Олесь Ульяненко - Ангели помсти

Цигани засміялися. Барон підняв руку – і всі замовкли. Аби ви бачили мого батька, то він узагалі подібний до шимпанзе, а я хіба мавпа, вів далі своєї Боб. Цигани сміялися, доки барон не махнув рукою, і пара здоровенних хлопців ухопила його попід руки і запхнула до величезного холодильника.

Людські відкриття завжди робляться через задній прохід. Цигани якраз гуляли весілля чи ще якесь таємниче свято. Проте забули про великий морозильник для свинячих туш, куди запхнули Боба. Кінець теж банальний, як і відкриття. Тьотя Зоя, в народі Зоя Іванівна, сплеснула руками і побігла до барона. Той мацав відразу кілька дівок, очі його і душа мандрували іншим світом. Барон лише посопував ніздрями. Зоя Іванівна заголосила, барон прийшов на якусь мить до тями й огрів її батогом по спині. На цьому все закінчилося. Боб лишився в морозильній камері під охороною двох велетенських циган. Їх так і застали вранці – поснулих за роботою. Вони простодушно лупали очима і тільки пищали під чобітьми розлюченого барона. Їм ще не вистачало проблем з міліцією, вони ідіоти, додуматися масла в голові не вистачило? Але цигани вперто нічого не хотіли розуміти і товклися під дверима холодильника. Нарешті самому барону дійшло дати наказ, бо інакше ці йолопи не зрушать з місця. Двері довелося віддирати ломом, і кілька чоловік ледь відсунули їх. Боб сидів у самому центрі морозильника. З нього валив пар, наче з солдатської сушильні. Крига на три метри навколо нього розтанула. Вода капала з розталих туш, наче хтось по них пройшовся вогнеметом. Цигани забобонно заверещали і стрімголов кинулися до виходу. А Боб сказав:

– Жарко.

З того моменту, як циганський копняк випхав його на вулицю, Боб став самотнім. Для молодості немає нічого гіршого. Бажаний світ лягає у руки комусь іншому, а не тобі. Боб зовсім нічого не знав про марнославство, окрім того, що первісна людина була для нього досконалим взірцем. Напевне, Боб уявляв себе на дереві з велетенською обгризеною палицею, а червоносрака макака вибирала у нього на спині вошей. Принаймні йому так веселіше було жити, коли він, три дні потинявшись містом, сів на лавку і став думати, що повертатися додому було б нерозумно. Наївно розпитуючи, де тут можна знайти циган чи тих, хто грає в карти, він, нарешті, дістався Шулявської, безпечного місця. Так йому сказав маленький нюхач клею, з жовтими від фарби ніздрями і ворушкими допитливими очима. Навчений гірким досвідом, Боб волів лишатися самотнім. Учитися на помилках – це було за Бобом. Але хіба знаєш, на яку карту ставити? Боб діставався до Шулявки пішки, а тому в нього було досить часу подумати. Малий дріботів поруч. Вони йшли урочисто металевою рікою проспекту Перемоги, з міражами тихого щастя над дашками автомобілів, з розкішними жінками в авто. Малий навперебій роз’ясняв, чия це машина, хто зараз у ній, яка з номерами Верховної Ради. Ймовірно, він таки побачив обличчя Таньки, що пливло у синім мареві проспекту, в кабріолеті, в чорних окулярах від Версаче, з високо і гордо піднятим підборіддям, і це нагадувало йому сумну музику, бо він пізніше повністю признав її тіло, щойно наткнувся на нього. Так вони дісталися пішки Шулявської. Навчений досвідом, Боб далеко не заходив, виграв кілька папірців – тільки його й бачили, хоча двоє носорогів гналися аж до політеху. Двісті гривень теж гроші. І знову пішла смуга самотності. Малий, отримавши свій пай, зник. Вони зустрінуться знову, але не за щасливих для одного обставин.

Ночував він на Льва Толстого, там, де будинки утворювали глибокий колодязь двору. На горищі, запилюженому, з прогнутими сволоками, заваленому мотлохом, переважно книжковим, він звив собі кубло. Довгими ночами перечитував книгу «Походження людини» і намагався розібратися у ситуації. Дар, який він несподівано відкрив, часто не слухався його, тому сам Боб був некерованим і безбашенним. Але тому, що дар був основним джерелом його прибутків, ситуація змушувала Боба ставитися до цього не так безпечно. Це у прямому сенсі було його життям. А про таке варто задуматися. Велике місто паралізує фальшивою удачею; за усім цим ідуть одноманітні сірі дні, підсвічені, як неоном реклам, великими брехливими обіцянками. Нічого більше. Це Боб зрозумів відразу. Чистісінький випадок звів Боба зі старим відставним клоуном Руді Фальцбіндером. Старий, з червоним, геть голомозим міцним черепом, масивним носом, крутим розворотом плечей, нагадував більше відставного боксера середньої ваги. Старий Руді був, що називається, сіллю землі цього міста. Він говорив повільно, вимовляючи кожне слово так, наче мова ця була одним із добрих його знайомих, але не надто близьких. У розмовах Руді нікого не переконував. Саме тому його слова завжди переконували. Руді любив кубинський ром і кубинські сигарети «ля Ісла», яких нині вдень зі свічкою не знайдеш. У Руді стояло кілька ящиків таких цигарок, з солодким папером. Старий якось спокійно говорив, що раніше йому надсилав їх сам Фідель Кастро. На честь Фіделя Руді у знайомого художника замовив велетенський графічний портрет, і відтепер він висів на самому почесному місці разом з портретом Спінози. Спінозу Боб спочатку сприйняв за родича Руді, ну, а коменданте барбудос упізнав одразу.

Руді смакував ром, смачно перекочуючи напій у роті. Проковтнувши, він глянув на сліпого, зіщулив короткозорі очі, сказав:

– У тобі є щось від єврея…

– Навряд, – відповів Боб, наминаючи равіолі. Зі спиртного він визнавав лише самогонку, а решту напоїв вважав цяцянками, хоча ніколи не відмовлявся. Боб навіть не здогадувався, якої честі удостоївся, що старий клоун пригощає його чорним кубинським ромом.

– Не перебивай, неук, – старий дбайливо розлив ром по келишках. – Також у тобі є щось від китайця…

– Отакої…

– Я ж говорю: навчись, ідіот, слухати, – спокійно сказав старий. Його, здавалося, більше приваблював ром, ніж оця нікчемна розмова з кострубатим і неотесаним хлопчиськом.

– Також від татарина, – старий попробував одними губами, м’ясистими й чутливими, напій.

– Ого, – Боб запхнув до рота відразу кілька штук равіолей. – Може, від цигана?

– Помовчи, кретине, а слухай старшого. У тебе так, як у недбайливої дівки женихів на будь-який випадок. Тебе так багато і так мало, як