Чернігові. Тому що гроші вони не мали наміру витрачати на дурниці у дорозі, а будуть показувати, якщо їх затримають.

Сунька наказав негайно гроші Зуселю повернути у будь-якій формі. Хоч підсунути назад, якщо взяв без дозволу. Сам він не сумнівався, що Гришко гроші поцупив.

Щоб заспокоїти хлопця, Сунька сказав, що проведе бесіду з Довидом щодо виховання. І запевнив, що доб’ється скасування непотрібних занять.

Назавтра прибіг Гришко і сказав, що Зусель кудись подався, гроші йому Гришко підсунути не встиг. Але коли Зусель повернеться — обов’язково непомітно віддасть.

Але тоді Зусель саме вперше зник і повернувся з Чернігова німий і остаточно дурнуватий. Малка голосила Остром, що зникли великі гроші.

Гришко в такій обстановці розгубився. За порадою Суньки він передав їх на тимчасове зберігання Суньці ж.

Я запитав:

— Де вони тепер?

Сунька сказав, що вони у нього в кишені.

Дістав