Артур Конан Дойль - Спогади про Шерлока Холмса, Артур Конан Дойль

в такому стані. Бідолашні Енні й мати були у відчаї. Доктор Фер’є розповів їм про те, що сказав йому детектив на вокзалі, і лише хлюпнув олії у вогонь. Усім було зрозуміло, що я захворів надовго, тож Джозефа випровадили з цієї веселої кімнати й перетворили її на лікарняну палату. Тут я й пролежав, містере Холмсе, більше ніж дев’ять тижнів у маячні й гарячці. Якби не міс Гаррісон і не турботи лікаря, я й досі не міг би розмовляти з вами. Енні була біля мене вдень, а вночі чергувала доглядальниця, бо під час нервового нападу я міг скоїти все що завгодно. Поволі здоровий глузд повертався до мене, однак пам’ять прояснилася лише три дні тому. Часом мені хочеться, щоб її зовсім відібрало. Насамперед я послав телеграму містерові Форбсу, який узявся до цієї справи. Він приїхав і запевнив мене, що робить усе можливе, але на слід злочинця ще й досі не натрапив. Швейцара з дружиною обшукали якнайретельніше, проте марно. Тоді поліція почала підозрювати молодого Ґоро, що того вечора, як ви пам’ятаєте, залишився на роботі, коли всі вже пішли. Підозру могли викликати його запізнення й французьке прізвище, але я почав тоді працювати лише після того, як він пішов, а рідня його - нащадки гугенотів - за своїми вподобаннями й звичками такі самі англійці, як і ми з вами. Ні в чому звинуватити його не змогли, і справа зупинилася. Тому я й звернувся до вас, містере Холмсе, бо ви - остання моя надія. Якщо ви не врятуєте мене, на моїй честі й моєму становищі буде поставлено хрест.

Утомлений довгою розповіддю, хворий упав на подушки, а няня-наречена тим часом налила йому в склянку заспокійливих ліків. Холмс мовчки сидів, закинувши голову й заплющивши очі; сторонній людині ця мовчанка здалася б ознакою байдужості, проте я знав, що вона свідчить про напружену роботу його думки.

- Ваша розповідь була така вичерпна,- мовив він нарешті,- що в мене справді залишилося мало запитань. Хіба що одне, найважливіше. Чи розповідали ви кому-небудь, що дістали особливе доручення?

- Нікому.

- Наприклад, міс Гаррісон?

- Ні. Я не був у Вокінґу після того, як одержав це завдання.

- І ні з ким зі своїх тоді не бачилися?

- Ні з ким.

- Комусь із них відомо, де в міністерстві ваша кімната?

- О, так, там у мене бували всі.

- Звичайно, це зайве питання, якщо ви нікому не розповідали про договір.

- Нікому й нічого.

- А що ви знаєте про швейцара?

- Хіба те, що він старий вояк.

- Якого полку?

- Я чув, нібито Ґолдстримського гвардійського.

- Дякую. Я не маю сумніву, що почую про подробиці від Форбса. їхні слідчі чудово вміють збирати факти, але не завжди вміють їх пояснювати. Яка гарна троянда!

Він пройшов повз канапу до відчиненого вікна й підняв нахилене стебло трояндового куща, милуючись найтоншими відтінками рожевого та зеленого. Ця риса його вдачі була для мене нова, бо я ніколи ще не бачив, щоб він хоч трохи цікавився природою.

- Ніде так не потрібна логіка, як у релігії,- сказав він, притулившися до віконниці.- Логік може піднести її до рівня точної науки. Мені здається, що своєю вірою в Боже провидіння ми зобов’язані квітам. Усе інше - наші сили, наші бажання, наші харчі - потрібні нам насамперед для існування. Але троянда - над усе. Її пахощі й барви прикрашають життя, а не зумовлюють його. Лише Боже провидіння може породжувати красу, отож я й кажу, що доки є квіти, ми матимемо надію.

Персі Фелпс із нареченою здивовано слухали цю Холмсову промову, і на їхніх обличчях відбилося розчарування. Він замріявся, тримаючи в пальцях троянду. Це тривало кілька хвилин, поки голос молодої леді не перервав його мрій.

- Чи бачите ви, як можна розгадати цю загадку, містере Холмсе? - трохи сердито спитала вона.

- Так, це справді загадка! - відповів він, повертаючись до земного життя.- Нерозумно було б заперечувати, що справа ця дуже важка й заплутана, але я обіцяю вам узятися до неї як слід і повідомляти про кожну нову подробицю.

- Чи маєте ви вже якусь думку?

- У мене їх уже сім, але я мушу, звичайно, все перевірити, перш ніж оголошу їх.

- Ви когось підозрюєте?

- Я підозрюю себе.

- У чому?

- У тому, що роблю надто поспішні висновки.

- Тоді їдьте до Лондона й перевірте свої висновки.

- Ваша порада просто чудова, міс Гаррісон,- мовив, підводячись, Холмс.- Гадаю, Ватсоне, що так буде найліпше. Не дозволяйте собі втішатися марними надіями, містере Фелпсе. Це дуже заплутана справа.

- Я буду наче в лихоманці, доки знову не побачу вас! - зітхнув дипломат.

- Гаразд, я приїду завтра тим самим потягом, хоча більш ніж імовірно, що не скажу вам нічого нового.

- Хай Бог благословить вас за вашу обіцянку приїхати! - вигукнув наш клієнт.- Я знаю, що ви це зробите, й це додає мені снаги. До речі, я одержав лист від лорда Голдгерста.

- Справді? І що він пише?

- Він висловлюється холодно, але не різко. Я гадаю, що він жаліє мене лише через мою хворобу. Він наголошує, що ця справа надзвичайно важлива, але це не позначиться на моїй кар’єрі... він, звичайно, має на увазі звільнення,- поки я не одужаю й не матиму змоги виправити це прикре становище

- Що ж, з його боку це досить розумно і ввічливо,- зауважив Холмс.- Ходімо, Ватсоне, нам вистачить у місті роботи на цілий день.

Містер Джозеф Гаррісон одвіз нас на станцію, і невдовзі ми вже сиділи в портсмутському потязі. Холмс глибоко замислився й не промовив ані слова, поки ми не проминули Клепхемський роз’їзд.

- Як цікаво під’їжджати до Лондона з високого місця й дивитися на будинки згори!

Я подумав, що мій друг жартує, бо тутешній краєвид був зовсім не привабливий, але він одразу ж пояснив:

- Погляньте-но на ці великі, самотні будинки, що височіють над черепичними дахами, немов цегляні острови над олив’яно- сірим морем.

- Це казенні школи?

- Маяки, друже мій! Бакени майбутнього! Коробочки